Яковлева Наталія ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИ О. ЛИШЕГИ «МОРЕ»

 

Яковлева Н. Г

                                        студентка 2 курсу

                        Запорізький національний університет

        Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИ О. ЛИШЕГИ «МОРЕ»

Психологізм у літературі – течія, що спрямована на розкриття внутрішнього світу персонажів, переживань, думок, причин для вчинків. Головним і прямим об'єктом відображення та відтворення є саме психологія людини, що виступає як певна самоцінність. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього сюжету на внутрішній.

Психологізм вважається однією з вагомих рис літературної творчості Олега Лишеги. Його проза, «скрупульозніше зосереджується на душевних станах людей та їхніх стосунках, забезпечує своєрідну рентгенограму збудженої психіки» [цит. за 5]. «Море» О. Лишеги є зразком психологічного твору, де його персонажі «балансують над прірвою підсвідомого, звідки зяє жахка глибина людської натури» [цит. за 5].

Новелу вперше було опубліковано в 1997 році, в антології В. Даниленка «Квіти в темній кімнаті», з однойменною назвою. Пізніше автор перейменував її на «Море».

У короткому творі «...маємо зразок людської драми – роз'єднаності, нездатності зберегти колишню взаємозалежність, драми очужіння…» [цит. за 5]. На думку В. Даниленка, у новелі «ліричний суб'єкт отруєний перебуванням із близькими йому людьми, яких вже давно не гріє тепло його любові, і дружина змушена купувати собі троянди як спогад про вмерлі почуття» [1, с. 7].

Новела «Море» сприймається як суцільний внутрішній монолог зі спогадами, міркуваннями, мріями. Розповідь від першої особи у творі побудована як рефлексія головного героя, його психологічний самоаналіз, схожий на уривки записів у щоденнику.

О. Лишега не називає героїв на ім'я, у тексті немає детально прописаних діалогів – це лише частини спогадів. Завдяки зазначеним прийомам, підсиленим  апосіопезою, автор досягає мети – розкриває емоційний стан персонажів, передавши глибину переживань, почуттів, розчарувань і збайдужіння героїв одне до одного. Через рутинні побутові дрібниці, реальні обриси життя в домі, взаємини реципієнт спостерігає за подіями. Одкровення автора неодноразово перемежовуються з темрявою: «Електрики не було,.. з віконця вгорі сочилось ще трохи світла,.. квіти у темряві плавають,.. темніло,.. заходило сонце…» [3, с. 7]. Це пояснює першу назву твору «Квіти в темній кімнаті»: їх майже не видно і зовсім не тому, «...що кімнату вкутує ніч, а тому, що ця ніч виповзає з сердець мешканців кімнати, і тому її тьма вічна» [цит. за 5].

Новела починається повідомленням: «Недавнім часом дружина стала купувати собі троянди» [3, с. 7], ніби від кавалера, виявилось – розіграш, у цьому прояв її нещирості, а можливо невербальний натяк на охололі почуття.

Троянди мають подвійну символічну семантику, бо здавен їх використовували і на весіллях, і на похоронах, вони – «...символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності; життя та смерті…» [2, с. 811]. Ці квіти – співучасники сімейної колізії, яка відбувалась у просторі сутінків. До речі, зі спогадів героя читач дізнається: «Коли ми познайомились, вона їхала зі снопом диких маків» [3, с. 8].

У народній творчості мак – символ дівочої краси («як маків цвіт»), з одного боку, а з іншого – сну і смерті [див. 2, с. 475]. Тобто яскрава, романтична зустріч від початку позначена невідворотністю розлуки. Роль квітів у своєму житті герої добре усвідомлюють. Тож поява троянд тоді, коли стосунки зайшли в глухий кут, невипадкова. Жінка постійно звертає на них увагу, переносить у різні місця, кличе на них дивитись. Мотиви її вчинків приховані, не зрозумілі.

Водночас її чоловік намагається полагодити сходи будинку: «Слизькі, темні, трохи заокругленні на краях довгі три валуни» [3, с. 7]. Поріг дому віддавна був сакральним місцем у багатьох народів: «Біля порогу відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів під час весілля» [2, с. 632]. Саме це місце «єднання» розкришується, бита цегла розсипається під руками, а зі щілин вивалюються закляклі комахи. Три дні він намагається полагодити три валуни. Три – священне число – «...символ духовного синтезу; формули для створення світів; символ створення духу з матерії;... моделі всесвіту (верх, середина, низ);.. Трійці; оберега…» [2, с. 805]. Детальний опис слизького, хисткого порогу підкреслює ненадійність їх взаємин, породжує сумнів можливості щось полагодити.

Потреби і бажання жінки нез'ясовані, здається, вона сама себе не розуміє, бо не наважується на відверту розмову з чоловіком, уникає його. На запитання щодо майбутнього дочки повідомляє про свої найближчі плани: «Я звільнилась з роботи, і ми поїдем на ціле літо до моря. Її треба якось рятувати» [3, с. 8].

Розповідач аналізує поведінку жінки: «Вся її довга постать з підібганими ногами прихилилась спиною до стіни, але не спиралась на неї, а завмерла,.. могла порушитись не те, що від дотику руки, а й від погляду» [3, с. 8]. Щоб забути все, відпочити від переживань, жінка мріє поїхати до моря, де гуркіт хвиль заглушить образу на того, хто всюди переслідував її очима.

Вирішальним моментом у творі є прийняття героєм остаточного рішення розстатися з дружиною, коли він дивиться на неї, сплячу. «Її лице було всіяне дрібним потом. Я відчув, що не зможу торкнутись до нього…» [3, с. 9]. А троянди ніби відображають ситуацію: вони «... стояли вже розділені навпроти: одна вища, друга менша. Їхні розкошлані великі голови задихались… На дні грубої склянки зовсім не було води» [3, с. 9]. Символічне вмирання квітів, як неможливість подальшого сумісного життя підсилює дію: чоловік підвівся, він йде, зачиняючи «...за собою одні двері, другі двері, треті й останні…» [3, с. 9]. Він усвідомлює, що її напружена спина розслабиться.

Головний герой бачить своє подальше життя на лоні природи. Пейзаж, який він змалював, ніби сповнений шумом води, шелестом лісу: «Я поїду далеко в гори. Там, над самим водоспадом, стоїть хатка…Я там відійду…За нею відразу під горою грабовий ліс…Там прозора гірська вода…» [3, с. 10]. Усамітнення, вибір саме природи, а не шумного міста чи селища, сприймається як духовний шлях героя, який притаманний небагатьом особистостям: «Він, як Григорій Сковорода, втікав від світу, від бетонних джунглів Києва» [4].

Твір поділено на два абзаци. У першому спогади про дружину, безсилі намагання врятувати стосунки, аналіз життя. Перший абзац – то минуле. У другому абзаці герой вже ніби живе в майбутньому: він бачить себе в хаті біля лісу, пірнає в гірську воду, спостерігає за рибою в ямі від водоспаду. Він чітко протиставляє два різних етапи життя. Той, другий, майбутній, його дуже вабить. І коли він мурував сходи, його сумка з речами вже стояла під порогом, два роки чекала на нього. Тобто герой давно подумки жив в горах, серед дикої природи. Можливо справа не в дружині і не в її квітах, а в ньому? Йому просто потрібно було піти, потрібен був простір, та він не знав, як це зробити.

О. Лишега у творі «Море» описав драматичний шлях подружжя, яке не пройшло випробувань побутом. Система використаних засобів допомагає авторові розкрити складність колізії: колись близькі люди стали далекими одне одному, вони дивляться в різних напрямках, кожен заглибений у себе, сподівається на втечу від темряви, що постала між ними.

Література

1.   Даниленко В. Історія одного ісходу. Квіти в темній кімнаті : Сучасна українська новела: Найяскравіші зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років / упоряд., передм., літ. ред. В. Даниленка. Київ : Генеза, 1997. С. 5–15.

2.    Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В. М., 2015. 912 с.

3.  Лишега О. Тепла вохра : вибране. Івано-Франківськ : “Лілея-НВ”, 2016. 159 с.

4.Сьогодні : блог Віталія Квітки URL: https://www.segodnya.ua/ua/opinion/kvitkacolumn/oleg-lishega-ne-vidchayuysya-ti-prob-yeshsya-1352392.html

5.Українська літературна газета: Інший формат: Олег Лишега / упоряд. Т. Прохасько. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. 2003. 47 с. URL: https://litgazeta.com.ua/articles/inshyj-format-oleg-lyshega-3/