четвер, 20 лютого 2020 р.

Шевцова С. В. РОЛЬ ОБРАЗУ ГЕОРГІЯ ЛАЩУКА В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»


Шевцова С. В.
студентка 3 курсу
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наук. кер.: Йолкіна Л. В., к. філол. н., доцент

РОЛЬ ОБРАЗУ ГЕОРГІЯ ЛАЩУКА
В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»

Із терміном «герой» у літературознавстві тісно співіснує термін «персонаж». Ці два поняття не тотожні, а отже, потребують розуміння. Літературний герой – це виразник сюжетної дії, яка дає змогу зрозуміти зміст твору; це герой, який виконує важливу функцію певного художнього твору і допомагає розкрити головну ідею. А персонаж – це будь-яка дійова особа в тексті. Образ героя – це художнє узагальнення людських властивостей, рис характеру в індивідуальному вигляді героя.
Літературний герой – це складний образ та багатоплановий.  Має два вигляди – внутрішній і зовнішній. Зовнішній вигляд створюється за допомогою портрету, одягу,  мови, віку, професії, історії життя. А внутрішній вигляд включає в себе світогляд,  релігію, вчинки, думки.  Традиційно виділяють головних героїв твору, другорядних та епізодичних [3]. Так, у  нашій роботі ми досліджуємо образ головного героя твору Георгія Лащука, його роль у розкритті головної ідеї твору.
Георгій Лащук – суддя, центральний образ містичного роману «І прибуде суддя» В. Лиса. Суддя представлений як суперечливий герой, його можна схарактеризувати як із позитивної сторони, так і з негативної.  Головною метою прибуття Георгія до м. Стара Вишня було отримання посади судді. Та він піддається впливу містичних подій того містечка і його кар’єрні плани  посідають друге місце.
У попередніх дослідженнях було визначено головну ідею твору –  піднесення душевних переживань із дитинства головного героя, його намірів стати суддею задля творіння справедливості в цьому світі; засудження думки про те, що люди не вміють сумніватися. «Людина мусить сумніватися, аби не закам’яніти, як та смола, що тисячоліттями лежить» [4], – людина має вести боротьбу із самою собою. Як цю ідею автор втілює через головного героя твору?
По-перше, автор на початку роману створює ідеального. Він дає йому непогану зовнішність: «Хлопець як хлопець. Худорлявий, але міцний. Руки теж міцні й, видно, дужі, плечі широкі. Не надто вродливий, але й не потвора. Хіба що вуха занадто стирчать, ніс ніби втиснутий в обличчя, трохи, майже непомітно викривлений. Може, боксер?» [2, с. 8–9].  Наділяє Георгія гарною професією: «Недарма у Львові ходив одразу на дві секції – я відчував, що майбутньому юристові знати деякі прийоми не завадить».    Внутрішнє єство головного героя має два світи: перший – де він кохає свою законну дружину Валерію і сумлінно віддається праці, другий – де він зраджує їй з іншими жінками і пильно слідкує за містичними подіями міста: «Уперше за двадцять сім років, відколи я з’явився на білий світ, у мені існує начебто двоє різних людей. Перший працює помічником голови  суду, сумлінно виконує свої обов’язки, часом думає про те, що він довго не витримає цього нудного існування в оточеному сосновим лісом і двома озерцями глухому маленькому містечку, де навіть судові справи дріб’язкові й не зможуть забезпечити успішної кар’єри, як би добре їх не провів.  Другий – щовечора, кожного пізнього осіннього вечора, вирушав у свої дивні мандри глухими пустельними вулицями Старої Вишні» [2, с. 183].
По-друге, В. Лис чітко наприкінці роману висвітлює головне душевне переживання молодого судді, яке живе в ньому з дитинства.  Це переживання, внутрішня образа на несправедливий світ пояснює причину вибору майбутньої професії. Це була ситуація в суді, коли Георгій був на межі божевілля через події в місті, на які він не в змозі знайти жодної адекватної відповіді. Тоді Георгій зробив на себе наклеп. Він розповів, що його рідну тітку в дитинстві вбив не його дядько, а він сам і що він ледь не вбив свого однокласника в школі за те, що він підглядав за дівчиною, яка  була йому симпатичною, в роздягальні: «Я не дочув, що він побачив у Олі, до якої я мав особливу, ще суто дитячу симпатію. Я кинувся на свого товариша й почав бити його по чому попало – кулаками, ногами, портфелем. Не знаю, може, й убив би його, якби не побачила тітка Настя з будинку, навпроти якого ми спинилися…» [2, с. 214]. «Потім я побачив, як дядька Івана виводять із залу, він озирнувся в дверях, мені здалося – він подивився на мене, може, він пошукав мої очі, напевне ж, шукав, а я щось шепотів, усе шепотів, тепер пригадую що: я буду суддею… я вже знав, що неодмінно стану суддею» [2, с. 215].  Молодий суддя настільки переживав за всі останні новини, за  наклеп на нього його коханки Глорії, за свою невсемогутність в Старій Вишні… Він почував себе нікчемою. 
По-третє, Георгій дуже часто займався речами, які свідомо він і не хотів робити, але якісь дивні обставини примушували його до тих дій. Головний герой мало часу приділяв своїй роботі (саме так автор зображує його), але дуже чітко знав, що «бути суддею» він зможе не лише в законі, але й у житті. Але ці мрії швидко розвіялись після його божевільних витівок. Першим, хто зустрів Георгія на станції, був «жебрак» Георгій. Тоді він закликав його щонайшвидше зникнути зі Старої Вишні: «Моя вам порада – їдьте негайно звідси. Дочейкатеся першого потяга і їдьте. Перший буде десь близько сьомої ранку… Послухайтесь – я вам тільки добра бажаю. Інакше ви пошкодуєте, не раз іще пошкодуєте, що лишилися» [2, с. 30].  Парадокс у тому, що автор жодного разу не показав як справді Георгій мав би страждати через те, що залишився в Старій Вишні. Його тягнуло до загадковості, до невизначеності, до пригод.  Але він настільки захопився, що місто з’їло його в прямому сенсі слова.
Отже, В. Лис через образ Георгія Лащука розкриває головну ідею роману і втілює філософські мотиви. Окрім напруженого сюжету, динамічності, колоритності, автор показує, що постійні сумніви головного героя приводять його до небажаного фінішу. Образ Георгія Лащука втілює авторську думку про те, що людина не може перевершити свої здібності і якщо вона має своє призначення, то не слід грати проти системи.  Кожен виконує призначену роль,  а ігри з вогнем призводять до невиправлених наслідків. Хто знає, чим би закінчилась історія молодого судді, якби він не вдавався до непотрібних йому речей, а можливо це все лише марення… Фантастичний характер роману дає змогу відчути не лише містичність подій, але й усвідомити важливі речі.  
Література
1.            Кухаренко В. Інтерпретація тексту : навч. посібн. для студентів старших курсів факультетів англійської мови. Вінниця : Нова Книга. 272 с.
2.            Лис В. І прибуде суддя. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2018. 240 с. 
3.            Литературный герой и персонаж. Образы и характеры. URL : https://proza.ru/2013/12/17/1652.
4.            Шевцова С. Ідейно-тематична спрямованість роману «І прибуде суддя» В. Лиса».  Рукопис наданий до редакції.

2 коментарі:

  1. Вікторія Орманжи23 лютого 2020 р. о 12:57

    Добрий день. Дякую за цікаву розвідку. Чи не можна провести паралель із образом іншого судді - Понтія Пілата? І чи не проводиться паралель із біблійною історією вже в назві?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за цікаве питання. У подальших дослідженнях розглянемо цю тему.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.