Усманова
О. В.
доцент
кафедри журналістики
Запорізький
національний університет
ХУДОЖНІЙ РЕПОРТАЖ
В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАПРОСТОРІ
Художній репортаж
або нон-фікшн є жанром, який сформувався під впливом журналістських та
літературних течій. У ньому змальовується реальна подія, яка насправді
відбулася. Для написання нон-фікшн авторам необхідно проаналізувати великий
масив інформації, звертаючи увагу на всі тонкощі компонування тексту: композицію,
сцена за сценою, структуровані діалоги, мовлення, портретна характеристика, поведінка персонажів
тощо. На сьогодні твори категорії нон-фікшн найчастіше друкуються у фахових
спеціалізованих виданнях, блогосфері та Інтернет мережі.
Український літературознавець Р. Семків дав поради щодо написання нон-фікшн репортажу:
1)
не варто починати писати репортаж, якщо не маєш
ідеї, необхідного напрацьованого досвіду та уміння розкривати свої знання на основі
поданого матеріалу. Власні міркування потрібно передати в заголовку;
2)
необхідно максимально деталізувати структуру
викладу, спираючись на основні канони тексту: вступ, основна частина,
закінчення. Коли вступ це умовне «що?», основна частина-умовне «як?», і
закінчення – це результат (висновок), але при всьому цьому має бути обов’язково
«драматичний поворот» (кульмінаційна родзинка);
3) постійно тримайте інтригу, щоб у читача питання «Що буде далі» не
зникало;
4)
розповідаючи історії, підкріплюйте їх прикладами.
Пишіть про те, що самі бачили, чи детально вивчали;
5)
пишіть провокативно – ламаючи стереотипи, але
обережно – враховуючи болючість питання;
6)
створюйте цікаво, застосовуйте максимум можливих
метафор, порівнянь, епітетів;
7)
складайте з гумором, тоді найгостріша проблема
буде виглядати не такою гострою [3].
Американський дослідник Норман Сімс [4] акцентував увагу
на притаманній нон-фікшн рисі – опис життя та побуту звичайних людей. Автор
повинен зосередитися на щоденних подіях і деталізувати їх. Деталізацію ознак,
її значимість ще визначав у своїх працях із журналістики Том Вульф.
Однією з
головуючих ознак нон-фікшн вважається вміння автора наділити дійову особу
такими рисами, щоб у читача склалося враження, що він особисто знайомий із цією
людиною. Один із найбільш відомих і неоднозначних нон-фікшн портретів –
«Портрет Гемінгвея», написаний американською репортажисткою Ліліан Росс (Lilian
Ross) та опублікований у «The New Yorker» 1950-го року.
У жанрі нон-фікшн,
як наголошував Р. Семків [3], застосовується метафора-інтрига;
ампліфікація: кінематографічне мистецтво, однорідні елементи мови – епітети,
порівняння; масштабування в тексті; парцеляція/ампутація – поділ речення на
окремі частинки за допомогою граматичних знаків (крапок, три крапок,
тире, знаків оклику та ін.) задля інтонаційного та змістового розмежування й
ритміки; звукопис-прийом звуконаслідування (ономатопея) створює додаткову
акустику в тексті. Зобов’язує його дзвеніти, шурхотіти, тріскотіти, переходити
з візуального у вербальне. Звукопис накладає на «німе» кіно музику звуків. Цей
прийом застосовували й американські класики нон-фікшн.
Одним із основних прийомів
нон-фікшн є передача голосів у тексті: «Справжніх голосів, «голих», не вбраних
в редаговані шати, не скоригований під один штиб, а зі своїми «словечками»,
помилками, суржиком чи франгле, картатістю, протяжністю чи незвичними
наголосами, діалектизмами, вигуками, мурмотінням тощо» [1, с. 32]. Мова
персонажа є головною частиною його портрету. У нон-фікшн важлива особиста
позиція автора. Ефективно зайняти роль не тільки коментатора подій, а й
персонажа. Автор може вести мову від першої особи, що є показником правдивості
зображених подій.
Важливим моментом
написання репортажу є цілісність тексту, який поділяється на короткі частини, що
логічно пов’язуються між собою. Журналіст має бути точним і неупередженим,
уникати конфлікту інтересів, відповідально використовувати джерела інформації. Для
точності інформації доцільніше використовувати декілька джерел, які будуть
незалежні один від одного.
Якісним медійним
продуктом не може називатися той, що зроблений на основі нереальних фактів, або
отриманих від матеріально заохочених третіх осіб. Дуже часто матеріал не
відповідає дійсності внаслідок браку часу на перевірку сенсаційної інформації,
бажанням першим надати сенсацію, тим самим роблячи шкоду своєму іміджу й рейтингу
медійного видання. Ні в якому разі не припустиме інсценування подій для того,
щоб фотографія чи відеоматеріал були вдалими. Якщо якусь подію потрібно
відтворити, глядачі чи читачі мають про це знати [2].
За роки війни на
Сході України в українських медіа збільшилась кількість художніх військових
репортажів. Журналісти, перебуваючи на місці події, детально аналізують і описують
місцевості та ракурси, спілкуються з очевидцями та героями, експериментують і застосовують
різні художні засоби для створення ефекту присутності реципієнта.
Спостерігаємо, що
журналісти українських медіа при написанні творів категорії нон-фікшн часто
описують інформацію глобально та не враховують дрібниці, які є важливими
характеристиками жанру нон-фікшн, адже саме вони допомагають відтворити ефект
присутності.
Отже, твори
категорії нон-фікшн тільки починають упроваджуватись в українських засобах масової
інформації. Для написання якісного матеріалу жанру нон-фікшн журналістам варто
детально опрацьовувати першоджерела, спеціалізуватися на обраній галузі, бути
присутніми на місці події та подавати якісний контент: факти, реальні особи. У текстах
повинна простежуватися авторська позиція. Нон-фікшн наповнить український
медіапростір якісною продукцією і зможе займати рейтингові позиції на
європейському рівні.
Література
1.
Варикаша
М. Література non-fiction : поміж
фактом і фікцією. Актуальні проблеми слов’янської філології. 2010. № 23 (3).
С. 28 – 38.
2.
Сало І. Репортаж дає можливість людині зазирнути у вікна
сусідів, – Маріуш Щиґел. URL : https://ucu.edu.ua/news/reportazh-daje-mozhlyvist-lyudyni-zazyrnuty-u-vikna-susidiv-mariush-schygel-shkola-zhurnalistyky-uku/ (дата звернення лютий 2021).
3.
Семків Ростислав. Як написати хороший нон-фікшн : 7
порад від Ростислава Семківа. URL : https://www.chytomo.com/iak-napysaty-khoroshyj-non-fikshn-7-porad-vid-rostyslava-semkiva/ (дата звернення лютий 2021).
4.
Sims N. The Art of Literary Journalism. New York : Ballantine.1994. 3–19 p.
Дякую, дуже цікаве і корисне узагальнення. На Вашу думку, чи достатньо розвинений на сьогодні український художній репортаж?
ВідповістиВидалитиДякую за запитання!
ВидалитиВважаємо, що розвиток жанру художнього репортажу в Україні знаходиться на початковому рівні. Це звичайно, зумовлено політичними та економічними чинниками. Політична нестабільність в країні, довготривала війна, роз’єднане суспільство – всі ці чинники породили практичну відсутність чіткого плану розвитку держави. Економічно країна неспроможна забезпечити себе незалежними фахівцями. Маючи величезний інтелектуальний потенціал, ми задовольняємося не завжди якісним продуктом української журналістики та і всього книговидання взагалі, в контексті особливостей приватного медіапростору України.
Талановиті журналісти змушені робити «замовні» репортажі працюючи у приватних медіа. Проте широка палітра авторів гідно зарекомендувала себе в цьому жанрі, а саме: Лесь Белей, Андрій Бондар, Марія Матіос, Ірен Роздобудько, Оксана Забужко, Артем Чапай, Макс Кідрук.
Дякую за запитання!
ВидалитиВважаємо, що розвиток жанру художнього репортажу в Україні знаходиться на початковому рівні. Це звичайно, зумовлено політичними та економічними чинниками. Політична нестабільність в країні, довготривала війна, роз’єднане суспільство – всі ці чинники породили практичну відсутність чіткого плану розвитку держави. Економічно країна неспроможна забезпечити себе незалежними фахівцями. Маючи величезний інтелектуальний потенціал, ми задовольняємося не завжди якісним продуктом української журналістики та і всього книговидання взагалі, в контексті особливостей приватного медіапростору України.
Талановиті журналісти змушені робити «замовні» репортажі працюючи у приватних медіа. Проте широка палітра авторів гідно зарекомендувала себе в цьому жанрі, а саме: Лесь Белей, Андрій Бондар, Марія Матіос, Ірен Роздобудько, Оксана Забужко, Артем Чапай, Макс Кідрук.
Які художні засоби використовуються найчастіше у військових репортажах в українських медіа? Також цікаво дізнатися, які зразки новожурналістської манери нон-фікш в Україні Ви вважаєте цікавими для прочитання?
ВідповістиВидалитиСпасибі за запитання!
ВидалитиЖурналісти перебуваючи на місці події, детально аналізують та описують місцевості та ракурси, спілкуються з очевидцями та героями, експериментують та почасту застосовують різні художні засоби: епітети, порівняння, метафори для створення ефекту присутності читача.
Цікаві зразки художнього репортажу можна зустріти на сторінках таких українських видань, як "Країна", «Український тиждень» («Той хто не вийшов із бою» від 29.06.2020 року, «Про свій вибір не шкодую» 06.06.2020, «Почути голоси дітей» від 01.08 2020 року), «Газета по-українськи» («Краще так, ніж стояти на довгій лінійці» від 01.09.2020 р.), «The Ukrainians» (28.02.2019 року«На голці» від 28.02.2019,"Найміцніша стіна» 03.03.2019 р.«Вам посилка» від 19.02.2019 та ін.) . Цікавою знахідкою є збірки художніх репортажів «Veni, vidi, scripsi.Світ у масштабі українського репортажу», «Veni, vedi, scripsi: де, як і чому працюють українці».
Спасибі за запитання!
ВідповістиВидалитиЖурналісти перебуваючи на місці події, детально аналізують та описують місцевості та ракурси, спілкуються з очевидцями та героями, експериментують та почасту застосовують різні художні засоби: епітети, порівняння, метафори для створення ефекту присутності читача.
Цікаві зразки художнього репортажу можна зустріти на сторінках таких українських видань, як "Країна", «Український тиждень» («Той хто не вийшов із бою» від 29.06.2020 року, «Про свій вибір не шкодую» 06.06.2020, «Почути голоси дітей» від 01.08 2020 року), «Газета по-українськи» («Краще так, ніж стояти на довгій лінійці» від 01.09.2020 р.), «The Ukrainians» (28.02.2019 року«На голці» від 28.02.2019,"Найміцніша стіна» 03.03.2019 р.«Вам посилка» від 19.02.2019 та ін.) . Цікавою знахідкою є збірки художніх репортажів «Veni, vidi, scripsi.Світ у масштабі українського репортажу», «Veni, vedi, scripsi: де, як і чому працюють українці».