Міняйло С. М. «ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МАРКЕРИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГЕРОЇНІ У РОМАНІ Л. ГОЛОТИ «ЕПІЗОДИЧНА ПАМ’ЯТЬ»

Міняйло С. М.

студентка 6 курсу,

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Наук. кер.: Черниш А. Є., к. філол. н., ст. викладач

В українській літературі кінця ХХ – початку XXI століття екзистенціалізм активно інтерпретується письменниками у текстах і стає одним із провідних засобів моделювання художньої реальності. Дискурс екзистенційних проблем у сучасній літературі  кінця ХХ – початку XXI століття у своїх роботах оприявнювали такі літературознавці, як Т. Гундорова, Н. Зборовська, П. Іванишин, Я. Поліщук, Р. Харчук.

Езистенціалізм виявився підсумком розвитку європейської думки останніх двох століть та увібрав у себе досягнення таких напрямків, як філософський ірраціоналізм (А. Шопенгауер, С. К’єркегор), «філософія життя» (Ф. Ніцше, В. Дільтей), інтуїтивізм (А. Бергсон), філософська антропологія (М. Шелер, Х. Плеснер), психоаналіз (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, К. Хорні, Е. Фром).

У центрі уваги екзистенціалізму – внутрішній світ вільної особистості, яку оточують страх, самотність, страждання і смерть, що стали невід’ємними складовими абсурдності буття. В основі екзистенціалізму лежить ствердження абсурдності буття. За Ж.-П. Сартром, екзистенціалізм – це постійна можливість бути іншим, постійний вибір себе самого, отже, «безперервний порив до свободи, який закорінений у дусі людини і визначає її сутність» [3, с. 320].

У творах цього напрямку показано протистояння між буттям (Всесвітом, природою, соціумом) та існуванням (людиною, її внутрішнім життям). Людина відносно всесвіту перебуває у стані незбагненності, а той, у свою чергу, стає байдужим до неї.

Зачасту сутність екзистенції в культурно-історичних реаліях України кінця ХХ – початку XXI століття наближається за змістом до поняття «самозречення». Свідомість самозрікається заради трансцендентних ідей, щоб у такий спосіб укорінитися у замежований щодо природного буття світ духовності.

Простежуючи розвиток екзистенційної філософії в українському літературному дискурсі, насамперед треба відзначити її змінну, динамічну, а інколи навіть деструктивний поступ. Такий нелінійний розвиток екзистенційної думки пов’язаний із соціально-політичними та історичними умовами, в яких перебувала українська нація.

Екзистенційні мотиви творів Л. Голоти можна вважати ключем до розкодування характеру героїв. Крім того, екзистенція відповідає за психологічну напруженість тексту. Головним завданням героїні твору Л. Голоти «Епізодична пам’ять» є усвідомлення власного «буття-у-світі», «буття-для-себе» та «буття-в-собі». Територія батьківського дому стає основним місцем подієвої частини твору. Саме в цьому місці відбувається становлення її особистості, світоглядних орієнтирів, розуміння своєї місії у світі. Головна героїня потрапляє в межову ситуацію – втрачає рідних їй людей. Ця ситуація змушує задуматися над тим, що ж таке життя, зануритися в себе.

Із художнім моделюванням екзистенційного аспекту роману Л. Голоти «Епізодична пам’ять» виникає проблема відчуття й переживання героїнею свого внутрішнього часу. Ж-П. Сартр зазначає, що темпоральність – це організована структура, тональність, в яку входять три елементи: минуле, теперішнє, майбутнє [див.: 3, с. 295]. Тому і героїня твору вимірює власний час минулим, теперішнім, та ще не в повні перспективним майбутнім. Її охоплює страх, відчуття самотності.

Психологічна картина світу Турівни деструктуризувалася зі смертю батьків. Світ для неї став іншим, якимось чужим, пустим. Переживання свого внутрішнього часу дає їй можливість бути іншою, вибрати себе саму. Внутрішній час – це час відновлення сил, переоцінка життєвих орієнтирів, усвідомлення власної самобутності, унікальності в цьому світі. Порив до свободи, який закорінений у дусі людини – це і є її можливість визначити свою сутність.

Відчуття страху, непотрібності, забуття викликають у неї душевну розмову. Заглибленість у себе-розуміння створює напружену психологічну ситуація вибору – вибору свого майбутнього. Екзистенція головної героїні виходить на вищий рівень – рівень усвідомлення себе-у-світі. І лише батьківська хата дає можливість переглянути їй епізоди власного життя. Стіни дому були ліками, які гоїли рани. Внутрішнє переконання жити, будувати майбутнє з рідними – це і є сенс її екзистенції. Зрештою, жінка долає свої страхи завдяки переосмисленню життєвих орієнтирів, розумінню свого місця у світі. Відчуття самозречення в її свідомості зникають завдяки усвідомленню того, що лише вона творець власного, незалежного життя. Буття особистості героїні визначається заглибленням у себе з метою вибрати незалежний від зовнішніх обставин «життєвий план». Турівна відкрита майбутньому для справжнього існування.

Отже, впровадженн екзистенційних мотивів у твір сприяє відображенню глибин людського духу. Внутрішня психологічна природа героїні твору позначена високим рівнем психологічної й екзистенційної напруги. Маркери психологічної організації героїні роману Л. Голоти «Епізодична пам’ять» оприявнюються через межові ситуації, заглиблення в себе, внутрішній монолог, які з рештою, дають їй можливість усвідомити своє місце в світі, ціль заради якої треба продовжувати жити й творити своє майбутнє.  Відтак екзистенційна свідомість персонажа твору репрезентує певний характер, душевний стан, світоглядну позицію, що творять мораль-етичні і духовні орієнтири особистості. Внутрішнє переконання жити, будувати майбутнє з рідними – це і є сенс екзистенції.

Література

1.       Голота Л. Епізодична пам’ять / Л. Голота. – К. : Факт, 2007. – 287 с.

2.       Камю А. Абсурд и самоубийство / А. Камю. – М. : Радуга, 1990. – 223 с.

3.      Сартр Ж-П. Экзистенциализм – это гуманизм / Ж-П. Сартр. – М. : Политиздат, 1989. – 345 с.