Кужман Анастасія ПРАЦЬОВИТА БДЖІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ОЛЬГИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ

 

Кужман А. А.

здобувач освіти 1 курсу, групи 07-23

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. наук,

викладач української мови та літератури

 

ПРАЦЬОВИТА БДЖІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ОЛЬГИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ

 

Олена Пчілка належить до числа тих діячів, які невтомною працею на терені української культури зробили значний внесок у духовну скарбницю рідного народу. На ниві красного письменства вона трудилася близько шістдесяти років, випробувавши перо в багатьох літературних жанрах: драми та комедії, повісті та оповідання, байки та ліричної поезії, епічної поеми й поетичних перекладах.

Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася в червні 1849 року на Полтавщині, у місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею, взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі, вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Проте процес «українізації» в родині Олени Пчілки, матері відомої української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду  на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім’ї, і на службі спілкувався чисто літературною російською мовою, однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.

Петро Антонович Косач, будучи студентом юридичного факультету Петербурзького університету (згодом виключений за участь у «студентських безпорядках»), активно співпрацював зі «Старою громадою». Ольга Петрівна доповнювала чоловіка, за якого вийшла заміж у дев’ятнадцять років, своєю твердою, владною вдачею, розпорядливістю – тим, що ми називаємо нині «організаторськими здібностями». На практиці частіше траплялося так, що не вона доповнювала чоловіка, а чоловік – її. Тобто була, як воно традиційно ведеться в українських родинах, головою сімейства.

Визначальний вплив справив на Олену Пчілку її старший брат Михайло Драгоманов – людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник і вчений. Будитель української суспільно-політичної думки, він очолював ліве крило київської «Громади», проповідував ідеї федералізму й так званого громадівського соціалізму етичного характеру, в еміграції заснував українську друкарню в Женеві. «Коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому, зійшло на інших шляхах», – зізналася Олена Пчілка. Як відомо, Олена Пчілка критично ставилася до селянського етнографізму Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, інших письменників. Вона рішуче уводила до кола літературних героїв представників тогочасної інтелігенції. «Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей, – писав І. Я. Франко в одному з листів. – Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського».

Фольклорно-етнографічній діяльності письменниця присвятила все своє життя. Так, у 1902 р. у селі Зарудному вона записала двадцять унікальних колядок та інші волинські обрядові пісні. Свої дослідження Олена Пчілка узагальнила в науковій розвідці «Українські колядки», надрукованій в журналі «Киевская старина». Багаторічний досвід фольклорних досліджень утілився в наукових працях «Українські узори» (1912 – 1927 рр.), «Про легенди й пісні», «Український селянське малювання на стінах» та ін.

До того ж Олена Пчілка активно займалася перекладацькою діяльністю. Наприклад, у 1881 році вона видала переклади творів М. В. Гоголя.

У 1895 р. родина Косачів переїхала на постійне проживання до Києва, де Олена Пчілка заснувала журнал «Рідний край». У 1908 р. почала видавати додаток до нього «Молода Україна» – єдиний на той час український дитячий журнал. Окремими книгами виходили друком оповідання Олени Пчілки (1907, 1909, 1911, 1930 рр.). Їй належать спогади про М. Старицького, М. Лисенка, М. Драгоманова, статті та нариси про Т. Шевченка, Є. Гребінку, Д. Яворницького, Б. Грінченка та ін., переклади світової класики.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), доньки Лесі Українки (1913 р.).

Олена Пчілка переїхала до Гадяча (1913 р.), згодом – у Могилів-Подільський (1920 р.). У 1924 р. письменниця повернулася до Києва, де їй було запропоновано роботу в Академії Наук, обрано членом-кореспондентом Української Академії Наук. Працюючи в історично-філологічному відділі УАН, Ольга Косач займалася етнографічними розвідками, писала спогади.

1927 р. у м. Києві вийшло 5-те, останнє прижиттєве, видання альбому Олени Пчілки «Українські узори», а 1930 р. у м. Харкові було видано збірку «Оповідання» з її автобіографією.

4 жовтня 1930 року перестало битися серце визначної українки Ольги Петрівни Косач – громадської діячки, письменниці, вченої, яка, за словами Панаса Мирного, була «родюча, як земля, а робоча – як бджола».

1991 року видавництво «Веселка» заснувало літературну премію імені Олени Пчілки на відзначення кращих українських книжок для дітей. Постановою Ради Міністрів України від 27 лютого 1991 року ім’я Олени Пчілки присвоєно Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці.

Література

1.              Антонович К. Візити: Зустріч з Оленою Косач-Пчілкою / Антонович К. З моїх споминів. Вінніпег, 1972. Ч. 4. С. 169 – 172.

2.              Невідомі листи Олени Пчілки: до ред. львів. журн. «Зоря». Українське літературознавство. Львів, 1990. Вип. 55. С. 114 – 119.

3.              Одарченко П. Видатна діячка української культури кінця XIX – початку XX століття: (до 150-річчя від дня народж. Олени Пчілки). Народна творчість та етнографія. 1999. № 2 – 3. С. 3 – 15.

4.              Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури : наук. зб. : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 170-річчю від дня народж. Олени Пчілки та 70-річчю з часу створення Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки, м. Луцьк – с. Колодяжне, 25–26 черв. 2019 р. / [упоряд.: Є. Ковальчук та ін.] ; Волин. облрада [та ін.]. Луцьк, 2019. 126 с.

5.              Пчілка О. Твори / упоряд., авт. вступ. ст. і прим. Н. О. Вишневська. К.: Дніпро, 1988. 582 с.