Краснікова О.
студентка 1
курсу магістратури
Запорізький
національний університет
Наук. кер.:
Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент
СТРАТЕГІЯ МОДЕЛЮВАННЯ ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ
У РОМАНІ М. ГРИМИЧ «КЛАВКА»
Моделювання яскравих образів на
біографічній чи фактографічній основі є поширеним прийомом творчої стратегії
автора. В окремих образах викристалізовуються характер і специфіка доби, яка
стала об’єктом пильної уваги митця, тому дослідження специфіки творення
персонажів та збірних образів є питанням, котре не втрачає актуальності.
Завдяки розсекреченню архівів широкому загалу стали доступними документи,
які прямо підтверджують, що метою тоталітарної радянської пропаганди було
конструювання своєрідної «нової реальності» за штучно сфабрикованими, нерідко –
антигуманними канонами.
Проблема відновлення лакун української історії або очищення заплямованих
сторінок минулого хвилює не тільки авторів історичних творів, а й тих митців,
котрі обрали стратегію формування особливого жанрового різновиду, у якому
сполучаються риси квазібіографічного та історичного романів. Поміщаючи
вигаданих персонажів у середовище, яке в свою чергу сконструйоване на
документальній базі, автор «оживлює» художню реальність, точно й тонко
представляє навіть найбільш неприємні її сторони, що тривалий час воліли не помічати.
Прикладом цього є роман М. Гримич «Клавка».
Твір вийшов у 2019 р. і одразу
привернув увагу читацької аудиторії та критиків. А. Акуленко зазначає: «Роман
«Клавка» Марини Гримич – одна з багатьох сторінок цієї історичної драми, яка
коштувала щастя-долі не одній людині та обернулася трагедією для всієї
української нації» [1]. Письменниця обрала цікаве історичне підґрунтя для
свого твору: в той час як читацька спільнота досі відкриває для себе бурхливу
діяльність літераторів 1920-х років, М. Гримич зосередилася на
вересневих подіях 1947 р. Особливістю творчої стратегії письменниці стало
переосмислення образу «маленької людини», а разом із ним – нестандартний підхід
до моделювання інших характерів. Тому метою
дослідження є аналіз авторської стратегії творення художніх образів у романі
«Клавка».
На перший погляд, основна увага авторки прикута до вересневого Пленуму
правління Спілки радянських письменників України: «Його завдання – виправити всі
«помилки», допущені українськими літераторами під час… зборів українських письменників 27–28 серпня 1946 р.» [1]. Центральним
персонажем є секретарка Спілки
Клавка Блажкевич – «порожнє місце» спілчанської
приймальні [див. 2, с. 10], повз котру, однак, не проходила жодна новина, плітка та
подія. Однак через призму свідомості Клавки показана не лише внутрішня «кухня»
Спілки письменників Української РСР, а й моторошна повоєнна
реальність 1947 р. із голодом, руїнами, «самоварами» (фронтовиками
без рук і ніг) та всезагальним посттравматичним синдромом.
М. Гримич не без симпатії характеризує головну героїню: «Персонаж
Клавки дуже стратегічний... Вона сидить у приймальні, носить чай голові, знає
всі новини, підшиває архіви – не лише ті протоколи, що їх веде сама, але й за
минулі роки. Усі приходять до неї за новинами… Вона в курсі всіх справ і чуток» [4]. Про її минуле відомо небагато, але цього достатньо для
розуміння, яким є становище дівчини: «Події
тридцять сьомого… відібрали у неї спершу батька… а згодом і матір, лишивши
доньку на руках бабусі і дідуся» [2, с. 16].
Клавка підробляє друкаркою в дитячої поетеси Єлизавети Прохорової, мріє
викупити купу блискучого мотлоху з Євбазу, щоби прикрасити своє життя. Дівчина
є цілком продуктом свого часу: їй всього 26 років, але вона щиро вважає
себе «старой дєвой» [2, с. 114]. Клавка дуже хоче зустріти справжнє кохання.
Всупереч очікуванням, у цьому бажанні чується зовсім не іронія авторки, а страх
самотності перед невідомим буттям, пошук тепла й захисту.
Мисткиня побудувала образну систему так, що Клавка є її центром, а до неї
тягнуться всі інші персонажі. Відтак читач завжди сприймає той чи той образ у
зв’язці з головною героїнею. Наприклад, поетка Єлизавета Прохорова сприймається
частково через сприйняття Клавки, а частково – у непомітному зіставленні з нею:
«Єлизавета Петрівна мала зразкове
походження, про яке тільки міг мріяти будівник соціалізму – пролетарське, не
те, що Клавка – з «гнилої» технічної інтелігенції…» [2, с. 19]. Прохорова має зручніше помешкання та чимало дефіцитних
речей, про які можна було тоді мріяти, однак за цим благополуччям стоїть
непривабливе, травматичне минуле: «Рятує
те, що я колишня пепеже з «кам’яною стіною»
за спиною» [2, с. 15].
М. Гримич не дає однобоких оцінок ні вигаданим, ні реальним персонам, хоча,
безперечно, відчувається певна ідеалізація реальних літераторів. Наприклад,
авторка активно підкреслює позитивні риси М. Рильського – порядність,
почуття власної гідності, повагу до колег, уміння «тримати обличчя» навіть у
емоційно напружених ситуаціях тощо. Про це говорить і С. Ковпік: «М. Гримич
акцентує увагу на вмінні М. Рильського підтримати настрій компанії, розважити
друзів, абстрагуватися від тривожної тодішньої реальності, перемикатися на такі
теми, котрі б зняли напругу та відволікли б від буденщини» [3, с. 19].
У романі активно використовуються різні тропи під час творення портретів
персонажів. Наприклад, опис зовнішності А. Малишка викликає в читача зворушливу
усмішку: «…Він уже був напоготові
розрадити її – чорнявий, смуглявий, з розкосими очима, з невеличкими
делікатними долонями, з маленькими, як варенички, вушками» [2, с. 49].
Однак зовсім скоро зустрічаємо зовсім протилежну за настроєм характеристику: «Яка ідилія! Неначе ніколи не було «дикого
монгола», який накидається, мов звірюка, на Рильського…» [2, с. 50].
У творі «Клавка» з’являється розсип мікрообразів, так званих «маленьких
людей», і письменниця представляє кожен з них по-різному. Іноді такий образ
розкривається всупереч очікуванням читача. Наприклад, ефектний і грізний «гість у довгому чорному пальті й капелюсі» [2, с. 41]
із ЦК виявляється не настільки всемогутньою персоною, як спершу здається: «А як же йому, «малєнькому чєловєчьку»,
передати самому Рильському гнів партії?» [2, с. 41].
Деякі «маленькі люди» виписані кількома мазками, однак у взаємодії з
Клавкою ці образи стають глибшими. Це, наприклад, фронтовик дядь-Гаврило,
котрий «вів облік тих, хто проходив через
прохідний двір…» [2, с. 17]; сліпа пенсіонерка «з буржуїв» Емма Бруслевська [див. 2, с. 17], безіменна
гречанка, яка «була знаменита не лише як
«взуттєва чаклунка», а й як «центральне бюро довідок»: вона знала все на світі,
а особливо те, що діялося на Євбазі й навколо нього…» [2, с. 26] та ін.
Окремої уваги варті безіменні образи «самоварів» – морально й фізично
понівечених людей, які заплатили дуже високу ціну за мир і розквіт країни Рад,
однак влада «віддячила» їм примусовою депортацією у Валаамський дім інвалідів.
У цьому збірному образі сконцентрований жах і антигуманність тоталітарної
влади, що легко позбавлялася від усіх, хто не вписувався в її канон: «Самовари вили, лаялися, обурювалися,
кусалися, плювалися, але серед цього божевільного шуму Клавчине вухо ловило
один звук, від якого її і без того зболене тіло здригалося. Це був брязкіт
воєнних нагород на грудях у інвалідів» [2, с. 326].
Отже, художні образи в романі М. Гримич «Клавка» конструюються по-різному, але всі вони тісно пов’язані із центральним образом Клавки Блажкевич. Письменниця активно використовує традиційні прийоми творення образів: детальні портрети або навпаки – фрагментарні описи; акцентуація на одній визначній рисі зовнішності чи вдачі; ідеалізація образу, доповнення його сентиментальними або комічними нотками. Разом із тим письменниця переосмислила образ «маленької людини», що в повоєнно-радянському контексті збігається з метафорою «коліщатка системи», котре є цінним доти, доки може виконувати свою функцію.
Література
1. Акуленко А.
Три долі в радянській неволі: чи можна було б переписати долю Клавки? URL: https://tinyurl.com/y6wxfclu (дата
доступу: 19.02.2020).
2. Гримич М. Клавка : роман. Київ : Нора-Друк, 2019. 336 с.
3. Ковпік С.
І. Специфіка художньої інтерпретації кришталевої порядності М. Рильського
в романі М. Гримич «Клавка». Вісник
Житомирського державного університету ім. Івана Франка. Серія : Філологічні
науки. Житомир : Житомирський державний університет імені Івана
Франка, 2020. Вип. 1 (92). С. 15–23.
4. Орловська
К. Марина Гримич: «Найгірше – коли не пишуть критики» : інтерв’ю.
URL:
https://tinyurl.com/y882l3qg
(дата доступу: 18.02.2021).
Доброго вечора. Як ви гадаєте,чи легко письменнику перебільшити з описом художніх образів? Чи зробила це Марина Гримич?
ВідповістиВидалитиВітаю! На мою думку, не існує чіткої межі між "перебільшеним" та "неперебільшеним" образом. Письменник сам обирає, який образ йому створити(стислий або розгорнутий). М. Гримич у своєму романі описує персонажів по-різному, залежно від їх ролі в сюжеті. Такий прийом використаний авторкою для того, аби дати читачеві змогу самостійно дати характеристику героєві, або ж щоб показати всю глибину образу.
ВидалитиДоброго дня. На Вашу думку, образи письменників у "Клавці" теж належні до галереї "маленьких людей", чи вони вирізняються із загалу?
ВідповістиВидалитиДоброго вечора! М. Гримич у своєму романі використала образи українських письменників, як-от М. Рильський, Ю. Яновський, А. Малишко, М. Бажан, О. Корнійчук, П. Тичина та ін. Вони постають у романі живими людьми зі своїми характерами, почуттями та переживаннями. Ці діячі ніби товчуться у своєму побуті, обертаються в системі координат власних рукописів, постійно озираються з острахом, щоб не потрапити в жорна утисків та переслідувань, але насправді - саме їхні долі і їхні вчинки закладають на цілі десятиліття тенденції й напрями розвитку не лише літератури, а й світобачення. Саме їх образи дають змогу уявити, що саме довелося пережити і здолати тим, хто увійшов на сторінки історії як "український радянський письменник". Тому М. Гримич усвідомлено виокремлює їх в іншу систему образів, не співвідносну з системою "маленьких людей".
ВидалитиДобрий день!
ВідповістиВидалитиДякую за цікаву розвідку зі специфіки творчої майстерності М. Гримич.
Скажіть, будь ласка, які художні засоби використовує письменниця для моделювання образу Клавки? Чи є в їх використанні якісь закономірності?
Вітаю! Дякую і Вам за цікаве питання! Портретну характеристику головної героїні роману ми отримуємо зі спогадів про дитинство та юність самої Клавки,за допомогою самохарактеристики, оцінок Клавки іншими особами,а також шляхом зіставлення її з іншими персонажами. Окрім того, М. Гримич використовує такі художні засоби творення образу Клавки як номінації (за неї говорить саме ім'я), портрет, мовна характеристика, інтер' єр, художня деталь, зображально-виражальні засоби та ін..
ВидалитиДоброго дня! Чи плануєте долучити у подальшій роботі наступну книгу М.Гримич - сиквел "Юра"? Костецька Любов
ВідповістиВидалитиДоброго вечора! Чесно кажучи, ще не замислювалась над цим питанням. Одне скажу точно: працювати з творчістю М. Гримич - цілковите задоволення. Тому в майбутньому я обов'язково продовжу роботу в цьому напрямі!
Видалити