Ганченко А. Ю. РЕЛІГІЙНІ МОТИВИ У ТВОРІ Д. БРАУНА «КОД ДА ВІНЧІ», Є. КОНОНЕНКО «ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА» Й М. ДОЧИНЦЯ «ГОРЯНИН. ВОДИ ГОСПОДНІХ РУСЕЛ»

Ганченко А. Ю.

студентка 3 курсу

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер.: Коробкова Н. К., к. філол. н., доцент

РЕЛІГІЙНІ МОТИВИ У ТВОРІ Д. БРАУНА «КОД ДА ВІНЧІ», Є. КОНОНЕНКО «ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА»

Й М. ДОЧИНЦЯ «ГОРЯНИН. ВОДИ ГОСПОДНІХ РУСЕЛ»

Мотиви таємничої вуалі релігійного дискурсу  завжди залишались провокаційними сигналами  для авторів, читачів, а тим більше інтерпретаторів  творів усіх без винятку видів мистецтва. Провокація полягає перш за все у тому, що нам достеменно не відомо ні як виникли численні вірування, ні як їм вдалося так глибоко вкоренитися в душу чи не кожного мешканця планети Земля.  Те, що залишається поза людським оком під час різноманітних обрядів, літургій та богослужінь, приваблює людей різних професій, конфесій та уподобань протягом багатьох років. Усвідомлення  (яке водночас не виключає заперечення чи негації) непересічного значення релігії у житті людини є ключовим  питанням-викликом  двадцять першого століття, часу, коли увесь світ застиг в очікуванні викриття того, що приховували від людського ока, протягом багатьох століть. Авторська фантазія ХХІ століття дивує своїм польотом та захоплює свідомість читача, надаючи йому тих асоціацій, до яких прагне людська цікавість.

Декодування релігійної семантики найефективніше здійснюється через спостереження та аналіз, сказати б,  слідчо-детективне виявлення та викриття імпліцитного рівня твору, де, зокрема, містяться й містифікації релігійних  таємниць. В обраних за об’єкт дослідження творах естетизується екзотичне, те, що дозволяє читачу поглянути на релігію з такої точки зору,  що не приховує, а навпаки – дозволяє розширити горизонт  людських очікувань і сподівань.

Автори з різних кутків світу обирають спільні мотиви, сюжети, площини для подій твору, проте абсолютно різні способи вираження та зображення місця релігії у долях героїв. Так, у сюжеті роману Дена Брауна «Код да Вінчі»  релігійні мотиви є рушійними. Їх ключове місце можна пояснити тим, що та сама віра, яку навіюють, стає для людини, перш за все, інстинктом, який вона наслідує не замислюючись. Натомість Євгенія Кононенко у романі «Жертва забутого майстра» пояснює релігію як явище, яке герої твору плекають та приховують протягом усього життя. Абсолютно протилежними щодо релігії є міркування Мирослава Дочинця у творі «Горянин. Води Господніх русел», де автор виокремлює релігію як дещо етнічне, набуте внаслідок довгих пошуків людського мислення, таке, що відоме лише верховинцям з їх обрядами, звичаями та традиціями.

Привертає увагу те, що рамковий текст творів, а також їх візуальне оформлення цілком підкреслюють провідне значення їх релігійної складової. Мова йде про поетику назв, епіграфів та присвят.  На обкладинці книги Євгенії Кононенко – фотографія скульптури галицького скульптора Іоана Георга Пінзеля «Богоматір»,  тим самим ніби сконцентровано тематику твору, акцентовано його релігійну проекцію. Теж саме спостерігатимемо і у Дена Брауна «Код да Вінчі», де першим візуальним враженням реципієнта є обличчя Мони Лізи у вигляді маски,  якою прикривається смерть. Дещо осібно книга Мирослава Дочинця. З огляду на особливості вірувань верховинців, зображено на обкладинці головного героя твору – Горянина, у його етнічному та самобутньому вигляді.

Звернімося до паратекстуальності творів, зосередивши увагу на епіграфах. Євгенія Кононенко дібрала епіграф до твору з Книги Буття 22,10: «І взяв ножа, щоб зарізати сина свого...» [3, с. 1]. Ден Браун подає факти про таємничу релігійну організацію, а точніше, секту «Опус Деі»: «Особиста прелатура Ватикану, відома як «Опус Деі» є католицькою сектою, яка проповідує глибоку набожність» [1, с. 1]. Теж саме спостерігатимемо і у творі Мирослава Дочинця «Горянин. Води Господніх русел», яку автор розпочинає словами Джорджо де Кіріко: «У тіні  людини, що йде під сонцем, більше таємниці, ніж у всіх релігіях», тим самим підкреслюючи етнічність релігії, звертаючись до обрів тіней та сонця [2, с. 5].  Також звертається Мирослав Дочинець до Книги пророка Йони: «Вода аж по душу мене обгорнула» [2, с. 5]. Можна провести паралель між епіграфом Мирослава Дочинця та висловом з розділу Святого Письма, Старого Завіту – Проповідник 8:17: « Тоді побачив я, розглянувши всі діла Божі, що ніхто не може збагнути діл, які діються під сонцем. Як би чоловік не силкувався, не може їх дослідити. Та й мудрий теж, навіть коли думає, що знає, не може дослідити» [2, с. 353]. Використовуючи у своїх епіграфах подібні алюзійні вислови релігійного характеру, ніби програмують читача на сприймання та аналіз творів як таких, що розкривають істину. Провокують реципієнта перевіряти кожен факт та посилання до яких звертається автор.

Також варто звернути увагу на зображення авторами особистих роздумів головних героїв, які наділені кардинально різними поняттями про релігію.  Частіше за все, особисті роздуми головних героїв стосуються релігійної тематики, а також мають філософський характер, спричинений асоціаціями, до яких тяжіє людська цікавість, та якими повне авторське уявлення. Мирослав Дочинець наділив головного героя твору «Горянин. Води Господніх русел» цікавою особливістю бачити реальність крізь призму звичаїв, традицій, вшанування природних стихій та власної внутрішньої релігійності: «Подібно до того, як вода пробиває собі шлях через усі перепони, щоб піднятися до рівня джерела, звідки вона витікає,- так і дух людський повсякчас рветься в гору – до свого першоджерела. Якби дух цей не походи від Бога, він би не шукав Його, не шукав би єднання з Ним…І як би це прагнення незграбно й боязко не проявлялося, воно засвідчує наше Божественне походження…» [1, с. 245]. Натомість головний герой роману Дена Брауна «Код да Вінчі» оглядає та аналізує світ з точки погляду релігійного фанатизму, спричиненого впливом секти: «Омий мене, і знову буду чистим я,- казав він слова молитви. – Омий мене благодаттю своєю, та стану я біліше за сніг» [2, с. 43]. На відміну від згаданих вище, головний герой твору Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра» наділений дивовижним світобаченням та сприймає релігію як щось недосяжне для людини, таке, для усвідомлення якого потрібне усе життя, проте іноді вистачає і долі: «— Так. Доля сильніша від богів. — І навіть сильніша за Бога?» [3, с. 56].

Цікавим є зображення невід’ємної частини релігійності – смерті. Кожен з авторів зобразив це явище відносно площини, у якій зображено головних героїв та їх внутрішнього світу. Для кожного з героїв смерть – поняття відносне, таке, без якого не існуватиме життя, а власне  й Бога: «Це – смерть. Вона спорожнює обшир довкола тебе і в тобі. Пустота  гірше давить, ніж повнота. Аж поки не заповниться чимось іншим. Бо лише так рятується наша душа» [2, с.117].

Отже, художню реалізацію релігійних  мотивів в аналізованих творах позначено індивідуально-авторськими інтенціями,  залежно від рівня усвідомлення усієї важливості релігії у житті людини, також від уподобань, адже усе, що ми не розуміємо, намагаємось пояснити раціонально або ж за допомогою саме релігії. Для кожного реципієнта, який читає твір релігійного характеру, перш за все важливо отримати відповіді на власні питання, в пошуках таємничості, сакральності та істини.

Література

1.         Браун Д. Код да Винчи / Д. Браун // М. : Издательство «АСТ», 2005. – С. 9–542.

2.    Дочинець М. Горянин. Води Господніх русел / М. Дочинець // Ужгород : Карпатська вежа, 2013. – С. 5–312.

3.         Кононенко Є. Жертва забутого майстра / Є. Кононенко // К. : Вид-во «Грані-Т», 2007. – С. 4–174.

4.   Погребенник Ф. Літературознавчий словник-довідник / Ф. Погребенник, П. Федченко та ін. // К. : Академія, 2006. – С. 3–751.

5.      Свааб Д. Ми – це мозок/ Д. Свааб // Харків : Вид-во «Харківська книжкова фабрика «Глобус»», 2011. – С. 15–491.

6.           Черноиваненко Е. Литературный процесс в историко-культурном контексте / Е. Черноиваненко. – Одесса : Маяк, 1997. – 704 с.