студентка 4 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент
ТРАВЕЛОГ ДЗВІНКИ МАТІЯШ «ДОРОГА СВЯТОГО
ЯКОВА» ЯК ДЖЕРЕЛО ІМАГОЛОГІЧНОГО ДОСВІДУ
Імагологія
як міждисциплінарна галузь останнім часом набуває особливого значення в
гуманітарних науках – психології, соціології, історії, політології,
культурології тощо. У літературознавстві її предметом дослідження стали етнічні образи як
репрезентації національних культур. Під етнічним образом слід мати на
увазі «такий літературний образ, що
конструює не лише індивідуальні риси, а й етнічну (національну) ідентичність
зображуваних персонажів, краєвидів чи історичної минувшини, подаючи певні їхні
ознаки як «типові» для відповідної країни, «характерні» для цілого народу» [1, с. 54]. Отож, літературна
імагологія, з одного боку, відіграє важливу роль у формуванні образу тієї країни,
якій належить література, а з іншого – знайомить власне суспільство з іншими
культурами. Сьогодні, в умовах
загальносвітових тенденцій інтеграції і глобалізації, роль
творів літератури, що репрезентують етнообрази, як і роль літературної
імагології, що ці образи вивчає, є особливо актуальною. З їх допомогою в
глобальному комунікаційному співтоваристві людина здатна «вийти» за межі
власної культури, розвивати культурну сприйнятливість, толерантне
ставлення до інших культур та їх представників, формувати уявлення про власну
культуру в контексті світового культурного розвитку тощо.
Це й зумовило мету нашого дослідження –
аналіз книги Д. Матіяш «Дорога святого Якова» крізь призму міжкультурної
комунікації з опертям на науковий апарат літературної імагології. Такий аспект
рецепції твору буде актуальним як із погляду формування гетерообразів (образів
інших культур), так і з точки зору самоусвідомлення й пізнання автообразу
(образу власної культури) через екстраполяцію світу «іншого» на свій власний.
Крім теоретичної праці
Д. Наливайка («Літературна імагологія: предмет і стратегії»), який стояв біля
джерел вітчизняної літературної імагології, нині вже сформувалася й низка імагологічних
літературознавчих студій Р. Голика, Г. Грабовича, Д. Гомона, Т. Денисова,
О. Мушкудіані, В. Нарівської, О. Пахльовської,
М. Тарнавської, Д. Чика та ін. Стосовно ж обраного твору, то йому
присвячене лише одне дослідження
[2], що дає підстави говорити про наукову новизну нашої роботи.
У літературі й літературознавстві
окреслилася низка жанрів, що формують етнокультурні образи: історичний,
пригодницький, воєнний / антивоєнний романи; публіцистична, кулінарна
есеїстика; подорожні твори тощо. Зокрема,
важливим джерелом імагологічного дискурсу сьогодні є травелог – «звіт про
подорож, але не просто хронологія поїздки, а реакція на побачене й літературно
оформлена на папері, в залежності від індивідуального стилю мандрівника, його
художнього смаку» [3,
с. 37]. Провідною ознакою травелога є хронотоп дороги, переміщення
персонажа в часі і просторі. При чому ці характеристики мандрівки можуть бути
як дійсними, так і віртуальними, уявними, а персонаж – як особою реальною, так
і вигаданою.
Травелог «Дорога
святого Якова» став літературною фіксацією однойменного паломницького маршруту
письменниці Д. Матіяш та її чоловіка Є. Іларіонова. Обрана ними так
звана французька дорога, що є найпопулярнішою серед сучасних пілігримів, має
протяжність близько 800 км і поєднує містечко Сен-Жермен у французьких
Піренеях й іспанське місто Сантьяго-де
Компостела та мис Фіністера – Кінець Землі.
Умова мандрівки –
необхідність задля отримання посвідчення прочанина проходити певну відстань,
щоб кожного дня мати відмітку в наступному місці паломницького маршруту, –
зумовлюють архітектоніку книги. Вона нагадує особистий щоденник, який
складається з 43 розділів – за кількістю днів, проведених у дорозі.
Ідея руху, закладена в
творі, підкреслюється не лише його назвою, але й картою мандрівки, вміщеною на
форзаці, та епіграфом: «Що не має початку, не має кінця. Дух починається там,
де хоче» [4, c. 5]. А вже на перших сторінках визначено мету паломництва:
«Каміно-де-Сантьяго, або ж дорога святого Якова – це унікальний досвід…
перебування у дорозі, фізичні та моральні зусилля, знайомства з людьми з різних
країн, історії людей» [4, c. 7].
Упродовж усього твору
героїня та її чоловік взаємодіють із госпітальєро й паломниками, які
представляють різні країни і культури. Це і швейцарець Франц, який уже має
досвід паломництва, бо пройшов дорогу Via Francigena, що пролягає через Англію,
Францію, Швейцарію й Італію. І 18-річна бельгійка Ірма, яка вирішила після
закінчення гімназії здійснити свою мрію і пройти дорогу святого Якова пішки від
самого дому та її батько Люк, котрий приєднався, щоб
допомогти подолати цей шлях. Авторка підкреслює відкритість цих людей до світу
й увагу до власних духовних спонук одночасно.
Загалом, наголошує
Д. Матіяш, дорога вчить підтримці, прикладом цього є мати з дочкою –
Тереза й Софія – з Лондона: пройшовши дорогу самостійно, мати вирішила пройти
її і з дочкою. Чи група паломників з обмеженими фізичними можливостями, які не
змогли б мандрувати без сторонньої допомоги.
Важливим із точки зору
переконливості тексту є те, що авторка «надає слово» випадковим попутникам,
власним знайомим, місцевим мешканцям. Так, за допомогою приятелів подружжя Альфонсо
та Вірхінії, які дають їм безкоштовний нічліг і вечерю, пояснюється атмосфера
гостинності й шанобливого ставлення корінного населення до мандрівців: «із
паломниками у дім приходить Божий мир» [4, c. 20]. А вустами безіменного
госпітальєро на шляху Граньйон – Тосантос дається найпромовистіша оцінка
паломницького маршруту: «дорогою святого Якова ідуть люди з усіх континентів –
отож це така дорога, що вміщає у себе цілий світ» [4, c. 33].
Мірилом у оцінці явищ
«чужого» світу для авторки є світ «свій». Благополуччя інокультурного
середовища підкреслює потребу рішучих змін в українському суспільстві – як у
духовому, так і в політичному розумінні.
Мрії про світле майбутнє України пов’язані з критикою комуністичного
спадку, що продовжує даватися взнаки: «Ловлю себе на думці, що часом забуваю, з
якої я країни. Забуваю про всю нашу історію XX століття – мені здається, що
цього не могло бути. Поруйнованих церков і монастирів не могло бути.
Перейменованих вулиць, міст і містечок не могло бути. Колгоспів не могло бути.
Залізної завіси не могло бути» [4, с. 28].
Примітно, що сучасні
паломники сприймають своє проходження дорогою
подібно до того, як його сприймали і їхні далекі попередники: вони шукають на
ній не лише задоволення власних духовних потреб, але прагнуть допомогти тим,
хто з певних причин не може здолати цей шлях, проте потребує допомоги. Зокрема,
чоловік Дзвінки Євген розкриває зворушливу історію маленької приятельки Олесі,
яка бореться з онкозахворюванням і дуже просила його: «розкажи святому Якову
про мене, і що я хочу збудувати машину часу, щоб мама з татом не сумували» [4,
c. 33].
Авторка протягом
усього твору намагається підвести читача до думки: інколи зміна звичного
«маршруту» життя здатна принести новий досвід і повністю змінити себе. Дорога
для Д. Матіяш – спосіб досягнення власної врівноваженості, душевного
спокою, моральних чеснот: «На мене сиплеться моє життя: малодушність,
лицемірство, боягузтво, маленькі обмани, зовсім крихітні, ледве помітне
лукавство. Недоказування і приховування правди. Хіба це все я? Важко простити
іншим. Важко простити собі. Але коли по-справжньому цього хочеш, легко» [4, с. 28]. Паломництво стає для неї тим рушієм,
який веде до усвідомленості власних дій і вчинків, свого місця в житті.
Книга Д. Матіяш
«Дорога святого Якова» є важливим джерелом розширення наших уявлень про
культурну карту світу, формування сценаріїв міжкультурної комунікації на рівні
індивідів, соціумів, культур. Імагологічний дискурс твору стоїть на заваді
штучним кордонам між націями, міжкультурним стереотипам і упередженням, які
здатні руйнувати гармонійні міжнародні стосунки. Водночас у травелозі Д. Матіяш реалізується не тільки потяг людини до
пізнання інших світів, але й жага свободи як найвищої духовної цінності.
Література
1. Будний В. Розгадка часів Цирцеї:
національні образи та стереотипи в освітленні літературної етноімагології. Слово і час. 2007. № 3. С. 52–63.
2. Горбач Н.
Паломництво як досвід міжкультурного діалогу в книзі Д. Матіяш «Дорога
святого Якова». Людина в мовному
просторі: історична спадщина, проблеми, перспективи розвитку : матеріали II
Міжнародної науково-практичної конференції (17–18 травня 2018 р.) : зб. тез /
упорядники : І. Глазкова, В. Богдан. Бердянськ : БДПУ, 2018. С. 43–46.
3. Джигун Л. Жанр
літературного травелогу в структурі мемуарів еміграційних письменників. Філологічний дискурс. 2017. Вип. 5. С. 35–48.
4.
Матіяш Д. Дорога святого Якова. Львів : Видавництво Старого Лева,
2017. 224 с.
Добрий день. Дякую за цікаве дослідження. Які особливості хронотопу дороги в тревелозі Дзвінки Матіяш "Дорога святого Якова"?
ВідповістиВидалитиДобрий день! Вдячна за запитання. Художній хронотоп дороги у травелозі залежить від суб'єктивного сприйняття часу автором (сповільнюється або пришвидшується). Охоплює ввесь твір і безпосередньо впливає на жанр. Час має реальні координати: рік, місяць, число. Автор усвідомлює час як циклічне явище.
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дуже цікаво було читати вашу роботу. Чи досліджували ви інші романи Дзвінки Матіяш? Наприклад, "Роман про Батьківщину"?
ВідповістиВидалитиДоброго вечора! Вдячна за зацікавленість! Я порівняно недавно познайомилася із творчістю Дзвінки Матіяш, але мені дуже припала до душі її манера письма, тому я неодмінно планую познайомитися з її творчістю ширше, і перечитати усі її твори, що дійсно варті уваги!
ВідповістиВидалити