Машталер Л. Г. РЕАЛІЗАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ Л. ПОЛТАВИ У ПОВІСТІ «ЧИ ЗІЙДЕ ЗАВТРА СОНЦЕ?»

Машталер Л. Г.

студентка 4 курсу

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Йолкіна Л. В., к. філол. н., доцент

РЕАЛІЗАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ Л. ПОЛТАВИ

У ПОВІСТІ «ЧИ ЗІЙДЕ ЗАВТРА СОНЦЕ?»

Леонід Полтава – політичний емігрант, член ОУН (Бандери) громадський діяч, письменник, журналіст, котрий побував у багатьох країнах світу (від Німеччини до США й Канади). Окрім художньої творчості він також активно займався й політичною діяльністю, зокрема організовував українське життя для співвітчизників, що за різних обставин мусили жити за кордоном. Серед дослідників творчого доробку митця Ю. Григоріїв, Л. Йолкіна, І. Левадний, І. Кошелівець, О. Чорнобаєв, С. Немченко, В. Погребенник, М. Слабошпицький та ін., проте певні аспекти його життя та творчості залишаються малодослідженими.

Свої політичні погляди й націоналістичні прагнення Леонід Полтава оригінально реалізував у фантастичній повісті «Чи зійде завтра сонце?». Жанр твору сприяє розкриттю ідей, що проектуються в майбутнє, показуючи, яким його бачить митець, а також дає нам змогу осягнути погляди письменника на розвиток суспільства, своєї країни, світового співтовариства.

Твір описує події недалекого майбутнього (2000 рік), де Україна – суверенна держава, рівний партнер світових розвинутих держав, країна європейського вектору розвитку. У повісті автор охопив чи не весь світ: Україна, Німеччина, Канада, Італія, Кавказька Федерація, Іран, Росія, що постають як світові суб’єкти, складники єдиного простору (окрім Росії), бо всі кордони відкриті. Т.П. Лаврук визначає суспільство як «моральну реальність, в умовах якої основу світоглядного нормативізму утворюють деякі неписані правила, спільні цінності». [3, 346] У творі «Чи зійде завтра сонце?» автор визначає таку цінність – це Людина, відповідно й найвища нагорода у світі – орден Людини. У такому суспільстві немає місця дискримінації, панує повага, люди різних національностей гармонійно співіснують, володіють різними іноземними мовами, а також інтернаціональними, зокрема мовою есперанто.

Свої націоналістичні погляди митець реалізує, створивши величний образ вишневої України, зокрема, за допомогою дивовижних пейзажів: «Дивна чудова картина: розгніване, перекошене море – і спокійне, ніжне сонце. Воно золотою короною горить над залишками хмар. Воно спокійно і ніжно пестить землю, знаючи, що генерал шторм все таки відмовиться від наступу, що немає мабуть і в цілому світі більших друзів, як це море і Україна» [5, 122]. Наявні у творі детальні описи Києва та різних куточків країни, зокрема змальовано сприйняття України іноземцями. Едіт, яка вперше прибула на Батьківщину свого чоловіка й мандрує відомими лише з розповідей місцевостями із захватом вигукує: «Анатолію, така чудова наша земля!»

Економічна ситуація в Україні досить непогана, і саме українські вчені знаходять спосіб покращити життя всього світу, не погіршивши екологічний стан планети. У своїй фантастичній утопії Леонід Полтава втілив мрії про майбутнє України – сильної, незалежної, економічно розвиненої держави.

Персонажі у творі виявляють високу патріотичну позицію. Зокрема, Анатолій Павелко прямує на пошуки малинової скриньки саме задля блага Батьківщини. Одружуючись з німкенею Едіт у Реґензбурзі, постійно контролює себе, запитуючи, чи не став він на шлях зради. Перебуваючи в Німеччині, Павелко весь час думає про Україну, йому сняться тривожні сни, а у фіналі він стверджує: «Є в мене найдорожче – Україна!» [5, 150].

Разом з тим у творі одвічним ворогом українців виступає Москва – осередок антигуманності та егоїзму. Червона Росія, усе та сама імперська, тоталітарна, розкривається в образах шпигунів, убивць, крадіїв чужих ідей, таємних засідань у пізні години під покровом темряви, за кремлівськими мурами. І столиця все та сама – червонозоряна. Образ ворога важливий для формування патріотичних почуттів та об’єднання нації, так, К. Майноґ зазначає, що націоналізм – це «політичний рух, який залежить від почуття колективної образи на чужоземців. Образа повинна бути спричинена іноземцями» [4, 254]. Важливо зазначити, що тут так само реалізуються ідеї глобалізації, оскільки Росія – ворог не лише українців; увесь світ протистоїть егоїстичній політиці цієї держави. Негативізація образу східного сусіда, разом з тим, сприяє ідеалізації образу України.

Варто згадати також про роль релігії в глобалізованому суспільстві. Церква як духовний осередок людства має об’єднувати. Леонід Полтава вводить образ священика Йодля, показуючи, що віра завжди залишиться для людей чимось, безперечно, важливим. «Чому щастя для інших має купуватися лихом?» – питає він, підводячи читача до роздумів про загальнолюдські цінності. А шпигун-росіянин, посланий убити Стена, зрештою, кається і зізнається у своїх намірах, сподіваючись, що зможе якось спокутувати свої гріхи. Так, він усвідомлює, що був «затягнений до проклятої групи», і хоче вирватися з кайданів.

Отже, жанр фантастичної повісті дозволив Леонідові Полтаві реалізувати свої геополітичні погляди, створивши суспільство майбутнього. Його особливими рисами є дружба народів, розмитість територіальних, але не національних кордонів. Єдиним ворогом є червона Росія з її загарбницькою політикою, а найвища цінність – Людина. Україна в такому суспільстві – суверенна держава з розвиненими наукою та технологіями і прекрасними краєвидами. Українці – щирі патріоти, готові пожертвувати всім заради Батьківщини.

Література

1.       Йолкіна Л. Націоцентричний характер масової літератури (на матеріалі творчості Леоніда Полтави). URL: http://litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads/2018/06/13.21.18.pdf

2.       Йолкіна Л., Машталер Л. Художня модель світи в повісті Леоніда Полтави «Чи зійде завтра сонце». Науковий часопис Національного педагогічного університету імен М.П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2018. Вип. 10. С. 99–102.

3.       Лаврук Т. Геополітика як елемент соціокультурної системи. Гілея: науковий вісник. 2014. Вип. 83. С. 345–349. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2014_83_93

4.       Майнойґ К. Анатомія націоналізму. Націоналізм: Антологія. Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ : Смолоскип, 2000. С. 580–593.

5.       Полтава Л. Чи зійде завтра сонце. Мюнхен : В-во «Дніпрова хвиля», 1955. 160 с.