Василюк М. С.
студентка 3 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Доброскок С. О., к. філол. н., доцент
МОДЕЛЮВАННЯ СВІТУ ДИТИНСТВА В КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»
Як сказав письменник Антуан де Сент-Екзюпері, ̶ усі ми родом з дитинства. Хтось надає цьому більше уваги, хтось – менше. Позаяк саме дитячі спогади незабутні, їх місце в нашій пам’яті завжди лишається непорушним.
Дослідник А. Адлер зазначає, що спогади дитини все ж є спогадами дорослої людини, вони вже несуть у собі основні психологічні характеристики. Не існує випадкових спогадів, тому що у кожному закодовано щось важливе про нас або для нас, вони відтворюють стиль життя автора певної історії. У розповіді про дитячі спогади письменник закодовує життєву стратегію, яка залишається константою протягом усього життя.
«Зачарованій Десні» судилося з’явитись у надскладний для О. Довженка час. Тоталітарні правила та заборони вбивали творчу особистість. Позбавлений можливості на схилі років повернутися в Україну, побачити рідні місця, кінорежисер з головою поринає у власні спогади, наповнені гармонією, красою, а значить, істинною правдою. Понад усе творець цінує той час, коли його думки та дії були ніким та нічим не обмежені, коли він бачив світ по-своєму.
Окремої уваги заслуговують сни малого хлопчика Сашка, оскільки їх можна назвати певним художнім прийомом, через який автор переносить нездійсненні візії, створюючи у них свою реальність. Снились хлопцю дива, коли він засинав, щоб рости, коли слухав колядки, їхав на сінокіс: «Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом з нами, і я непомітно лину в сон, щасливий» [4, с. 33]. Тільки необхідність повернутись у час оповіді змушувала виринати з мрійливого потоку думок: «вже прокидаються мої редактори в мені. Вони живуть навколо мене скрізь» [4, с. 43]. У «Щоденнику» відображається особливе значення цього творчого явища: «Я за дві години прожив сто літ… Це була фантазія, чиста, безпретенціозна, і людяна, як висока духовна вправа. Я не забуду її. Я ще вернусь до неї. Я запишу її, як сон...» [2, с. 86]. Отже, свій творчий спадок О. Довженко волів подати як сон.
Аналізована кіноповість пронизана глибинною правдою, але захованою під сотнями мистецьких образів та деталей. Дитинство письменника лишилось загадкою, яку він переніс із собою у старість, втілив у безліч художніх образів, що додало їм неповторності й загадковості.
Автор із захопленням описує річку Десну, вона удостоєна найкращих жіночих характеристик. Її чарівність, святість і чистота замінили Сашку материнську турботу, виховали таким, яким постає образ автора, пробудили бажання творити, любов до краси, розуміння плинності часу.
Непослідовність мислення автора підтверджує тип світосприйняття. Замість очікуваного дієслівного ряду, який був би типовим підтвердженням зорового сприйняття: дивлюся, бачу, помічаю і т. д., все ж знаходимо дієслівний ряд властивий кіноестету: лечу, відчуваю, плачу, пливу, сміюся тощо, як підтвердження того, що оповідач сприймав світ крізь власні відчуття.
Автор постійно бачить «подвійне життя», що відкриває простір для його мрій, фантазій, чудес та див. Ці елементи не можуть існувати без таємниці, яку письменник свідомо вводить у твір, яка турбує його протягом усього життя.
У родині Довженків діти помирали в ранньому віці. Тому, коли він згадував своє дитинство, в його уяві завжди з'являлися «плач і похорон». Оповідач писав про те, що його матір народжена для пісень, але була вимушена плакати усе життя, проводжаючи один за одним своїх дітей. Навала травмуючих обставин виробили в покраєному серці матері почуття гіперопіки. На сторінках кіноповісті ми не раз спостерігаємо, як мати хвилюється за свою дитину.
Все ж знаходимо сторінки, на яких письменник пише про неосвіченість матері, про те як ненавиділа вона діда, якого називала чорнокнижником, як палила Псалтир. На рівні зі співчуттям, любов’ю, турботою, матір показує себе як підступна і жорстка. Наприклад, своїх «ворогів», діда та бабу, вона годувала тільки щоб догодити їм, а значить – потрапити до раю. Та й взагалі, робила багато всього, аби якомога болючіше «вщипнути» їх. На рівні підсвідомості героїня розуміла свою неосвіченість, тому й хотіла займатись знахарством, щоб її поважали та боялись. Але її надприродна сила була у щирій, здобутій із самого серця силі матері. Як виправдовував всі вчинки батька О. Довженко, так і образ матері не залишився заплямованим жодним вчинком або словом. У «Зачарованій Десні» вона відіграє роль центральної родинної сили, дружини, трудівниці й берегині домашнього вогнища, яка непохитно витримувала всі удари долі.
Творчий характер О. Довженка значною мірою сформований саме завдяки любові до природи, яка зародилась у дитячі роки. Нетлінна Десна та чарівна сіножать були найкращим місцем на землі для малого Сашка, залишились і для дорослого письменника та режисера.
Пейзажі чарівного дитинства, були тлом для зображення як морально, так і фізично красивих людей. Природа і люди – єдине ціле у вирі ліричних, схвильованих спогадів оповідача, розказаних із теплим гумором. Сам він пише про це так: «Жили ми в певній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя» [4, с. 25].
Усі радісні та прикрі спогади хлопця асоціюються з природою. Одна з добірок таких моментів займає цілу сторінку: «Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий ̶ приємно. І приємно обнімати лоша...» [4, с. 15]. Гармонійна єдність людей із прекрасним навколишнім світом витікає в справжню моральну красу.
Опис природного світу в «Зачарованій Десні» виконує функцію виховання патріотизму в нащадків, любові до свого народу та рідного краю. Для досягання найкращого ефекту письменник майстерно й активно використав іронію, порівняння, епітети, метафору, персоніфікацію, гіперболу. Завдяки влучному підбору стилістичних засобів читачі відчувають неперевершеність, досконалість, неповторність природи. Завдяки формату повісті, через призму дитячого світосприйняття, з’являється враження, що оповідач відчуває, мріє, подорожує тощо.
Письменник зображує чисту, щиру, безпосередню зацікавленість себе маленького цим прекрасним світом. Саме дитина, на думку письменника, здатна зрозуміти живу й неживу природу, для якої вона схожа на казку або легенду. Природа у творі не просто антропоморфна істота – вона відображає внутрішні стани персонажів, їх почуття. Під час трактування актуалізації пейзажних замальовок слід звернути увагу на те, що опис краєвидів у «Зачарованій Десні» переданий не самим автором, а з позиції світосприйняття малого хлопчика. Л. Каневська слушно зауважує: «Зміна ракурсу оповіді у відтворенні пейзажів (картини природи постають не у призмі авторського бачення, а через відбиття у свідомості героя) психологізує художній виклад» [1, с. 13]. О. Довженко демонструє своєрідне змалювання природи, «яка є органічною частиною художнього тексту, точніше – органічною тканиною душевного світу героя» [3, с. 72], – резюмує О. Романенко.
Природа терапевтично впливає на автора під час написання. Спогади рятують його від сірої буденності, від постійного натиску і впливу зі сторони влади: «Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій» [4, с. 51]. Звертаючись наче до живої істоти, автор дякує Десні за чудове дитинство, за те, що ріка щедро подарувала йому незабутні спогади, які письменник ніс через все життя як найдорожче багатство: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шлях» [4, с. 52]. Опис природи поєднується із потоком думок героя, стає неодмінною частиною його світосприйняття, яке обумовлене відчуттям незвичайної чистоти, пронизаної тугою за минули.
Література
1. Каневська Л. В. Психологізм романів Івана Франка середини 80-х – 90-х років: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.01. Київ, 2004. 22 с.
2. Куценко М. Український геній у вигнанні: Олександр Довженко. Слово і Час. 1997. № 7. С.86.
3. Романенко О. В. Концепція людини в українській літературі 20-х років ХХ ст. (на матеріалі прози Г. Михайличенка, М. Хвильового, М. Івченка, В. Підмогильного): дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01. Київ, 2002. 156 с.
4. Довженко О. Зачарована Десна. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=866 (дата звернення 04.01.2024).
Добрий день, пані Маріє! Дякую Вам за такі слушні роздуми! Як Ви вважаєте, чи можна стверджувати, що у проаналізованому Вами творі О. Довженка простежуються антеїстичні та кордоцентричні мотиви?
ВідповістиВидалитиДякую!
Добрий вечір! Дякую за запитання! У творі ми спостерігаємо, що О. Довженко змалечку був знайомий із вірою, але глибинне усвідомлення відбулося на схилі літ. На мій погляд, письменник негативно ставився саме до попів. Навіть у творі цьому відведено окремі епізоди. Наприклад, образи попа та попаді під час повіні зображені із іронією та сарказмом. У творі через слова батька автор транслює своє ставлення до цього питання: «Не проти Бога я, духовні люди, не проти паски і навіть не проти великого посту. Не проти вола його, і осла його, і всякого скота його... І коли я часом гнівлю Його всесильне, всеблагеє, всевидящеє око, так це зовсім не тому, що я в нього не вірую чи вірую в якогось іншого бога». Митець нічого не мав проти церкви. Його турбувало те, що святість, правду і надію несуть такі священнослужителі, яких можна побачити у «Зачарованій Десні».
ВідповістиВидалитиХоч Довженко жив у атеїстичний період, де місця для віри не лишали, відкрито згадував Бога у своїх нотатках, намагався знайти відповіді на питання, які його турбували через релігійну призму. Особливо його ставлення до обговорюваного питання змінилось після війни. І оскільки «Зачаровану Десну» можна назвати компендіумом автобіографічних мотивів прози Олександра Довженка, роблю висновок, що атеїстичних мотивів у творі немає, а навпаки висвітлюється необхідність існування Бога. Підкріпити цю думку можу цитатою зі щоденника письменника: «Бог в людині. Він або є, або нема. Але повна Його відсутність – се великий крок назад і вниз. В майбутньому люде прийдуть до Нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного».
Що стосується кордоцентричних мотивів, вважаю, що вони присутні, оскільки провідну роль у світосприйнятті оповідача відігравали не розумовораціональні сили, а емоції, почуття. Мотивацією дій героя виступали не розум, а живе і чутливе серце.
Дякую Вам дуже, пані Маріє, за таку розлогу, змістовну відповідь! Тільки я мала на увазі не «атеїстичні», а саме «аНтеїстичні» (антеїзм ̶ світогляд, що передбачає зв’язок людини із землею, природою, ліричне і трепетне ставлення до всього живого), але, мабуть, Ви подумали, що то була друкарська помилка… Та все одно ̶ дякую Вам за цю можливість! ̶ розглянути смислові параметри кіноповісті під іншим кутом, у якомусь сенсі навіть прозріти, бо, чесно кажучи, я ніколи не замислювалася над тим, чи простежуються у творі саме атеїстичні мотиви...
ВидалитиПаронімічна гра здатна творити дива: вийшло несподівано і дуже цікаво)
Добрий вечір, Маріє! Дякую Вам за таке цікаве наукове дослідження! Скажіть, яке значення мають авторські відступи у досліджуваному творі? Дякую.
ВідповістиВидалитиДобрий день, Анно! Дякую за запитання! Вважаю, що авторські відступи, філософські роздуми надають твору особливості, чіткості, потаємності. Завдяки зміненому автором дитячого світосприйняття, із врахуванням свого життєвого досвіду, у читача є можливість порівняти епізоди у часовому розрізі в десятки років. Усвідомлення трагічних спогадів військових дій, коли врятоване від повені село, зникало з лиця землі у страшному вогні та багато інших подій, дали можливість вводити неперевершені авторські ремарки.
ВидалитиСкоріш за все, Олександр Довженко не сподівався на негайну публікацію, він писав для себе, для душі, заради спогадів, заради того, щоб не повторити долю радянських класиків, щоб не втрати найголовніше – талант і вміння писати.
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиДобрий день, Юліє Романівно! Дякую за запитання! На мою думку, обраний автором тип наратора та певна фокалізація мають значний вплив на моделювання світу дитинства у досліджуваному творі. Письменник обрав наратив не випадково, оскільки за його допомогою автору вдалось влучно та чітко передати той період життя, який стосується особисто його. У читача є можливість відчути досвід героя зсередини, що допомагає краще зрозуміти і відчути його дитинство. Щодо фокалізації, вибір перспективи, з якої розповідається історія, теж спрямований на виконання певних функцій. Фокус зосереджений на дитинстві самого головного героя, тому читач докладніше дізнається про його переживання, емоції та взаємодію зі світом.
ВідповістиВидалитиОкремо дякую за цікавий матеріал!)