аспірантка
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доц.
ДЖЕРЕЛА МІТОЛОГІЗМУ В РОМАНІ
Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»
Термін «мітологізм» запроваджено у науковий обіг французьким
лінгвістом П’єром Фонтенем у XVII ст. у значенні історично сформованої
символічної системи, зібрання поширених культурних образів, які є джерелами
метафор. Упродовж ХХ ст. цей термін був переосмислений та почав активно
використовуватися на позначення художнього твору, який містить елементи міту
[див. 5, с. 14]. Г. Токарева пропонує позначати
терміном «мітологізм» наявність «гену» міту у творі художньої літератури
(тобто, мітичного сюжету, мітологеми чи мітеми) [див. 6, с. 26].
Із огляду на таке трактування терміна, метою розвідки є спроба виявлення основних джерел мітологізму в
романі Л. Кононовича «Чигиринський сотник». Завдання – з’ясувати походження тих чи тих мітичних елементів у
творі, проаналізувати пов’язані із ними мітопоетичні процеси.
Жанр роману «Чигиринський сотник» рецензенти означають як
«лицарський роман» або «козацьке фентезі» [1, с. 5]. Його сюжет
розгортається навколо подорожі Наддніпрянщиною маленького козака Михася в
переддень повстання Б. Хмельницького. Хлопчик володіє чарівним Трояновим ключем, за допомогою якого має
«замкнути Дажбоже коло» [4, с. 108] – звільнити духів, прикутих до символічних
локусів, пов’язаних з ключовими історичними подіями, що допоможе «запалити всю
Україну» [4, с. 108] і повернути їй незалежність. Михася супроводжує
характерник Обух, який є своєрідним провідником у багатому та неоднорідному
мітичному світі роману: у ньому функціюють персонажі, які допомагають чи
перешкоджають маленькому козаку Михасеві в його подорожі, а трансформовані
мітичні сюжети, зазвичай репрезентовані у вигляді оповідей характерника Обуха,
формують тло роману. Мітосфера твору вирізняється не лише різноманіттям, а й
значною кількістю різнорідних впливів: у ній поєднуються елементи
християнського та язичницького світоглядів, фольклорні мотиви, мітологічні сюжети.
Характерною
рисою світоустрою роману «Чигиринський сотник» є його дуальна природа – яскраво
виражений конфлікт добра й зла, світла й пітьми. На світлому боці знаходяться
Батько Троян, Матінка Лада та Диви – молодші боги: Жива, Леля, Дана, Юр і Тур
(Тор), яких Лада породила від духа Божого, а на темному – Чорнобог і
Мокоша.
Слід
зазначити, що чітко виражений дуалізм подібного типу характерний переважно для
монотеїстичних релігій (християнства, мусульманства, зороастризму тощо), тоді
як для політеїстичних віровчень більш властивим є протистояння порядку і хаосу.
У романі ж «Чигиринський сотник» конфлікт цілком однозначний: козаки-запорожці,
яких підтримують Дажбог і Лада, воюють проти загарбників: поляків та
українців-перекинчиків, яким допомагають Чорнобог і Мокоша, а також різна
нечиста сила. Подібне протистояння характерне для історичних творів
Л. Кононовича: воно наявне і в романі «Тема для медитації», і в повісті
«Пекельний звіздар».
Одними
зі значущих у романі є концепти гріха, гріхопадіння і, зокрема, грішності
жінки. Так, за словами характерника Обуха, жінка була створена не Дажбогом, як
«чоловік», із глини, а Мокошею із вільхи, і зобов’язана їй вірно служити
[див. 4, с. 164–165]. Жінка ж є причиною смертності людського
роду і, за словами Михася, «створена вражою силою на погибель нашу (чоловіків –
Я. З.)» [4, с. 203]. З усіх жіночих персонажів роману умовно
позитивними можна вважати або тих, які не є людьми (Ладу, її доньок-богинь,
сестер-поляниць), або ж незрілих дівчат, як-от дівчинка-чаклунка Леся, подруга
Михася. Таке протиставлення жіночого та чоловічого начала у контексті конфлікту
добра й зла є більш характерним для релігій авраамічних, ніж для
політеїстичних.
Християнські
концепти, однак, автор реалізує на слов’янському язичницькому ґрунті. Так,
наприклад, образ християнського Бога-Отця в романі повністю злився з образом
Дажбога й сприймається як питомо українське божество, успадковане ще від
будинів, що породжує досить несподівані поєднання. Наприклад, хрещення Русі
засуджується і трактується як «ромейське вторгнення», але водночас в оповідях
характерника Обуха фігурують християнські святі. Ці оповіді викладені переважно
в народно-агіографічному дусі. Так, наприклад, описує Л. Кононович участь
св. Петра в навчанні людей землеробству: «Не хтів зразу до праці братися, бо
він (св. Петро – прим.) ледаченький таки трохи, а Господь і каже: “Ану йди,
собачий сину, бо як потягну зараз батогом! Я осьо святий та й то за чепіги
взявся, а ти носом крутиш!” А Петро йому на те: “А хто ж браму стерегтиме. Господе?”
А батько Троян у одвіт: “Та облиш ти ту браму к чортовій матері… як залетять
грішні душі до Иру, то нехай витають собі там! Шкода чи що?”»
[4, с. 421–422]. Наведений уривок не має жодного стосунку до
канонічної біографії апостола Петра, а образ святого частково десакралізується,
набуваючи рис, властивих звичайним людям.
Водночас,
роль ще одного святого, який фігурує в романі – Юра – не до кінця з’ясована.
Святий Юр уведений до пантеону Дивів, дітей Богині-Матері Лади, поруч з Живою,
Даною та ін. як «вовчий бог» [4, с. 462]. Окрім цього факту, достеменно
відомо лише, що він спускається в хмарах та блискавках, що дозволяє припустити
подібність між ним і богом грому й блискавок Перуном, який до пантеону роману
«Чигиринський сотник» не був уведений.
Окрім
персонажів, мітофсеру роману формують оповіді, викладені у формі міту, які не є
частиною основного сюжету, але допомагають скласти повніше уявлення про всесвіт
роману і його закони. Окремі з них перегукуються не лише зі слов’янською, але й
з іншими світовими мітологіями, як-от оповідь про Чорнобога та його
коханку-велетку: «Якось подався Триглав у чужі краї та й пристав до одної
молодиці у прийми… А молодиця тая не людина була, а велетка – з тих велетів, що
від нащада світа існували! Жив з нею він три роки, й народила вона трьох дітей
од нього – однооку дівку, гадюку і вовка» [4, с. 290]. Коли дізнався про це
Дажбог, то розлютився дуже, а тому дівку (Мару) відіслав до Безодні, гадюку
вкинув у море, де вона росте і скоро обплутає своїм тілом весь світ, а вовка
скував чарівними путами.
Ця
оповідь видається подібною до скандинавського міту «Діти Локі», викладеного в
«Молодшій Едді», однак вирізняться українським колоритом: так, замість замість
темного альва в оповіді Л. Кононовича фігурує запорожець-коваль, замість
всесвітнього змія Йормунґанда – гадюка, а замість Гель, володарки мертвих –
одноока Мара.
Важливими
у всесвіті роману «Чигиринський сотник» є символічні локуси смислоутворення –
місця, пов’язані з ключовими для українського народу подіями чи історичними
постатями: Кам’яна могила, дніпровські пороги, Чортова гора, Київ, гора Заруба
та місто Гелон. Завданням протагоніста Михася є віднайти їх та відпустити до
потойбіччя ув’язнених там духів. Хронологічно найдавнішим із означених локусів
є Гелон, який Л. Кононович називає столицею України до навали шереметів
(сарматів). Уперше ця назва згадується в «Історії» Геродота як місто, яке
належало численному племені будинів – рудих і блакитнооких людей, не
споріднених зі скіфами, які, втім, брали участь у війні проти Дарія І на
скіфському боці [див. 4, с. 264]. Саме тоді, за свідченнями Геродота, місто
було спалене, про що згадується й у «Чигиринському сотнику». У романі назви
«Гелон» і «Голунь функціюють паралельно. Саме в такому формулюванні вона
згадується у Велесовій книзі. Наприклад, у дошці 19 йдеться: «I мали в часи тi
державу, i в давнину мали Голунь нашу, i гради, i села, i вогнища, що
утворювали землю» [2, с. 80], або ж «Голунь був славний i (мав) три сотнi
градiв сильних» [2, с. 86]. Прикметно, що персонажі-українці, які репрезентують
у романі сили добра, послуговуються назвою «Голунь», а антагоніст князь
Вишневецький та його посіпаки – назвою «Гелон».
Отже,
джерелами мітологізму в романі Л. Кононовича «Чигиринський сотник» є
український фольклор, фактичний історичний матеріал та християнські й
язичницькі вірування, реалізовані крізь призму українського світогляду.
Література
1. Бондар-Терещенко І.
Володар ключів: у лицарському світі Леоніда Кононовича. Кононович Л. Чигиринський сотник. Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. С.
3–7.
2.
Велесова книга :
Легенди. Міти. Думи / упор. Б. Яценко. Київ : Велесич, 1995. 315 с.
3.
Геродот. Історії в
дев’яти книгах. Харків : Фоліо, 2006.
655 с.
4.
Кононович
Л. Чигиринський сотник. Харків :
Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. 528 с.
Добрий вечір! Дякую за цікаву розвідку! Міфопоетичність як одна з домінантних рис творчості Л. Кононовича дійсно варта детальних студій, де її можна розкривати у незліченній кількості ракурсів. На Вашу думку, чи доцільно говорити про грецьку міфологію як одне з другорядних джерел міфологізму в романі "Чигиринський сотник"?
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВидалитиДоброго дня, дякую за запитання!
ВидалитиМітосфера роману дуже багата і різнорідна. І якщо виявити джерела христиняських чи слов'янських варіантів мітологем досить просто, то національні іншокультурні мітологеми визначити складніше, бо вони трансформовані на українському ґрунті. Наприклад, я на 99,9% відсотків переконана, що наведена у розвідці оповідь - це траснформований міт "Діти Локі", однак навіть тут не можна бути абсолютно впевненим. Мені спадали на думку деякі алюзії з грецькою мтіологією, коли я працювала над матеріалом: зокрема, міт про Орфея та Еврідіку. Також мені доводилось бачити розвідку, де ім'я Неї-Обиди виводили від грецької Геї, що також видається цілком імовірним. Хоча в подібних дослідженнях завжди слід бути дуже обережним, адже мітологеми універсальні: той самий мотив сходження до підземного світу характерний для мітології аккадійської, японської, української, грецької тощо, і якщо міт не дублюється повністю, а є лише мітологема, то легко помилитися.