Смирнов О. В. ЗМІСТОВІ СКЛАДНИКИ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ НОВЕЛИ «АПОКАЛІПСИС» М. МАТІОС

Смирнов О.В.
студент 1 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

«Нація» – книга М. Матіос, написана упродовж 1990-х – 2000-х рр. Це збірка прозових і віршованих творів, кожен із яких може виступати як окремий елемент авторської розповіді, так і утворювати разом із іншими новелами й поезіями гармонійну оповідь про цілу епоху в житті українського етносу. Зв’язок між складовими твору реалізується на рівні текстуальному (хронологічна послідовність викладених подій), змістовому (схожа тематична спрямованість творів) та ідейному (чистота душі як найвищої цінності, а також моральність як запорука єдності нації). Кожен твір є своєрідним фрагментом, із множини яких зіткано ліро-епічне полотно образу України к. XIX – поч. XXI ст., а отже, між якими існує взаємний зв’язок. Зважаючи на вищесказане, будемо розглядати новелу «Апокаліпсис», яка входить до книги, у її контексті.

Темою роботи є дослідження особливостей побудови художнього світу новели М. Матіос «Апокаліпсис». Слід зазначити, що до вивчення творчості письменниці зверталися такі дослідники, як Н. Гаєвська, Д. Дроздовський, О. Керик, Д. Павличко, С. Сипливець, І. Трабович, І. Ведмідь, С. Жила, К. Сивкович К. Родик та ін., розглядаючи її доробок, зокрема й «Націю», з різних позицій, але питання взаємодії змістових складників ще не порушувалося, у чому полягає наукова новизна статті. Об’єктом дослідження є новела «Апокаліпсис», а предметом – сукупність її змістових складників. Мета роботи – вивчення множини змістових елементів твору для розкриття принципів організації його тематично-ідейного виміру та з’ясування засад творення прози якісно нового рівня, що є надзвичайно актуальним напрямком на сьогодні.

«Апокаліпсис» є другим структурним елементом «Нації». Новела складається з одинадцяти частин, які утворюють цілісну й оригінальну, заплутану фабулу. Акцентувати увагу на ній не будемо, а лише наголосимо, що саме послідовність подій дає змогу проілюструвати в певному порядку світоглядні домінанти авторки, органічно включаючи тематично-художній «акомпанемент» до партії твору.

Зазначимо, що створення оповіді не може бути одномоментним актом. Вона пишеться на основі фрагментів (образів, фраз, художніх деталей тощо), які зазвичай спочатку трансформуються в більш-менш однорідний текст, а лише потім скріплюються між собою темою. Саме так зовнішньою темою –життя українського села під час війни та в повоєнні роки – об’єднано долі героїв твору – родин Сандуляків і Машталерів із Тисової Рівні. Гаптуючи образи Тимофія, Марійки, Естер та інших персонажів, М. Матіос упевнено тримає курс на викорінення стереотипів щодо обмеженості жанру новели. Мотиви толерантності українців (Естер – іудейка), моральної чистоти та вірності (апокаліпсис Тимофія, себто його подружня зрада), істинної любові (віра Марії в очищення людської совісті, її повага до людей навіть попри особисті образи як життєва позиція) сплітаються в барвисте мереживо, головною окрасою якого є внутрішня тема знесилення нації через занепад моральності кожного з її представників. Апокаліпсис у розумінні авторки багатогранний: це, перш за все, крах душі, гріхопадіння однієї людини, яке висотує сили зі всього світу.

Проблемно-конфліктний пласт твору широкий та різнорідний. Драматичним пафосом філігранно виведено образ Тимофія Сандуляка, пробудження якого після трирічної летаргії на початку твору є кульмінацією. Його душа – справжній ринг, на якому у вічному двобої змагаються добро і зло.

Зрадивши Марію, Тимофій впустив у своє життя апокаліпсис. Подібно до того, як один неспокутаний гріх ламає людську долю, гріхопадіння однієї людини руйнує цілу націю. Цю взаємозалежність письменниця втілює в алюзіях на чотирьох Вершників, які в новелі подано не алегорично, тобто не у вигляді конкретних негативних персонажів із біблійного сюжету, а інтерпретовано, більш реалістично, тобто як катастрофічні абстрактні явища дійсності.   

Війна, пронизана пафосом трагізму, репрезентує комплекс суспільних проблем: нотки меланхолії, навіяні образом Естер, яка спочатку тужить за вбитим чоловіком, а потім страждає від пліток про справжнього батька Хани, перегукуються із проблемою вдівства й сирітства; героїка образу «таємної» доньки Сандуляка, яка, відмовившись тікати з матір’ю (Естер) до Румунії, залишилась у Тисовій Рівні й переховувалася від німців кілька років, відлунює в проблемі дискримінації за національним принципом і жахів війни; мелодія сентиментальності, вписана в художній код Марії – уособлення щирості, доброти, турботливості, незрадливості, – прочитується в проблемі збереження родинних цінностей.

Разом із першим Вершником, якому «дано взяти мир із землі… І меч великий…» (Об’явлення 6:4 Біблія, переклад Огієнка) в життя Тимофія, його родини та всієї Тисової Рівні вривається Голод. Але якщо в «Апокаліпсисі» біблійному він трактується буквально, то для М. Матіос це не що інше, як дефіцит позитиву, щирості в родинному колі. За допомогою другого Вершника авторка осмислює проблеми в стосунках між дорослими й дітьми, зокрема доводить, що брак батьківської уваги став причиною егоїзму Андрія Сандуляка. Психологічний аспект новели надзвичайно потужний. Письменниця виявляє себе як досвідчений аналітик дійсності, показуючи, що брак сімейного тепла призводить до нівелювання етичних засад усієї парадигми суспільних відносин, яке в першу чергу позначається на дітях: «…Андрея так само незмінно погордливо била Андрійка по метких пальцях і щораз однаково неприязно цідила крізь дрібні щербаті зуби: – Поки твій тато був на війні, мого тата закатрупили черкеси» [1, с. 44].

Третім Вершником новели була Хвороба – «літургія» [1, с. 69] Тимофія, – одужання після якої і стало початком твору. У цьому вбачаємо намагання М. Матіос зобразити повчальну складову гріха. Письменницею окреслено думку про те, що українці виявляють неабияке душевне благородство під час спокути. Старий Сандуляк «щотижня просив … Софію йти на цвинтар подивитися, чи не позаростали бур’янами могилки Марії й Анни, чи не похилилися хрести, чи не постиралися на них написи» [1, с. 69]. Драматичний шлях Тимофія наприкінці твору наближається до вітаїстичного фіналу: визнавши Анну своєю донькою, з тугою в серці він згадував минуле, але долю за важкі випробування не корив. Так письменниця доводить, що саме завдяки щиросердній спокуті він не зустрівся з останнім Вершником – зі Смертю (мається на увазі смерть як кара за гріх).

Підсумовуючи, зазначимо, що цікава комбінація змістових складників новели в поєднанні з акуратно вписаними, прихованими алюзіями, вдало сформованою фабулою, балансом між художністю та аналітичністю розповіді дали змогу М. Матіос розширити межі жанру новели, вийти на якісно новий рівень організації художнього світу твору. Кожне слово в «Апокаліпсисі» доводить, що «На світі є три корони. Корона Тори, корона священного служіння і корона Царства. Але над усіма ними – корона доброго імені»   [1, с. 50].

Література

1.  Матіос М. Апокаліпсис / М. Матіос // Марія М. Нація. – Львів : Піраміда, 2011. – 256 с.