Колісник Вікторія СПЕЦИФІКА ХРОНОТОПУ В ОПОВІДАННІ О. МИХЕДА «СУДНО»

 

Колісник В. А.

студентка 2 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

СПЕЦИФІКА ХРОНОТОПУ В ОПОВІДАННІ
О. МИХЕДА «СУДНО»

Об’єктом нашого дослідження є оповідання сучасного українського письменника Олександра  Михеда «Судно», що складає частину книги «Понтиїзм. Казки кінця світу» опублікованої у 2014 році.

Предметом – просторово-часові особливості оповідання О. Михеда «Судно».

Мета дослідження полягає в аналізі просторово-часових елементів оповідання О. Михеда «Судно». Окреслена мета вимагає виконання
завдань, які полягають у розкритті особливостей та художнього простору та художнього часу.

Питання хронотопу – одне з актуальних питань сучасного літературознавства, свідченням чого є доволі масштабні напрацювання як в галузі теорії, так і в царині дослідження художніх творів. Так, вивчення проблем художнього освоєння часу й простору здіймаються Л. Бабенко та Ю. Казарін, К. Баршта, Н. Березина, Т. Воронцоваї, Н. Герасименко. Т. Кушнірова, розглядаючи функцію часопростору в романах ХХ століття, доводить, що хронотоп є «одним із чинників наративних стратегій, оскільки саме місце і час впливає на перебіг подій, саме хронотоп є тим наративним акцентом, котрий впливає на читацьку інтенцію» [8, с. 19]. Серед сучасних українських дослідників слід виділити В. Коркішко, яка займається дослідженням теоретичних питань хронотопу художніх творів, Н. Мочернюк, котру цікавить художній простір у контексті інтермедіальності. О. Олійник, у літературознавчих й фольклористичних дослідження якої осмислюються питання часопростору; Н. Шерстюк, що займається теоретичними питаннями хронотопу.

Аналітичний аналізу хронотопу художнього твору також приваблює науковців. Наприклад, Дивовиська О. студіювала хронотоп сучасних українських літературних казок; В. Криворучко – в романі Мирослава Дочинця «Діти папороті», О. Огульчанська – твірі Макса Кідрука «Де немає Бога», Л. Свиднюк – Любка Дереша «Трохи пітьми» тощо. Проте літературний доробок О. Михеда в цьому аспекті не досліджувався, як і оповідання «Судно», що й викликає актуальність цієї розвідки.

Художні образи в часі і просторі тісно переплітаються з філософськими роздумами самого автора. Вони передають його погляди на життя. Опис подій у творі – це вираження ставлення наратора до певної події [див. : 5, с. 59].

Американський учений Е. Холл у книзі «Прихований вимір» розглядає художній простір як специфічний продукт культури. Дослідник відзначає, що простір і відстань за своєю природою не статичні й дуже мало пов’язані з лінійною перспективою [2, с. 87–112]. Згідно з теорією французького філософа Е. Бланшо, письменник ніколи не знає чи завершено його твір, що є нескінченною формою і він просто існує у «відсутності часу» [1].

Книга О. Михеда «Понтиїзм» стала виразником сучасної філософської доктрини, де люди ототожнюють себе з образом, створеним для них іншими; їм важливо, яке враження вони справляють, скільки представників протилежної статі ними захоплюється, скільки наслідує їхній стиль, наскільки їхні дописи в соцмераж популярні тощо. Як зазначено в анотації до книги, «Понтиїзм» – це історії про черговий кінець світу у країні, життя в якій давно є нескінченним апокаліпсисом. Оповідання про прірву, казки про любов, зраду, ненависть, проповіді жорстокого вірування в понти, яким поклоняється більшість країни» [3].

Оповідання «Судно» О. Михеда розповідає історію Олексія або Капітана. Життя головного героя наповнене злетами і падіннями, зрадою і вірністю, добром і жорстокістю. Колись енергійний юнак, а згодом впливовий і сильний власник телеканалу, врешті господар і «Золотої осені» та за сумісництвом її мешканець, в одну мить втрачає усе і залишається самотнім.

Хронотопу в оповіданні «Судно» відведено особливо важливу роль. Він проявляється в згадках вже літнього головного героя про своє молоде життя. Цей мотив створює заплутану мережу часу та простору, де минуле переплітається з сучасністю, а спогади впливають на сприйняття подій у теперішньому.

Як наслідок, хронотоп оповідання утворює складну синхронію, що надає твору глибину та емоційну насиченість, виокремлюючи ключові моменти в періоди становлення головного персонажа.

У творі час та простір відіграють ключову роль у створенні особливого контексту. Герой протягом усього свого життя не сидить на місці, намагається бути частиною світу: працює та звільняється, закохується та розчаровується в любові, переживає важкі часи безгрошів’я та щасливі моменти без потреби думати про заробіток. Однак через психологічні травми юності, він дозволяє собі несправедливі, аморальні вчинки вже в зрілому віці. Звісно, час невпинно біжить і Олексій стає звичайним чоловіком похилого віку, який потребує постійного догляду й лікування. Цим автор наголошує на важливих моментах, які виокремлюємо як складники загального хронотопу. Деякою мірою він насолоджувався теперішнім життям, бо «на нього чекали кілька однокласників і задерикуватих дідусів, які мучили Льошу в школі. Вони його не впізнали, надто було заклопотані своїм подивуванням світом. Були тут і Льошині вчителі, одногрупники, колеги по цеху, партнери і вороги по бізнесу. Олексій Юрійович зібрав їх усіх» [6, с. 103]. Тим більше, «служба безпеки збирала досьє на людей, яких замовляв Олексій Юрійович» [6, с. 103], що дозволяло навіть у такому віці чоловікові заробляти й далі будувати свою імперію [6, с. 103]. Звісно, життя неминуче брало своє і стан Олексія погіршувався: «Миттєві затемнення відносили його в інші виміри. Швидким миготінням пролітали образи та образи» [6, с. 104].

Різні просторово-часові пласти створюють контраст між етапами біографії головного героя, що підкреслює основну тему твору, пов’язану з неперервним процесом життя. Водночас автор аналізує вплив середовища на внутрішній стан головного героя.

У оповіданні про Олексія, автор зосереджується на його життєвому циклі з особливим акцентом на літньому віці й місці його перебування. Розкриваючи шлях головного героя (від молодого та амбітного чоловіка до вразливого старця), автор використовує морську тематику для підкреслення неперервного потоку життя та важливості пристосування до змін.

Часові рамки та просторові обмеження у творі майстерно підкреслені трагічною атмосферою, що додає драматичності подіям. Наприклад, слово «обід» може викликати у людей приємні спогади, проте автор вводить його в контекст малоприємних відчуттів «Пообідня пора – час світських бесід і пліткування. Всі плітки давно обговорено сотні разів, але склероз надавав свіжості новинам» [6, с. 99]. Так само викладаються і події літа, які б у багатьох могли б викликати почуття тепла, щастя: «Серпень видався врожайним для кістлявого Косаря, що викосив, як бадилля, майже все чоловіче населення пансіонату. Спека під 40°С, антисанітарія, поламаний холодильник і магнітні бурі – цього всього і трішечки більше вистачило, щоб у цьому курнику лишився лише один пристаркуватий півень» [6, с. 99]. За допомогою часових рамок автор створює враження постійного напруження та відчуження. Швидкоплинність життя, відтворена через постійні зміни часу і місця, нагадує читачеві про важливість чесності і гідності в кожному життєвому виборі, підкреслюючи універсальність етичних принципів та наголошуючи на надзвичайній цінності кожної миті життя.

Розкриття внутрішнього світу головного героя Олексія демонструється через його вчинки на різних етапах життя: «Олексій Юрійович нікого не вбивав. Він захопився… телекілерством [6, с.102 ], – говориться в оповіданні. У течії свого життя він приймає рішення, які, здавалося б, мали бути правильними, але призводять до руйнування. Кохання до Люби завершується зрадою, одруження з Катериною – розлученням, а власний телеканал «Медея-ТВ» вимушений віддати як хабар. Навіть його яхта згоріла. Єдине, що вціліло – пансіонат. Проте і цей бізнес Олексія близький до краху, бо «стався удар (у Олексія – В. К.), нижню половину тіла паралізувало» [6, с.103], – це був початок кінця героя.

Трагічні події пронизують текст, розкриваючи не лише зовнішні виклики, а й переживання, внутрішній біль, руйнування особистості, які зазнає герой. Це відбивається в кардинальних змінах у його особистому розвитку, часто саме ментальному стані, які відбулися в молодості та зазнали свого продовження в старості.

Важливою ланкою в житті героя є його зв’язок з судном (з обома варіантами цього слова). Слово «судно» – багатозначне, яке може розумітись як будь-який плавучий транспорт, так і посудина для забезпечення індивідуальної санітарної гігієни лежачих хворих у разі відправлення природних потреб. Автор ніби обмежує час героя, показуючи спочатку як «Олексій Юрійович зміг, нарешті перейнятися Льошиною мрією – спорудженням яхти» [6, с. 103], а наприкінці життя Олексій вже має проблеми з іншим судном: «мокра пляма розтікається на штанях» [6, с. 104], коли й медичні працівники пансіонату наголошують на важливості використання цього засобу: «Щас я ще судно йому принесу» [6, с. 104 ]

Отже, зазначимо, що сюжетний хронотоп оповідання О. Михеда «Судно»  увиразнює взаємодію часу й простору, образи персонажів та смисловий контекст твору, виділяючи внутрішнє і зовнішнє середовища, що вплинули на вчинки і життя героя. Останній, як і притаманно людям, не витримує випробування часом та залишається самотнім перед старістю.

Література

1.      Blanchot М. L’éspace littéraire. Paris: Galimard. 1995. 383 p.

2.      Hall E. La dimension cachée. Paris : Seuil. 1971. 258 p.

3. Книжка, яку «зробив» час, або 25 оповідань про одне слово. URL: https://archive.chytomo.com/uncategorized/knizhka-yaku-zrobiv-chas-abo-25-opovidan-pro-odne-slovo

4.    Кушнірова Т. В. Наративні стратегії у романних формах кінця ХХ – початку ХХІ століття. Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2018. 145 с.

5.   Олійник О. Часопросторова проблематика у літературознавчих і фольклористичних дослідженнях. Міфологія і фольклор. 2010. № 3–4 (7). С. 66–71.

6.   Михед О. Судно. Михед О. Понтиїзм. Казки кінця світу. Львів : Вид-во Анети Антонович, 2015. 216 с.