Пуголовка В.О. МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ РОМАНУ ДАРИ КОРНІЙ «ГОНИХМАРНИК»

Пуголовка В.О.
студентка І курсу магістратури
Херсонський державний університет

Наук. кер.: Бондаренко Л. Г., к. пед. н., доцент

МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ

РОМАНУ ДАРИ КОРНІЙ «ГОНИХМАРНИК»

Фольклорний пласт української культури надзвичайно багатий і цікавий. Міфологію у своїх творах використовували і великі класики української літератури Т. Шевченко, Леся Українка, М. Гоголь, Г. Квітка-Основ’ненко, М. Коцюбинський та ін. Спроба талановитої сучасної авторки Дари Корній увести в національну літературу художню інтерпретацію нового образу з корпусу української «нижчої міфології» містить чимало оригінальних рішень, покликана передати національний колорит і вважається дослідниками черговим успішним кроком на шляху вибудовування українською літературою власної міфотворчої традиції нової доби.

Головним героєм роману «Гонихмарник» є дводушник, він же гонихманрик. Також у романі його називають Градобуром. В. Войтович у праці «Українська міфологія» подає таке тлумачення: «Дводушник – людина, яка вміщує у собі «дві душі»: людську і демонічну (або з двома серцями)» [1, с.128]. У романі Дари Корній також знаходимо подібне тлумачення в епізоді, коли бабуся Орина розповідає про родину Сокірків і про Ігоря своїй онучці Ірині (матері головної героїні Аліни), яка була в нього закохана: «Гонихмарники, донцю, або Градобури, дуже потрібні насправді створіннє … Найстрашніше друге. Усередині тіла одної людини живе дві душі, одна з яких зайда, і не мислю, шо створена Богом. Нема ніц гіршого від роздвоєннє душі… Родина Сокірків – давнійша родина дводушників, майже така давня, як наш ліс» [2]. В. Войтович також наголошує на цифрі два у визначенні дводушника. Він пише, що це двійка (на противагу одиниці або трійці) вважалася бісівською, «нечистою» або ж наділеною надприродною силою цифрою [1, с. 128]. Дослідник також зазначав, що дводушник удень поводиться як звичайна людина. «Люди, у яких живе відразу дві душі – дана Богом при вродженні, правдива душа, і взєта доброхітно від темних чи не темних сил» [2], – розповідає одна із героїнь роману Дари Корній. Градобур, або Гонихмарник, вдень майже не показує себе, він прихований у тілі людини, але іноді його можна впізнати через погляд: «Сашко різким рухом сідає, стискає своїми руками аж до болю зап'ястки дівчини і просто впивається в неї очима. Але то не Сашко, вірніше, то не тільки Сашко, то Гонихмарник» [2].

Коли наступає ніч, дводушник одразу засинає глибоком сном, так що його не можна розбудити. У цей час він бродить поза своїм тілом або у своїй подобі, або у вигляді пса, зайця, коня і т. ін. [1, с. 128]. У романі «Гонихмарник» також є вказівка на міцний сон дводушника та на його зооморфний вигляд. «Однак такий невеличкий гармидер зовсім не розбудив хропуна, той продовжував мирно спати … Хропун і не збирався прокидатися. Ото в парубка сон! …  Назустріч їм (хлопцям), люто виючи, мов скажений пес, захеканий і сердитий, біг високий ставний напівпрозорий чолов’яга» [2].

Дводушника можна розбудити, лише розвернувши його тіло на 180 градусів. У цьому випадку він буде хворіти не менше двох тижнів [1, с. 128]. Авторка роману також додає, що розвертати треба обов’язково за Сонцем: «Вони мали розвернути тіло Градобура на 90 градусів за Сонцем. Гонихмарник тоді втрачає силу володіти людським тілом, у якому живе, і доки людину не повернуть назад у звичне становище, Градобур отак і буде стовбичити біля тіла. Після повернення в тіло йому потрібно лише пару днів, щоб відновитися» [2]. Але у випадку, якщо тіло, в якому живе Гонихмарник, розвернути в іншому напрямку, людська душа може загубитися і людина може навіть втратити здоровий глузд: «Ігор після тої ночі так і не оклигав повністю, про це я згодом довідалась. Він став мов мала дитина. Трішки поїхав глуздом. Дводушник був ладен мене за таке вбити. Та дістати не міг. Поза тілом він довго знаходитись не може, а я – далеко, у Львові. А Ігор? Після цього випадку він собі ради без допомоги не може дати, навіть у райцентр не годен заїхати самостійно, ніби боїться чогось. Щось мені видається, коли хлопці його закрутили неправильно, то душу закинули в якесь таке місце, що тільки Градобур і виволік його звідтам. Бабуся попереджала – з таким не варто жартувати» [2].

Градобур (або градівник) – це людина, яка вміє відвертати град, відводити хмари й дощ, як і хмарник. За «Українською міфологією» В. Войтовича, він знає мову тварин і птахів [див.: 1, 116]. Далі дослідник подає такий випадок: «Бувало, під час жнив насунеться темна хмара, усі кидаються складати снопи, збираються додому, а знахар, який був серед них, говорить: «Не буде дощу!» Хмара й справді пройшла. Одного разу зібралася страшна гроза, усе небо почорніло. Але знахар повідомив, що дощу не буде, і продовжував працювати на своїй ниві. Раптом, звідкіль узявся, скаче до нього чорний чоловік на чорному коні. «Пусти!» – просить він знахаря. «Ні, не пущу! – відповів той. – Треба було не набирати так багато!» Чорний вершник зник, грозові хмари побліднішали, і люди стали ждати граду. Несеться до знахаря другий вершник – весь білий і на білому коні: «Пусти, зроби милість!» – «Не пущу!» – «Ну, пусти, не витримаю!» Знахар глянув угору і сказав: «Та вже іди, та тільки в той байрак, що за нивою» [1, с. 116].

У цій історії варто звернути увагу на образ першого чоловіка. Із контексту розуміємо, що він приніс із собою грозову темну хмару. Слід також зазначити кольористику зовнішності цього персонажа. «Чорний чоловік на чорному коні», при якому небо почорніло. Чорний колір має символіку «нічного», «потойбічного». У романі «Гонихмарник» головний герой Сашко (Кажан) у повсякденному житті також одягається лише у чорний колір та носить чорні окуляри. Навіть одна глава роману має назву «Той, що носить чорне» [2]. Ця деталь символізує те, що він має темний бік душі, в ньому живе друга душа, «потойбічна» істота. «Юнак, вдягнений у все чорне, стояв за кілька метрів від неї, підпираючи плечем стовбур акації. Дерево сипало на його чорне волосся, котре сягало рамен, сніжні пелюстки. … юнак вправно ховав очі за темними скельцями окулярів…  Хлопець завжди лякав її, пропікаючи гострим поглядом своїх чорнющих очей» [2].

У романі Дари Корній Гонихмарник не просто веде за собою хмари, він ними керує через сріблясті ниточки. Обряд притягнення хмар описаний досить детально: «Посеред галявини спиною до дівчини стояв зовсім голий хлопець, широко розставивши ноги… Руки Ігор підняв догори, бурмочучи то голосніше, то тихіше незнайомі слова… І раптом Ірина зобачила в руках хлопця срібні блискучі нитки. Один кінець їх був міцно затиснутий у кулаку, а інший (о Боже!), інший піднімався вгору і губився десь у високості…  Юнак притягував хмари…Починається справжнісінька злива, яка взялася нізвідки» [2].

Дара Корній також подала яскравий опис подвійної зовнішності Гонихмарника. Уперше лик Градобура описується в епізоді, де Ірина з Ігорем разом намагаються керувати хмарами: «Раптом із трави навпроти щось підводиться. Істота з двома личинами. Один вродливий, добрий, схожий на її Ігоря, інший – страшний, зморщений, знавіснілий, огидний, мов вивертень із самого пекла. Ні, це не її Ігор. Це дводушник. Гонихмарник, Градобур. Ірина бачить, як почвара стоїть, ледве тримаючись на ногах, а все її тіло корчиться й здригається від болю…Огида, страх, нажаханість… Бабуся попереджала – від побаченого можна вмерти. Спотворене обличчя, оскал зубів і знавіснілі очі…» [2].

Ще один опис обряду та зовнішності постає вже перед головною героїнею Аліною: «Посередині галявини стоїть зовсім голий чоловік. Стоїть, розставивши широко ноги, піднявши вгору руки та задерши голову до неба. У руках щось тримає, і те щось сріблясто мерехтить… Воно нагадує лискучі змійки, які похапцем шарпаються, ніби мріють вирватися з міцних обіймів того, хто затис їх. Другий бік змійок губиться у високості… Бо то зовсім і не людина стоїть там, вірніше людина, та не одна. Їх двоє. Вона добре може розгледіти перекошену грізну фізіономію істоти, волохате, пооране чорними зморшками, дике, хиже, люте, знавісніле обличчя. І поруч ще один, в одному тілі – двоє… Раптом істота озивається. Голосом то не назвеш. Якісь гортанні випльовуючі звуки. Але не стогін і не крики. Це мова, бо має свою, хоч і жахливу, мелодику, ритм. Але мова чужинська, незнайома… Нарешті істота вмовкає і випускає змійок у небо. Вони губляться у високості, слідком за хмарами, які маревом розчиняються вгорі…Раптом істота люто шкіриться… Почвара обертається до дівчини і… Аліна впізнає в істоті Кажана» [2].

Можемо зробити висновок, що для створення образу Гонихмарника Дара Корній звернулася до української міфології. Взявши за основу міфи та легенди про дводушників та гонихмарників, авторка створила новий образ Градобура. Вона детально описала його зовнішність, процес керування хмарами, поведінку персонажа та ін. Усе це надало творові яскравого національного колориту.

Література

1.     Войтович В. Українська міфологія. Київ : Либідь, 2002. 662 с.

2. Корній Дара. Гонихмарник. URL: http://maxima-library.org/knigi/knigi/b/333821?format=read (дата звернення 08. 02. 2020).