студентка 3 курсу,
Одеський національний університет
ім. І. І. Мечникова
Наук. кер: Мізінкіна О.О., к.
філол.н., доцент
СТРАТЕГІЇ
ЖИВОПИСУ
В РОМАНІ
«ЄВПРАКСІЯ» П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
Про тісний взаємозв’язок
усіх видів мистецтва, і передовсім – літератури і живопису, йде мова віддавна.
Ще Арістотель у своїй «Поетиці» здійснив класифікацію мистецтв за принципом їх
спорідненості і відмінності. В епоху Відродження великий Леонардо да Вінчі теж
порушив питання способів відображення дійсності у творах мистецтва. Будучи
людиною енцинклопедичних знань, він вважав, що «живопис – це німа поезія, а
поезія – це сліпий живопис». Відома й праця Й. В. Гете «Zur
Farbenlehre» (1810) про семантику кольорів. Відтворення життя
людини та її оточення за допомогою кольору – це основна функція, яка зближує
живопис і мистецтво слова. На сьогодні існує чимало досліджень, присвячених аспектам
взаємодії кольорів та психіки людини, семантико-стилістичного функціонування
кольоративів, осмислення значення барв у структурі художнього твору. Незважаючи
на численні розвідки, в яких порушуються різні аспекти поетики роману
«Євпраксія» Павла Загребельного, питанню ролі та значення кольорів не відведено
належної уваги.
У художньому світі роману
«Євпраксія» кольори несуть суттєве ідейно-естетичне навантаження. Вони постають
важливими засобами творення образів, їх емоційності
та виразності обстановки. Павло Загребельний використовує широку гаму барв
разом з їх відтінками.
Важливими структурними елементами семантики романного тексту виступають
ахроматичні кольори, до яких відносять білий, чорний та всі проміжні між ними відтінки
сірого.
Як стверджує О. Кузьміна, в українському
етнокультурному просторі феномен білого кольору інтегрує поняття світла, сонця,
життя, родючості, вічності; святості, божества; місяця, смерті; радості та
святковості; житла, одягу; добра, краси, щастя; усього блискучого, прозорого,
невидимого, неземного; зими та снігу [2, с. 13]. Варто відзначити, що усі
конотації білої фарби реалізовані у «Євпраксії», асоціюючись то зі світлом,
чистотою, добром («а десь удома білі ласкаві доми» [2, с. 67];
«зимової ночі приснився їй білий янгол» [2, с. 107]), то
з тривогою, холодом, страхом («Євпраксія
не бачила нічого: ні натовпів, ні полотняного білого містечка» [2, с. 158]; «лякалася поглянути на те, що було попереду, не насмілювалася вірити
отому білому пронизливому світлу» [1, с. 193]). Неодноразово
автор роману вживає словосполучення з лексемою «білий» для підкреслення
святковості, урочистості та пишності зображеної
у романі події: «Євпраксія перебралася з
лектики в кутий сріблом пишний свій повіз, білі
воли з заквітчаними рогам … потягли коштовний тягар» [1, с. 30]; «білі коні, золоті імператорські стяги, рицарі в
золочених панцирах, двірські дами в чорно-червоних шатах, білі плюмажі» [1, с. 150]; «з собору урочиста процесія пройшла вулицями просто до Рейну, де ждали
імператора й імператрицю заквітчані судна з білими наметами» [1, с. 160]; «перед П’яченцою розкинулося величезне містечко, викликаючи спогад про білі, прикрашені барвистими стягами
шатри» [1, с. 362]; «урочиста процесія вийшла на мури П’яченци.
Попереду хор хлопчиків, у білому» [1, с. 367].
Почасти П. Загребельний користується білим кольором для позначення
забарвлення окремих рис портретів персонажів, актуалізуючи позитивні семи
«гарний», «вродливий»: «біляве волосся» [1, с. 162]; «білій
шкірі» [1, с. 164]; «біле світло людської наготи» [1, с. 194]; «лоб,
біліший за лілеї, білі руки з
тонкими, довгими й гладенькими пальцями, молоде, прекрасне й ласкаве тіло» [1,
с. 199]; «довгим білявим волоссям» [1, с. 204]; «молочно-білих шиях» [1, с. 252]; «високій
білій шиї» [1, с. 276]; «сліпучо-біле тіло» [1, с. 309]; «білява слов’янка» [1, с. 317].
Білий колір
сакральний для багатьох культур і цим пояснюється висока частотність
оприявлення в мистецтві. У літературі він традиційно виступає символом
невинності, чистоти, непорочності, божественного. «Сидів на троні, мав на собі широкий білий одяг, який зливався з білим
мармуром, на голові мав круглу оксамитову шапочку, так само білу» [1, с. 352]; «а над
усім – папа, весь у білому, на
різьбленому білому троні» [1, с. 363]; «підвищувався над усіма білий папа» [1, с. 364], – читаємо у «Євпраксії».
Переважно білий колір у романі представлений у прямому значенні, відбиваючи кольорові
прикмети предметів інтер’єру («біломармуровий зал, посередині якого
стояв так само біломармуровий височезний
трон» [1, с. 352]; «сліпучо-білі кам’яні лави» [1, с. 367]). Варто відзначити,
що у тексті письменик згадує білу фарбу 33 рази, позначаючи нею переважно
позитивні ознаки відображеного.
Сірий колір
у творі може виступати автономно або його спектральне значення може взагалі
зникати, у такому разі він перестає бути кольором та перетворюється у символ
відносин. У «Євпраксії» прикметник «сірий» часто розкриває негативні семи («темний»,
«сумний», «похмурий»), що передають психічні стани героїв. Саме крізь призму
сприйняття персонажами постають «сірий камінь, залізні стебла кованих
гратниць, чотирикутні похмурі вежі» [1, с. 65]; «сірі, як сум, птахи» [1, с. 66]; «замки, мов сірі сови, будівлі були тяжкі й похмурі» [1, с. 66]; «осінь – суцільний смуток. Сіра, як свинець» [1, с. 88]; «ранок настав сірий, холодний і безнадійний» [1, с. 111]; «дерева зеленіли на сіро-сухих похилостях» [1, с. 274].
Поширене вживання
сірого кольору і на позначення «безликості», «невиразності», «нічим не
примітного», чим оперує П. Загребельний, констатуючи будденість оточуючого: «Блукали вони там вузькими проходами між
велетенськими сірими бочками» [1,
с. 137]; «вимахував з вікна вежі чимось сірим» [1, с. 294]; «лови влаштовувано на перепілок, які <…>падали
на землю сірими безсилими грудочками» [1, с. 329].
Як
зазначають дослідники очі сірого кольору належать людям вольовим і сміливим,
які не бояться труднощів і завжди прагнуть до успіху. Автор активно наголошує
(17 разів) на сірій барві в портреті головної героїні, бо «її очі напливали на нього,
мов два сірі довгасті птахи» [1, с. 114]; «Євпраксія полоснула його своїм сіро-сталевим поглядом» [1,
с. 182]; «з величезними сірими очима, погляду яких ніхто не
витримував» [1, с. 317]. Навіть син жінки, якого вона бачила лише у ві
сні, також має очі «як у неї, мов сірі довгасті птахи» [1, с. 372].
Образ Євпраксії доповнюють метонімічні метафори, що передають її душевний стан (6 разів), як до
прикладу: «над смарагдовими травами мовби
розпилив хтось сріблясту піну» [1, с. 253]; «крізь
кошлатість тіней у різьблено-сріблястому
світі долинали до Євпраксії теплі згуки трав, материнське дихання теплих
туманів» [1, с. 273]. Це її молоде життя бралося «сивим попелом» [1, с. 39].
Протилежним
білому є чорний колір, що містить виразний оцінний момент. Будучи одним із найбільш
сигнальних, він часто співвідноситься з негативними відчуттями. Епітет «чорний»
супроводжує образ Євпраксії упродовж усього роману,
передаючи її страх, печаль, тугу, розпач, сум. Символічно чорнота («чорними
лісами» [1, с. 49]; «чорні коні» [1, с. 66]; «чорні
жирні тіні [1, с. 67]) оточує головну героїні під час подорожі до
Саксонії, прогнозуючи розвиток подій.
Чорний колір широко вживається автором на позначення одягу героїв роману.
Так, «абатиса Адельгейда, висока, уся в чорному» [1, с. 88]; Адельгейда в урочисто-чорних своїх шатах» [1, с. 89]; «чоловік різко скинув із своєї
голови чорне накриття» [1, с. 192];
«Заубуш стояв… весь у чорному, без ніяких прикрас» [1, с. 256]; Євпраксія «уся
в чорному, висока, тонка, ось-ось зламається, мов тростина під вітром» [1,
с. 363], саме їй «так личать чорні шати» [1, с. 133].
Традиційно чорний колір пов’язують з трауром, журбою,
скорботою, втратою, темними силами. Характерно, що
завдяки ньому вияскравлюються окремі риси портретів жінок, вказуючи на
трагічність їх доль. Зокрема, «Кирпа
погладив Журину по чорному її волоссю»
[1, с. 153]; Вільтруд була «невеличка
на зріст, з довгою і худою шиєю та чорними
очима» [1, с. 297].
Отже, у романі
«Євпраксія» П. Загребельного спостерігається внутрішньотекстова взаємодія
семіотичних кодів мистецтва живопису і літератури. Чорно-білий спектр органічно
вплітається у художню тканину, сприяючи творенню як реалістичного відображення,
так і емоційно-експресивного забарвлення картини світу. Кольори
використовуються письменником як у прямому, так і в переносному значеннях.
З-поміж палітри, якою
оперує автор роману, найбільшою частотністю вирізняються біла, сіра та чорна фарби.
Насамперед вони відбивають внутрішній світ персонажів, їх психологічний стан. Застосовуються
кольори і для змалювання окремих рис портретів, деталей одягу, предметів
інтер’єру, об’єктів екстер’єру, картин природи. Подальше дослідження хроматичних
кольорів підтвердить вагомість функціонування кольоративів у романі.
Література
1. Загребельний
П. А. Євпраксія : роман / П. А. Загребельний. – Харків : Фоліо, 2002. –
378 с.
2. Кузьміна О.
Б. Поетична семантика концептів «білий» – «чорний» (на матеріалі української
лірики першої третини ХХ сторіччя) : автореф. дис. … канд. філол. наук :
10.02.01 / О. Б. Кузьміна. – Харків, 2005. – 19 с.
Доброго вечора! Скажіть, будь-ласка, чи використовує автор у романі інші кольори для створення емоційного тла у ньому? Якщо так, то яким кольорам автор надавав перевагу (теплим чи холодним)?
ВідповістиВидалитиДоброго ранку! Дякую Вам за питання. У художньому світі твору зринають ще такі кольори, як червоний, жовтий, зелений, синій,коричневий. Здебільшого вони символізують сум, страх, небезпеку, смерть тому їх кількісно більше, адже роман про трагічну долю жінки. Теплі ж відтінки "працюють" додатковим засобом творення образу головної героїні - Євпраксії.
ВидалитиДоброго ранку, Світлано! Дякую за цікаве дослідження! А який колір у П.Загребельного, на Вашу думку, найбільшою мірою наділений амбівалентною семантикою?
ВідповістиВидалитиДоброго вечора! Дякую Вам за питання! На мою думку найбільшою мірою наділений амбівалентною семантикою білий колір, адже з одного боку він символізує світло, добро, чистоту, а з іншого - тривогу, холод, страх, смерть.
ВидалитиДякую за відповідь!
ВідповістиВидалити