Нікуліна Ярослава АНАЛІЗ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ В. СИМОНЕНКА ТА Л. КОСТЕНКО КРІЗЬ ПРИЗМУ КОМПАРАТИВІСТИКИ

 

Нікуліна  Я. С.

магістр філології

Київський столичний університет імені Бориса Грінченка

 

АНАЛІЗ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ В. СИМОНЕНКА

ТА Л. КОСТЕНКО КРІЗЬ ПРИЗМУ КОМПАРАТИВІСТИКИ

 

Великою цінністю, окрасою для кожної нації є ті, хто творили історію, докладали  максимум зусиль, робили усе від себе можливе і навіть більше,

аби ми сьогоднішні, наша прекрасна країна Україна, мали змогу вільно жити, творити та існувати як повноцінна та вільна  нація, народ.

Всі ці постаті, величі, що працювали в царині літератури, культури, історії за свої благородні, відважні, високодуховні, високоморальні вчинки  цілком заслуговують, на те, щоб називатися в усіх синтаксичних конотаціях цього слова - пророками своєї доби, пророками свого часу,

що у своїх творах, висловах, чи навіть діях  подібно до біблійного пророка єврейського народу,- Мойсея, залишали або ж дещо завуальовані, закодовані на перший погляд для ока пересічного громадянин сенси, значення, чи навіть послання для майбутніх поколінь.

Про двох таких пророків в царині літератури, піде далі мова,- а саме про  Василя Андрійовича Симоненка та Ліну Василівну Костенко.

Читаючи поетичні твори Ліни  Костенко та Василя Симоненка мимоволі ловиш себе на думці, що серед величезного обсягу, різнобарвності, різноманітності тем, які Л.Костенко та В.Симоненко майстерно опрацьовують, переосмислюють та надають власний аналіз у своїй творчості, чільне місце займає тема внутрішнього “Я”.

Обраний для аналізу вірш Василя Симоненко “Ти знаєш, що ти людина” є своєрідним нагадуванням сучасникам, кожному з нас, що він народився на превеликий жаль зовсім не для майбутнього, а народився просто жити, тут і зараз.  

Ти знаєш, що ти – людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні [1, с. 99].

Василь Симоненко у своєму вірші “Ти знаєш, що ти людина” через діалог із внутрішнім внутрішнім “Я”, що має ознаки  внутрішнього  символізму, спонукає особистість до роздумів, а зрештою і до знаходження логічного висновку, стосовно того, що кожен з нас є перш за все

людиною, індивідуальністю, яка має право на життя, свободу, можливість висловити свою думку, стосовно того чи іншого явища, а не є гвинтиком у системі, або в руках вищого владного керівництва.

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі! [2, с. 66].

У своєму вірші “Вже почалось мабуть, майбутнє” Ліна Костенко подібно до Василя Симоненка через дещо завуальовану діалогічну модель “Я-Суспільство”, що має ознаки зовнішнього символізму, застерігає нас, від того, аби ми живучи у швидкому темпі, постійно кудись поспішаючи, змогли зберегли своє внутрішнє “Я”, що є своєрідним маркером нашої ідентичності. Адже найбільшою цінністю для кожної людини, є не гроші, дорогоцінні матеріальні речі, коштовності, а пам'ять про своїх предків, рід, зв'язок та можливість спілкуватися із найстарішими представниками сім'ї, що є носіями родинної пам'яті, а заразом чітке усвідомлення того, звідки та від кого починається родовідне коріння.

Аналізуючи вірш Ліни Костенко “Вже почалось мабуть майбутнє” важливим аспектом на який варто звертати увагу, є роль та місце нараторки у тексті. Ліна Костенко не лише з позиції авторки, але перш за все як людина, особистість із багатим життєвим досвідом, застерігає, читачів, від того аби вони, живучи у шаленому темпі  нового часу не втратили, не загубили, сакральні речі з минулого, без яких не може існувати повноцінно майбутнє. До вищезгаданих сакральних речей  належать,- і поради батьків, життєвий досвід, світоглядна позиція, пам'ять про визначні події, що є важливими в долі як цілої країни так і для окремої особистості.

Спільними  ознаками, що об'єднують вірші Ліни Костенко “Вже почалось мабуть майбутнє” та Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти людина” є наскрізна тема,- швидкоплинність життя людини; швидкоплинність часу людського життя; наявність спільного художнього образу - час, сонце завтрашнього дня, як образ світлої надії на краще майбутнє;

обрання головним персонажем - людину, що відчуває на собі швидкий літ часу життя, з висоти прожитих років під іншим кутом зору сприймає час, як поняття філософське, духовне. 

В поезії “Вже почалось мабуть майбутнє” Ліна Василівна Костенко сприймає час, як коштовність, цінність, з якою пов'язані незабутні миттєвості життя, які не йдуть з пам'яті скільки б років не минуло від моменту їх виникнення.

Говорячи про наявні деталі(елементи), що є на перший погляд закодованими виразниками льоту часу у поезії “Вже почалось мабуть майбутнє” авторства Ліни Костенко, варто звернути увагу на образ усмішки Джоконди, що існуватиме вічно, та як влучно зазначає авторка, ніколи не мине.   

Василь Симоненко у своїй поезії “Ти знаєш, що ти людина” в контексті аналізу часу, його впливу на людину, з метою якнайкраще передати за допомогою слова, небажання людини з роками жити життя у швидкому темпі, намагання хоч на мить загальмувати, сповільнити, зупинити, або ж поставити на паузу ритм життя, використовує у своїй поезії  таку стилістичну фігуру як антитеза, -і жити спішити треба, гляди ж не проспи.  

 Література

1. Симоненко В. Берег чекань. Мюнхен :  Видавництво “Сучасність”, 1973. 310 с.

2. Костенко Л. Вибране. Київ : Дніпро, 1989.  558с.