Назімова К. А. ТІЛЕСНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИВ РОМАНАХ ТЕТЯНИ БЕЛІМОВОЇ «ВІЛЬНИЙ СВІТ» ТА МАРИНИ ЛЕВИЦЬКОЇ «КОРОТКА ІСТОРІЯ ТРАКТОРІВ ПО-УКРАЇНСЬКИ»

 

Назімова К. А.
аспірантка 3 курсу
Бердянський державний педагогічний університет

Наук. кер.: Новик О. П., д.філол.н., професор

 

ТІЛЕСНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИВ РОМАНАХ

ТЕТЯНИ БЕЛІМОВОЇ «ВІЛЬНИЙ СВІТ» ТА МАРИНИ ЛЕВИЦЬКОЇ

«КОРОТКА ІСТОРІЯ ТРАКТОРІВ ПО-УКРАЇНСЬКИ»

 

Тема тілесності / сексуальності посідає особливе місце в сучасному літературному процесі. Надскладний процес подолання постколоніальних травм, замовчування теми тілесного взагалі в літературі радянських часів –найважливіші фактори, що сприяють актуалізації означуваних тем у літературі початку ХХІ століття.

У філософському енциклопедичному словнику знаходимо таке визначення О. Гомілко: «ТІЛО (тілесність) – філософський концепт, що визначає чуттєвий характер людського буття як його невід’ємну онтологічну ознаку. Звернення до проблематики тілесного є одним із головних проявів онтологічного повороту філософської думки XX ст. Тілесність фіксує присутність людини у світі через сприйняття, просторовість, моторність, темпоральність» [3, 638].

Проблему тілесності/ сексуальності / гендерного менталітету в українській літературі досліджували В. Агєєва, О. Забужко, Н. Зборовська, Н. Лебединцева,Т. Гундорова та інші.

Тривалий час цікавість до вивчення тіла проявляли тільки природничі науки. Натомість гуманітарні науки відмітали можливість вивчення тіла як щось низьке й не гідне уваги. Тільки у другій половині ХХ століття відбулося гуманітарне «відкриття тіла», яке досить швидко призвело до створення концепції тіла як явища культури та формування різноманітних дослідницьких підходів до його вивчення.

Як зазначає М. Капкан, «складність ставлення людини до власного тіла полягає в тому, що людина одночасно і володіє тілом, і є ним. Одним із перших, хто звернувся до цієї проблеми, став М. Бахтін. Розглядаючи тіло, перш за все як об’єкт естетичного вивчення, він зафіксував розбіжності внутрішнього та зовнішнього тіла» [4, 58]. За М. Бахтіним, зовнішнє тіло – це тіло іншої людини та об’єкт споглядання, а внутрішнє – «сукупність внутрішніх органічних відчуттів, потреб та бажань, що об’єднані навколо внутрішнього світу» [1, 48].

У романі Марини Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» основний акцент на тілі зовнішньому, але через внутрішнє. Ми бачимо красу чи спотвореність людсього тіла героїв через їхні потреби і бажання (загалом сексуальні). Головна героїня Валентина демонструє відверту сексуальність як у зовнішності («джинсова міні-спідничка значно вище колін; рожевий топ без рукавів обтягує пишні перса, що гойдаються вгору-вниз, коли вона йде» [5, 69]), так і у її стосунках з Миколою Маєвським. Тілесність зображено не лише як красу, але й убогість старечого тіла: «… батько крадькома визирає в щілину. Я шокована тим, що бачу. Він жахливо худий – виснажений – очі глибоко позападали і голова стала схожа на череп. Довге сиве волосся куйовдиться на потилиці. Нижче пояса на ньому немає одягу. Зморщена голизна його литок і синювато-сіра білість колін викликають жах» [5, 138]. Крім зорових, зустрічаємо в тексті запахові («чути кислий запах немитого тіла» [5, 158]), слухові образи («Воша ти повзуча, я тебе розтопчу! – Ляп, ляп!» [5, 129]) тощо.

У романі Тетяни Белімової «Вільний світ» велике значення надається опису зовнішності, красі власне людського тіла. Марія, мати Єфрема, так розповідає про дітей своєму померлому чоловікові: «… то ж добре, що обоє вони – і Дарка, і Єфрем – у тебе вдалися. Обоє високі, гарні, чорняві, кучеряві, як ти» [2, 212]. Відсилання до тілесної оболонки маємо і в епізоді поховання Полі: «Жора. Він уже в Саратові, у танковому училищі. Він не приїхав на сестрин похорон. Не тому, що не відпустили, а через те, що ніхто б його не чекав. Літо. Спека. Поля мала бути красивою. До найостаннішої миті» [2, 16].Тут маємо протиставлення «живий-мертвий»: поховали якнайскоріше, щоб залишилась у пам’яті гарною фізично.

Загалом тема смерті в романі на поверхні: вона пронизує текст майже з перших сторінок, коли ми дізнаємося, що «Було три сестри… <…> Але Поля померла…» [2, 11]. Далі досить ретельно описано сам похорон Полі та враження, яке справила ця подія на оточуючих: «На її похорон зійшовся весь острів <…> Несли на руках труну аж до самісінького Байкового цвинтаря. <…> Було багато квітів, але найбільше білих лілій. Червень. Білі лілії. Судома, що зводить і зводить у безкінечному риданні рот. Нюся запам’ятає це все до найменших подробиць» [2, 15-16]. Судома тут символізує страх, безвихідь, нездатність впоратись із ситуацією, як і сам фізичний процес скорочення м’язів, контролювати який людина не здатна. «Клава вбере цей момент епізодично, і не тому, що менша, а тому, що пам’ять милосердніша до неї. До неї особливо» [2, 16].

Через рік після смерті Полі почалась війна, як вона й пророкувала. А «війна» завжди дорівнює «смерті». Перший смертельний епізод бачимо, коли Нюся з Клавою, повертаючись від родичів з Києва, тікають від хлопця, що зненацька вистрибнув з лісу, а потім, повернувшись до нього, розуміють, що хлопчина мертвий: «Коли вона торкнула його за плече, він просто впав – завалився на бік. Волошкові очі в чорній облямівці вій. Скляні очі, що незмигно дивляться в небо. <…> Цього не забути… Ніколи…» [2, 28]. Очі як символ душі, спрямовані до неба, а тілесна оболонка просто «впала». Була людина – і немає людини, молодий хлопець, «ще майже дитина» [2, 28].

Розповідь нелінійна: постійно змінює часову площину. Епізоди фізичного вмирання часто містяться саме у спогадах. Дуже яскравим є епізод смерті Дарки, сестри Єфрема: «Пах! Чи ж насправді? Чи знову лише переляк? А вона й болю не відчула. Спершу не відчула. Хотіла обернутися – не вийшло, почала завалюватись на бік<…> і лише потім завважила, як на грудях, справа, розповзається багряною плямою кров поміж вишитих червоних руж» [2, 211]. «А вона і не вмирає. Вона просто випручалась з тіла, як із поношеної старої одежі, а тепер стоїть і дивиться на себе саму. Бліда, аж біла <…>, і ця блідість підкреслює вишукано виломлені чорні брови, темно-сірі очі <…>, чорну довгу косу, що лискучою змією тікає кудись в береги, тонкий, загострений ніс» [2, 212-213]. Так, Дарка ще «майже два тижні пролежала, кров’ю кашляла… це ж легеню їй прострелив…» [2, 226], але померла, відійшла до батька.

Отже, тіло в обраних творах може з'являтися: 1) як тіло зовнішнє – опис зовнішності, як правило, акцент на красі або потворності людського тіла; 2) як тіло внутрішнє – показ усіх суперечок, що кояться в душі кожної людини: її потреби та бажання, частіше сексуальні; 3) як смертна оболонка, що повязано з епізодами смерті як такої (частіше зустрічається в романі Тетяни Белімової). Тема тілесності в романах Марини Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» та Тетяни Белімової «Вільний світ» в майбутньому потребує глибшого розкриття в таких аспектах, як смерть, сексуальність, фізичні/психологічні вади.

Література

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. Москва : Искусство, 1979. 423 с.

2. Белімова Т. Вільний світ : роман / передм. С. Філоненко. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. 272 с.

3. Гомілко О. Тіло (тілесність). Філософський енциклопедичний словник / Редкол. В. І. Шинкарук (гол.). Київ : Абрис, 2002. С. 638-639

4. Капкан М. В. Культура повседневности : [учеб. пособие]. Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2016. 110 с.

5. Левицька М. Коротка історія тракторів по-українськи. Київ :Темпора, 2013. 312 с.