Зуєнко Я. М. ЯЗИЧНИЦТВО ЯК СКЛАДНИК СВІТОГЛЯДНОЇ СИСТЕМИ РОМАНУ Л. КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

Зуєнко Я. М.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доц.

Релігійний синкретизм як особливість світогляду є однією з характерних ознак власне українського світосприйняття. Тенденції до поєднання елементів різних релігійних доктрин в українській культурі мають давню традицію. Після хрещення Русі догми та доктрини нової релігії наклалися на давні предківські устої. Перун перетворився на святого Іллю, Купала – Івана Купала тощо. Очевидно, що в певних сферах життя превалював пантеїзм чи монотеїзм. Християнство сповідувала правляча каста, натомість у аграрній та виробничо-побутовій сфері язичницькі вірування ще мали великий вплив. До XIII ст. на Русі існував феномен релігійного синекретизму. За цей період християнство було збагачене місцевими звичаями та традиціями, елементами язичницької міфології, завдяки чому набуло національного характеру.

Роману «Тема для медитації» притаманні риси постмодерного тексту, і серед них – релігійний синкретизм. Йдеться не лише про цікаве поєднання двох, здавалось би, непоєднуваних філософських систем, а й про їх периферійність, адже тривалий час унаслідок антирелігійної політики, яка провадилася за часів Радянського Союзу, віра на теренах України зазнавала переслідувань.

Деякі аспекти теми язичництва як одного з визначальних складників  роману Л. Кононовича «Тема для медитації» було розглянуто в публікаціях В. Ніколаєнко та Н. Башук, проте це питання потребує подальшого системного вивчення.

Мета дослідження полягає в аналізі язичництва як складника світоглядної системи роману Л. Кононовича «Тема для медитації». Завдання – визначити особливості інтерпретації автором елементів язичницьких вірувань.

Існування містичного виміру твору Л. Кононович пропонує трактувати двояко. З одного боку, він раціонально завважує, що існування Бога, богів чи будь-яких надприродних істот є лише спробою заперечити марноту існування людини, пояснити його вищою метою, грандіозним задумом Творця:  «Так чи так, а раціоналістична свідомість потрапляє в замкнене коло й, щоб вирватися з цього вакууму, повертається до ідеї Бога як розумного творчого первня, а отже, наше життя − це не бісівський хаос, а значить, ми не бур’ян, для чогось ми потрібні...» [1, c. 12].

Із іншого боку, містичний аспект є важливим складником роману, а кожна дія, яка відбувається в потойбічному світі, має безпосередній уплив на реальне буття.

На особливу увагу заслуговує концепція потойбіччя, яку пропонує автор. Згідно з нею, після смерті людина потрапляє до Отхлані-безодні, де має очиститись від усіх гріхів, і лише після цього вона здобуває дозвіл переступити поріг раю (Верхнього світу): «…адже очистивсь я од гріха, пройшовши пекельну Отхлань, і піднявся у Верхній Світ» [1, c. 7]. Цей образ є прозорою алюзією на «Божественну комедію» Данте. Перегукується мотив очищення через спокуту й зі східними релігійно-філософськими ученнями, зокрема з буддизмом та індуїзмом, де метою існування будь-якої живої істоти протягом незліченного циклу перероджень є досягнення досконалості      й повернення до джерела – Абсолюту. Цю позицію можна пояснити і незалежно від будь-яких релігійних учень, у контексті екзистенційного поняття пошуку. 

Важлива роль у романі належить язичницьким замовлянням, прокльонам, апотропеїчним обрядам, які включено у структуру під назвою «глосарій», де також описується метафізичний шлях Юра через Отхлань до переродження.

«Замовляння – жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців – знахарів, чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму чи злому)» [2, c. 278], – зазначено в літературознавчому словнику-довіднику за редакцією Р. Гром’яка.

Ці словесні формули посідали важливе місце у світогляді наших предків, причому вважалося ефективнішим, коли їх промовляє не простий смертний, а людина чи істота, яка має особливий зв’язок із потойбіччям. Людина на перших етапах розвитку зосереджувала свою увагу не на реальності, а на загадковості. «В архаїчній свідомості мертвий могутніший від живого: духи предків забезпечують добробут родові своїх живих нащадків, – і навпаки. Звір могутніший від людини: від наявності звіра залежить існування людини, – не навпаки» [3, c. 18], – пише М. Новикова. У тексті найактивніше вдається до використання замовлянь баба Чакунка, яка водночас є провідником між світами.

Окрім самого знання тексту, виконання заклинання потребувало ще й дотримання певних обрядових дій. Для ворожіння баба Чакунка використовує свічі й молоко, проте найсильнішу магічну силу мають кров та хліб. Власну кров Юр приносить у жертву на знак того, що нарешті готовий прийняти свою долю. Пожертву у вигляді хліба складає богам баба Чакунка перед тим, як провести обряд очищення Юра від «білої мани», а найсильнішою ворожбою є  ворожіння на зерні: «Щоб усе достеменно прознати, треба ворожить на пшениці, а ще ліпше – на житі...» [1, c.  141]. Хліб, пшениця здобувають у контексті твору особливе сакральне значення.

У текстах замовлянь, як і в усіх локаціях, що мають відношення до містичної складової роману, велику роль відіграють міфологічні образи (калиновий міст, жива й мертва вода), та персонажі слов’янської демонології (відьми, русалки, триголові змії). Баба Чакунка звертається за допомогою до язичницьких богів: Велеса, Тора-громовержця і, насамперед, до Морани, богині смерті, уособлення Великої Матері. Органічно вписуються у структура твору вигадані персонажі, зокрема діви-поляниці з «божого вирію» Росана, Леляна та Світляна та їхні «темні сестри» з Отхлані.

Ще одним божеством, витвореним автором, про яке не можна не згадати, є образ білої істоти, що хоче забрати хліб: «Тепер він бачить, що це маленький лисий дідок з борідкою, білий-білий неначе борошно, й ця білина гостро й мертвотно світиться у померках пізнього вечора» [3, c. 23]. Це яскравий приклад переходу персонажа із царини реального світу у вигаданий. Прототипом білої істоти є Володимир Ленін, котрий став  уособленням радянської тоталітарної машини, яку автор вустами баба Чакунки прямо звинувачує в трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Біла істота протиставляє себе силам, до яких звертається баба Чакунка, моделюючи своєрідну біполярну структуру всесвіту роману. Кожен бог, згаданий у тексті, підтримує природний перебіг речей. Навіть Морана (смерть) символізує собою перехід з одного стану в інший. Саме ж існування білої істоти є протиприродним, загрозливим для світової гармонії, що одразу ж ставить її на іншу шальку терезів.

Співробітники КГБ чітко ототожнюються з нечистою силою. Тому на них діють всі тi методи боротьби, які застосовують проти нечисті. Наприклад, баба Чакунка під час обшуку у своєму домі накладає на папери Юра Коштрубове свастя – захисний знак, що оберігає від зла – і цей імпровізований захист спрацьовує: «…а я зразу ж на тую Піч і наклала Коштрубове Свастя ага думаю лізь то він як гепне з лежанки да горізнач да потилицею об долівку аж кавкнуло ааа думаю поживився Чортова Тінь» [1, c. 178].

Дослідження язичництва як складника системи світорозуміння роману «Тема для медитації» дозволяє зробити висновок про заглиблення автора у світоглядні цінності української культури, а саме: введення в текст персонажів народної демонології (відьом, русалок, триголових зміїв), звертання до язичницьких богів, відтворення дохристиянських обрядів, культ зерна, характерний для хліборобської звичаєвої культури. Автор моделює біполярну структуру всесвіту роману, де протиставляє національну ідентичність з її традиціями та звичаями радянській владі, яка прагне нав’язати українцям штучний світогляд. Язичництво в романі Л. Кононовича є не просто релігією, а способом життя, невід’ємною частиною національного коду.   

 Література

1. Кононович Л. Тема для медитації / Л. Кононович. – Л. : Кальварія, 2005. – 236 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 752 с.

3. Українські замовляння / упор. М. Н. Москаленко. – К. : Дніпро, 1993. – 309 с.