Карпенко Єлизавета ДУХОВНА КРАСА МАВКИ – ГЕРОЇНІ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

 

Карпенко Є.,

здобувач освіти 3 курсу, групи 01-21

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. наук,

викладач української мови та літератури

ДУХОВНА КРАСА МАВКИ –

ГЕРОЇНІ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

 

Кожного персонажа «Лісової пісні» Леся Українка наділила часткою своєї душі. Передусім це стосується Мавки, в образі якої письменниця втілила найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину.

У Мавці гармонійно поєднані духовне багатство і зовнішня краса. Великі очі, що грають різними кольорами, розкривають її швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного. Мавка в «Лісовій пісні» – це невмируща сила природи, вічна краса, що в своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення: «Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то – матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе».

Мавка – це частина природи, душа лісу, яка вимагає до себе дбайливого ставлення. Леся Українка наділила Мавку чарівною вродою і співучою, подібною до дзюрчання струмка, мовою. Лісова дівчина розуміє мову дерев, квітів. Вона сама, як ніжний пролісок, що радіє першому сонячному промінчику: «З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах».

Вустами Мавки поетеса розкриває символічні образи дикої рожі, ясеня, берези, вільхи, осики, дуба, терена, клена, глоду. Все, що бачить Мавка, вона порівнює з життям лісу та явищами природи.

Мавка є уособленням світлого й гуманного начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Для неї воля – це такий самий природний стан, як життя, дихання і кохання.

«Ну, як таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде?»

Коли Лукаш і Мавка зустрілися, Мавка перша запитує : «Чи гарна я тобі?».

Юнака здивувала та зачарувала дівчина своїм тонким станом, довгими чорними косами, мінливими очима: «А чом же в тебе очі не зелені? (Придивляється). Та ні, тепер зелені… а були, як небо, сині… О! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні чи, може, карі… ти таки дивна!». Вони з першого погляду покохали одне одного, хоча мудрий Лісовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на людських хлопців, бо важко ходити людськими стежками: «Обминай їх, доню. Раз тільки ступиш – і пропала воля!»

Заради кохання Мавка забула все – покинула рідний ліс, волю, красу, зробилася служкою і не заробила навіть ласки Лукаша, бо груба проза життя перемогла натхненну душу Мавки: «Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається». Мавка зів’яла, згоріла від кохання і від горя, але не нарікає на свого любого Лукаша: він занапастив її, і разом з тим дав їй життя:

«Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос…».

Мавка – це символ кохання і вічно молодої весни. Все прекрасне для Мавки асоціюється з чудовою музикою весни, яку почула від Лукаша. Мавку не може закохати в себе Перелесник, який втілює молодість, вроду, але й швидкоплинну пристрасну любов. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша – найкращий цвіт її душі. Трагедія Мавки породжена величезною прірвою між світлою мрією і сірою буденністю. Високі мрії про вільне і щедре, як сама природа, життя не могли здійснитися.

Мавка в серці має те, що не вмирає – кохання, яке допомагало їй знайти «теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». Мавку приваблює те, що люди, як голуби, паруються «навік». Її самовідданість не знає меж. Чиста, світла душа останньої миті заспокоює коханого, який через свою зраду втратив людську подобу: «Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки – смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись».

Прийомом інохарактеристики письменниця розкриває разючі зміни в зовнішності та характері Мавки, що відбулися з нею одразу, як вона прийшла до хати Лукаша, до людей. Так,  Лісовик каже Мавці:

«Згадай, якою ти була в ту ніч,

коли твоє кохання розцвілося:

була ти наче лісова царівна

у зорянім вінку на темних косах, – тоді жадібно руки простягало

до тебе щастя і несло дари!»;

«Не гідна ти дочкою лісу зватись! бо в

тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!»

Лісова дівчина з багатою душею і чутливим серцем, сповненим любові й надії, вона цінує красу і виступає проти всього, що її руйнує. Мавка пристрасно любить природу, життя у всіх його проявах.

Героїня драми-феєрії – поетична натура, вона тонко розуміє музику, гарно співає. Визначальна риса її характеру – волелюбність. Воля для Мавки – така ж неодмінна умова життя, як прекрасна навколишня природа:

Ну, як таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде?

Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження краси. Навіть коли її ображають, навіть коли, переможена на якусь мить, Мавка йде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут героїня наснажена світлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя: «Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».

Мавка живе в повній гармонії з природою, для неї робота – потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляє, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого обережно, розумно вона користується, відкриває перед нею свої скарби.

Берегиня лісу є символом ідеальної, гармонійної людини, яка живе у злагоді із законами природи, любов’ю до всього живого і здатна на самопожертву в ім’я кохання. Лісова красуня є втіленням усього доброго, гарного, світлого, символом вимріяного щастя. Мавка щира, проста, природня в почуттях, прагне передусім духовної спорідненості й любові на все життя.

Література

1.    Демська-Будзуляк Л. М. Драма свободи в модернізмі: пророчі голоси драматургії Лесі Українки : монографія. Київ : Академвидав, 2009. 184 с. 

2.    Кодак М. П. Долаючи драматизм життя : наук. розмисли над творчістю Лесі Українки / упоряд. Л. Кодак. Луцьк : Твердиня, 2016. 85 с.

3.    Костриця М. Ю. «Я в серці маю те, що не вмирає...» Леся Українка. Житомир : М. Г. Косенко, 2012. 63 с.

4.    Кочерга С. О. Культурософська концепція Лесі Українки: культурні коди, образи, сюжети: дис. ... д-ра філол. наук : 10.01.01, 10.01.06 / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк, 2010. 426 арк.

5.    Українка Л. Лісова пісня : драма-феєрія в 3-х діях / уклад. Г. Копилова; іл. П. Дорошенко. Київ : Основи, 2014. 152 с.