Орманжи В. Є. ІПОСТАСІ ОДЕСИ В КІНОРОМАНІ К. ТУР‑КОНОВАЛОВА, Д. ЗАМРІЯ, О. ЛІСОВИКОВОЇ «РЕЖИСЕР»

Орманжи В. Є.

аспірантка кафедри української літератури,

викладач української мови та літератури

Економіко-правничого коледжу

Запорізького національного університету

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н, доцент

ІПОСТАСІ ОДЕСИ В КІНОРОМАНІ К. ТУР‑КОНОВАЛОВА, Д. ЗАМРІЯ, О. ЛІСОВИКОВОЇ «РЕЖИСЕР»

Місто в мистецтві посідає особливе місце, репрезентуючи певний тип світогляду з власним комплексом проблем і системою образів. В урбаністичному творі вчинки персонажів, їхні характери часто залежать від місця, із яким вони пов’язані.

Дослідженням урбаністики як явища займались М. Вебер, Л. Вірт, Ф. Гізо, В. Крісталлер, Г. Маурер. Серед науковців інтерес до урбаністичного дискурсу в літературі виявляли Ю. Лотман, Н. Медніс, Т. Шеховцова. Значний внесок в опрацювання теми зробили українські  В. Агеєва, Т. Возняк, О. Когут, Н. Копистянська, С. Павличко, В. Фоменко, О. Харлан, М. Штогрин.

У реаліях ХХІ ст., коли урбанізація сягнула свого піку, кількість творів, у яких описується місто, значно збільшилась. Одним із них є кінороман «Режисер» К. Тур-Коновалова, Д. Замрія, О Лісовикової, який вийшов друком 2014 р. Головний герой роману – Сашко Довженко – знімає першу радянську шпигунську кінострічу на Одеській кінофабриці. У процесі роботи знімальна група зіткнулася з багатьма перешкодами, в небезпеці опинилося й життя самого Довженка: у ньому впізнають колишнього уенерівця. Сюжет роману обертається навколо створення фільму «Сумка дипкур’єра» (1927), але охоплює також кохання О. Довженка та Ю. Солнцевої, екскурси в історію Одеси, розвиток киномистецтва, появу міста на сторінках творів різного жанру: від документальних путівників до романтичних новел.

У художньому просторі кінороману Одеса, в якій відбуваються події, постає в кількох іпостасях: як літературно-мистецьке середовище, яке дає значні можливості для розвитку творчого потенціалу особистості; як кримінальне портове місто. З іншого боку, автори приділяють увагу реальній Одесі – окремі розділи присвячено документальним творам про місто, пам’ятним місцям, історичним особам, котрі його прославили.

Значна роль у творі відведена Одесі як тогочасній кіностолиці. Одеська дійсність 20-х рр. ХХ ст. зображується в оптимістичному та романтичному ключі, неодноразово проводиться паралель із Голлівудом та Ніццою – за своїм значенням у кіномистецтві, багатством на таланти й ідеї Одеса їм не поступається. Картини моря, пляжів, загадкових катакомб, велелюдних площ, побуту тогочасних зірок створюють враження динамічного, насиченого подіями життя, суцільної пригоди й романтичної казки.

У романі К. Тур-Коновалова, Д. Замрія та О. Лісовикової «Режисер» відсутня звична урбаністична естетика: сірий колір, промислові пейзажі, багатоповерхівки тощо. Натомість Одеса засоціойвана з морем і мистецтвом, багато уваги приділяється зображенню кіностудії, яка характеризується не стільки детальними описом інтер’єру, як атмосферою: «Кіностудія міста Одеси, або, як її тоді називали, “Перша кінофабрика Всеукраїнського фотокіноуправління”, ВУФКУ, нагадувала мурашник. Усі кудись поспішали, щось навіщось звідкись несли, чомусь кричали і сварилися… Панувала чудова ділова атмосфера» [1, с. 45]. 

Пряма оцінка місту дається лише в епітетах та перифразах: «тієї Одеси, справжньої, бандитсько-молдаванської» [1, с. 61], «вічно прекрасна Одеса» [1, с. 34], «толерантна багатонаціональна Одеса, привітна до всіх націй і національностей» [1, с. 90], «тепле і добре місто» [1, с. 95], «велика літературна Одеса» [1, с. 98], «кінематографічна якщо не Мекка, то принаймні помітна величина» [1, с. 130]. Подібні авторські коментарі з’являються нечасто – в основному, одеський колорит передається через яскраві образи побутового життя міста, яскраві багатовимірні портрети його мешканців (наприклад, талановий сценарист Моня Зац за професією швець). Наслідком такої поліфонії є камерна атмосфера поклоніння мистецтву кіна, в якій романтизовані герої опиняються в романтизованому середовищі, переживають незвичайні ситуації, закохуються, радіють життю. Образ веселої авантюрної Одеси налаштовує на щасливий фінал – у результаті документ, що міг би зламати життя Довженкові, знищено, а «фільма» має шалений успіх. 

Місто розвивається також як літературне середовище. Автори вказують на її роль у становленні митців, «тих, хто прогулювався вулицями і набережними, передаючи частку свого натхнення вільному морському вітерцю прекрасної Одеси» [1, с. 96], починаючи з літератури й завершуючи кіномистецтвом. У вимірі твору Одеса – це досконала художня реальність, у якій вистачає пригод, свободи, екзотики, що здатні надихнути на створення мистецького шедевру. Ця риса Південної Пальміри простежується на прикладі взаємозалежних мистецтв – кіна та літератури.

Додаткова деталь традиційного образу Одеси – багате кримінальне життя, тобто до вже названих особливостей долучається ще й авантюрна складова. Інший аспект існування міста – його тіньова сторона, в якій взаємодіють реальні  й вигадані кримінальні авторитети, контрабандисти, розбійники. Приховане, утаємничене життя містян інтригує, у такий спосіб навколо Одеси створюється романтичний ореол, відчуття небезпеки. Окремо автори знайомлять читача з історіями Мишка Япончика та Григорія Котовського – знаменитих одеських злодіїв, але й вони сприймаються крізь призму мистецтва. Про легендарних «гангстерів Одеси» автори пишуть: «Два герої, гадаємо, стали засновниками цілої плеяди образів на екрані» [1, с. 267]. На морально-етичній складовій не наголошують: головним у романі є кіно, а отже, саме динаміка, естетика й історія цього мистецтва знаходяться в центрі уваги: «Де був би кінематограф, якби у світі не було бандитів?» [1, с. 266]. 

В образній системі роману злочинний світ представляє Давид Йосипович Ройтман – «як завжди в жилеті, відпрасованій білій сорочці з бездоганно зав`язаною краваткою-метеликом, вичищеному капелюсі-канотьє і зі свіжою ранковою газеткою “Театральний тиждень” у руках» [1, с. 269]. Він усе про всіх знає, має інтелігентний вигляд і строкате минуле, консультує знімальні групи – й організовує напад на кортеж ЧК, рятуючи тим головного героя. Загадкова розбіжність між зовнішнім та внутрішнім світом видається грою, заплутує читача. З огляду на жанр, цей прийом підсилює інтерес до зображених подій, формує нетиповий образ радянської дійсності – більш вишуканий, яскравий, менш бюрократизований. Незвичайні персонажі легко запам’ятовуються та сприймаються, а з ними – й історична основа роману.

Портрет авантюрної Одеси доповнений історією розгалуженої мережі катакомб, які використовувались для переховування контрабандних товарів: «Саме режим порто-франко сприяв небаченому економічному розвиткові Одеси – точніше, лише певної її частини… Відомо, що загальна довжина катакомб у Римі становить всього триста кілометрів, у Парижі – п’ятсот, тоді як у працелюбній Одесі – усі три тисячі» [1, с. 277]. Окрім тісної прив’язки до історичних реалій – щоденного буття портового міста, ця іронічна замальовка глибше розкриває характер одеситів, змушених і навчених виживати за будь‑яких умов.

Поєднання різних, часто полярних характеристик, як в образах персонажів, так і в образі міста, формує характерне для романтичної естетики двосвіття, що постає через відображення тіньової та видимої сторони життя міста і його мешканців. Ця концепція реалізується в різних вимірах твору, починаючи з сюжету й завершуючи образною системою. Матеріальний, зримий світ поєднується з абстрактним (незримим), а реальна Одеса початку ХХ ст. – з її літературним та фольклорним образом, з уявленням про місто, внаслідок чого твориться особливий, міфологізований та романтизований топос.

 Отже, Одеса в кіноромані К. Тур-Коновалова, Д. Замрія, О. Лісовикової «Режисер» описується, з одного боку, як реальна локація з власною, документально підтвердженою історією, про яку в романі надано документальні свідчення. З точки зору художнього вимислу, образ міста як уявного топосу характеризується двосвіттям, поєднанням духовного (культурно-мистецького) та подієвого (авантюрного, кримінального) середовищ. Така подвійність характерна для романтизму та неоромантизму, а саме ці мистецькі течії властиві ранній творчості О. Довженка. Тож автори роману змогли передати не лише атмосферу періоду, але й вплив її на творчість великого режисера.

Література:

1.            Тур-Коновалов К., Замрій Д., Лісовикова О. Режисер. Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. 336 с.