Полковникова С. М. КОЛОРИСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПОЕТИЧНОГО ЦИКЛУ «ВЕСНА ПІДНІМЕ КЕЛИХИ ТЮЛЬПАНІВ» ЗБІРКИ Л. КОСТЕНКО «РІЧКА ГЕРАКЛІТА»

 

Полковникова С. М.

студентка 3 курсу

 Національний університет «Запорізька політехніка»

Наук. кер. : Миронюк Л. В., старший викладач кафедри українознавства

та загальної мовної підготовки

 

КОЛОРИСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПОЕТИЧНОГО ЦИКЛУ «ВЕСНА ПІДНІМЕ КЕЛИХИ ТЮЛЬПАНІВ» ЗБІРКИ Л. КОСТЕНКО

 «РІЧКА ГЕРАКЛІТА»

 

Колір сприймається людиною зором, а його семантика знаходить відображення у вербальних мовних одиницях – колоративах, які в поетичному тексті слугують надзвичайно багатогранним і змістовним образним засобом для передання автором власного світовідчуття та емоційних рефлексії. З цієї точки зору цікавим вважаємо поетичний світ циклу «Весна підніме келихи тюльпанів» книжки Л. Костенко «Річка Геракліта».

Вивчення функціональних і семантичних властивостей колоративів у текстовій палітрі художнього твору були предметом різнобічних досліджень таких учених, як І. Бабій, Л. Бублейник, Н. Горбач, В. Іваровська, М. Івич, О. Ісаєв, Т. Корольова, Н. Мочалова, А. Павшук, В. Ярмак та ін. Творчість Л. Костенко в цьому напрямку студіювали С. Антонишин, Т. Беценко, Г. Губарева, М. Кодак, Т. Коляда, І. Пономаренко, В. Саєнко та ін. Однак функціональні особливості колористики в художньому просторі Л. Костенко ще потребують детального наукового дослідження. Вивчення специфіки творчої манери поетеси, зокрема використання широкого спектру кольорів, спонукає до заглиблення в її багатогранний і різнобарвний світ образотворення.

Мета й завдання роботи – виокремити колоративи, використані Л. Костенко в поетичному циклі «Весна підніме келихи тюльпанів» книжки «Річка Геракліта», та з’ясувати їх місце й роль у творенні образів художнього світу поезії авторки.

У досліджуваному циклі виявлено широкий спектр різнобарв’я кольорів  і відтінків – білий, жовтий, золотий, золотистий, сріблястий, зелений, синій, ліловий, сірий, чорний, які фокусують гостроту почуттів, настрою, емоцій ліричної героїні. Рефлекторна здатність колоративів оприявлюється в тому, що поєднуючись із семантикою інших слів, подекуди досить віддалених за значенням, стає підґрунтям для творення оригінальних епітетів, влучних перифразів, метафоричних асоціацій і забезпечує виразне візуальне сприйняття художнього образу.

Незважаючи на кліматичні реалії, календарна весна традиційно сприймається як пробудження та оновлення й не лише в природі, а й у душі, наповнюючи уяву світлими емоціями та розмаїттям барвистих асоціацій. У поетичному циклі «Весна підніме келихи тюльпанів» домінують пейзажні мотиви, що лаконічно й виразно передають красу довкілля, яка є площиною, де розгортаються різноаспектні міркування авторки, наприклад: у поезіях «Досвід. Акація» [2, с. 135], «Ожиново-пташиний ліс» [2, с. 138] актуалізується тема пам’яті; «Вечір дуже турецький» [2, с. 137], «Ще одна весна» [2, с 139], «А вечір пролітає, наче крижень» [2, с. 144], «Все, що буде, було і що є на землі» [2, с. 159] – асоціативно-філософськи осмислюється буття, а у віршах «Як холодно! Акація цвіте» [2, с. 146], «Такий чужий і раптом – неминучий» [2, с. 147] – почуття кохання, існування котрого, як і природи, вічне й позапросторове. Ці поезії містять художні засоби, що утворюють різнобарвні зорові образи, зокрема порівняння – «світанки жовті, аж левині» [2, с. 135], перифраз – «сірі вузлики ранку – твої солов’ї» [2, с. 159]; епітети, які вказують на забарвлення – «білка трусить жовту глицю» [2, с. 139], і такі, що ввійшли до складу метафор – «на хмарі біла аплікація – мого дитинства експлікація» [2, с. 135], «А хто тут – за дощ? / Долоньки. Зелені. Одноголосно» [2, с. 137], «Одну сосонку вишиває / сріблястим шовком павучок» [2, с. 138], «А вечір пролітає, наче крижень, / черкнувши місто синіми крильми» [2, с. 144], «сумної зірки око золоте» [2, с. 146], «ліловим чадом туманіє без» [2, с. 147], «І слухав місяць золотистим вухом» [2, с. 151].

Однак емоційно спрямовані інтенції барвистих тонів весняних пейзажів мають й ахроматичні вкраплення, які загалом є продуктивними у творчій палітрі барв Л. Костенко і вживаються для вираження полярних емоцій, асоціацій чи створення контрастних образів. Звертаючись до тематики чорнобильської трагедії (до циклу ввійшли поезії «Цей дощ – як душ» [2, с. 152], «Чорні верби над ставом» [2, с. 153], «Страшні корчі вербових ікебан» [2, с. 154]), яка, до речі, трапилась усередині весни, коли вже буяла пишним квітом природа, пробуджена від зимового сну, поетеса, малюючи апокаліптичні картини Чорнобильської зони відчуження та зосереджуючи увагу реципієнта на філософському осмисленні буття людини в історичному просторі, творить поетичні образи, вибудовуючи за допомогою колоративів чорний та білий семантико-асоціативні опозиції. Треба зауважити, що в слов’янському культурному й мовному просторі за цими кольорами традиційно закріпилось відповідне значення: з чорним пов’язують усе, що потребує осуду, він виражає негативну оцінність – морок, пустоту, хаос [див. 1, с. 869]; а білий – символ світла, сонця, життя, вічності, хоча водночас є символом смерті, зокрема в давнину в Україні померлого везли в останню путь саме на білих волах [див. 1, с. 66].

Відтак, поетично оприявлюючи картину природи («Чорні верби над ставом. Білий вечір води. / Зірка впала кристалом на самотні сади» [2, с. 153]), авторка вдається до лаконічного вираження думки, вживаючи прості речення, смисловий простір якої розширюють епітети й метафори, серед них і такі, що містять назви кольорів, – «чорні верби» та «білий вечір води». Контрастні епітети – чорний і білий («білий» у складі метафоричного образу) – семантично й емоційно заряджені та мають відповідний вплив на сприйняття змісту.

У чорний колір забарвлені й асоціативні спогади поетеси про страшні воєнні реалії, які вона пережила в дитинстві: «А потім бомби влучили у спокій. / Чорніли крокв обвуглені трапеції» [2, с. 151]. Дієслово минулого часу «чорніли» є похідним від назви кольору й вербально передає візуальне сприйняття ліричної героїні.

У поезіях циклу наявні власні назви (Чорний Шлях, Чорнобиль, Рудий ліс), в основі яких колоративи. Так, чорний, рудий надають лексемі емоційно-експресивної конотації. Наприклад, пейзажний ліричний вірш «Цей дощ – як душ» [2, с. 152] містить назви із сформованим семантичним кодом відповідного явища чи події, зокрема Ла Скала – співвідноситься з красою мистецтва, а Чорнобиль і Рудий ліс – із жахливою трагедією. Контрастне світовідчуття ліричної героїні простежується в рядках: «Сади цвітуть. В березах бродить сік. / Це солов’їна опера, Ла Скала! / Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік», а також «Жив-був народ над Прип’яттю – і зник. / В Рудому лісі виросли поганки…» [2, с. 152].

Чорний Шлях – кривава, витоптана копитами татарських коней і босими ногами невільників, дорога до Криму, що навіки залишиться в пам’яті як одна із трагічних сторінок української історії. Розпочинався цей шлях від Перекопу, йшов до Таванського броду, де переходив на правий берег Дніпра й далі простягався до верхів’я річки Ігульця, – і біля Чорного лісу повертав на північний захід. Це місце збору татарських військ. Його назва, на думку дослідників, походить від назви Чорного лісу, а можливо, від чорного горя, нещастя, лиха [див. 3]. У поезії «І засміялась провесінь: – Пора!» [2, с. 133] лексеми Чорний Шлях і Великий Луг (як метафорична назва Запорозької Січі) набувають глибокого філософського відтінку й стають тими топонімічними маркерами, що вказують на генетичну причетність ліричної героїні до непростого буття власного народу, що постає крізь тривимірну призму: минуле – сучасне – майбутнє. І саме напровесні, у такт із циклічним оновленням природи, вона зупиняється, щоб озирнутись на пройдений шлях і замислитись про свою стезю, котрою прямує у вічність: «І що зорю? Який засію лан? / За Чорним Шляхом, за Великим Лугом» [2, с. 133].

Отже, колоративи поетичного циклу «Весна підніме келихи тюльпанів» книжки Л. Костенко «Річка Геракліта», як барвисті (жовтий, золотий, золотистий, сріблястий, зелений, синій, ліловий) так і ахроматичні (білий, чорний, сірий), мають великі експресивні можливості: лексика на позначення кольору, утворюючи яскраві художні образи відповідно до авторської інтенції та пов’язаної з нею організації контексту, набуває нових смислових відтінків, ґрунтуючись на давній слов’янській семантичній традиції.

Література

1. Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. 5-е вид. Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В.М., 2015. 912 с.

2. Костенко Л. Річка Геракліта. Київ : Либідь, 2011. 208 с.

3. Кабінет історії Віктора Вітошка. Чорний Шлях URL: https://sites.google.com/site/vcymoistoriu/uroki-kraeznavstva/cornij-slah