неділю, 18 лютого 2024 р.

Яковлева Наталія ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИ О. ЛИШЕГИ «МОРЕ»

 

Яковлева Н. Г

                                        студентка 2 курсу

                        Запорізький національний університет

        Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИ ОЛИШЕГИ «МОРЕ»

Психологізм у літературі – течія, що спрямована на розкриття внутрішнього світу персонажів, переживань, думок, причин для вчинків. Головним і прямим об'єктом відображення та відтворення є саме психологія людини, що виступає як певна самоцінність. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього сюжету на внутрішній.

Психологізм вважається однією з вагомих рис літературної творчості Олега Лишеги. Його проза, «скрупульозніше зосереджується на душевних станах людей та їхніх стосунках, забезпечує своєрідну рентгенограму збудженої психіки» [цит. за 5]. «Море» О. Лишеги є зразком психологічного твору, де його персонажі «балансують над прірвою підсвідомого, звідки зяє жахка глибина людської натури» [цит. за 5].

Новелу вперше було опубліковано в 1997 році, в антології В. Даниленка «Квіти в темній кімнаті», з однойменною назвою. Пізніше автор перейменував її на «Море».

У короткому творі «...маємо зразок людської драми – роз'єднаності, нездатності зберегти колишню взаємозалежність, драми очужіння…» [цит. за 5]. На думку В. Даниленка, у новелі «ліричний суб'єкт отруєний перебуванням із близькими йому людьми, яких вже давно не гріє тепло його любові, і дружина змушена купувати собі троянди як спогад про вмерлі почуття» [1, с. 7].

Новела «Море» сприймається як суцільний внутрішній монолог зі спогадами, міркуваннями, мріями. Розповідь від першої особи у творі побудована як рефлексія головного героя, його психологічний самоаналіз, схожий на уривки записів у щоденнику.

О. Лишега не називає героїв на ім'я, у тексті немає детально прописаних діалогів – це лише частини спогадів. Завдяки зазначеним прийомам, підсиленим  апосіопезою, автор досягає мети – розкриває емоційний стан персонажів, передавши глибину переживань, почуттів, розчарувань і збайдужіння героїв одне до одного. Через рутинні побутові дрібниці, реальні обриси життя в домі, взаємини реципієнт спостерігає за подіями. Одкровення автора неодноразово перемежовуються з темрявою: «Електрики не було,.. з віконця вгорі сочилось ще трохи світла,.. квіти у темряві плавають,.. темніло,.. заходило сонце…» [3, с. 7]. Це пояснює першу назву твору «Квіти в темній кімнаті»: їх майже не видно і зовсім не тому, «...що кімнату вкутує ніч, а тому, що ця ніч виповзає з сердець мешканців кімнати, і тому її тьма вічна» [цит. за 5].

Новела починається повідомленням: «Недавнім часом дружина стала купувати собі троянди» [3, с. 7], ніби від кавалера, виявилось – розіграш, у цьому прояв її нещирості, а можливо невербальний натяк на охололі почуття.

Троянди мають подвійну символічну семантику, бо здавен їх використовували і на весіллях, і на похоронах, вони – «...символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності; життя та смерті…» [2, с. 811]. Ці квіти – співучасники сімейної колізії, яка відбувалась у просторі сутінків. До речі, зі спогадів героя читач дізнається: «Коли ми познайомились, вона їхала зі снопом диких маків» [3, с. 8].

У народній творчості мак – символ дівочої краси («як маків цвіт»), з одного боку, а з іншого – сну і смерті [див. 2, с. 475]. Тобто яскрава, романтична зустріч від початку позначена невідворотністю розлуки. Роль квітів у своєму житті герої добре усвідомлюють. Тож поява троянд тоді, коли стосунки зайшли в глухий кут, невипадкова. Жінка постійно звертає на них увагу, переносить у різні місця, кличе на них дивитись. Мотиви її вчинків приховані, не зрозумілі.

Водночас її чоловік намагається полагодити сходи будинку: «Слизькі, темні, трохи заокругленні на краях довгі три валуни» [3, с. 7]. Поріг дому віддавна був сакральним місцем у багатьох народів: «Біля порогу відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів під час весілля» [2, с. 632]. Саме це місце «єднання» розкришується, бита цегла розсипається під руками, а зі щілин вивалюються закляклі комахи. Три дні він намагається полагодити три валуни. Три – священне число – «...символ духовного синтезу; формули для створення світів; символ створення духу з матерії;... моделі всесвіту (верх, середина, низ);.. Трійці; оберега…» [2, с. 805]. Детальний опис слизького, хисткого порогу підкреслює ненадійність їх взаємин, породжує сумнів можливості щось полагодити.

Потреби і бажання жінки нез'ясовані, здається, вона сама себе не розуміє, бо не наважується на відверту розмову з чоловіком, уникає його. На запитання щодо майбутнього дочки повідомляє про свої найближчі плани: «Я звільнилась з роботи, і ми поїдем на ціле літо до моря. Її треба якось рятувати» [3, с. 8].

Розповідач аналізує поведінку жінки: «Вся її довга постать з підібганими ногами прихилилась спиною до стіни, але не спиралась на неї, а завмерла,.. могла порушитись не те, що від дотику руки, а й від погляду» [3, с. 8]. Щоб забути все, відпочити від переживань, жінка мріє поїхати до моря, де гуркіт хвиль заглушить образу на того, хто всюди переслідував її очима.

Вирішальним моментом у творі є прийняття героєм остаточного рішення розстатися з дружиною, коли він дивиться на неї, сплячу. «Її лице було всіяне дрібним потом. Я відчув, що не зможу торкнутись до нього…» [3, с. 9]. А троянди ніби відображають ситуацію: вони «... стояли вже розділені навпроти: одна вища, друга менша. Їхні розкошлані великі голови задихались… На дні грубої склянки зовсім не було води» [3, с. 9]. Символічне вмирання квітів, як неможливість подальшого сумісного життя підсилює дію: чоловік підвівся, він йде, зачиняючи «...за собою одні двері, другі двері, треті й останні…» [3, с. 9]. Він усвідомлює, що її напружена спина розслабиться.

Головний герой бачить своє подальше життя на лоні природи. Пейзаж, який він змалював, ніби сповнений шумом води, шелестом лісу: «Я поїду далеко в гори. Там, над самим водоспадом, стоїть хатка…Я там відійду…За нею відразу під горою грабовий ліс…Там прозора гірська вода…» [3, с. 10]. Усамітнення, вибір саме природи, а не шумного міста чи селища, сприймається як духовний шлях героя, який притаманний небагатьом особистостям: «Він, як Григорій Сковорода, втікав від світу, від бетонних джунглів Києва» [4].

Твір поділено на два абзаци. У першому спогади про дружину, безсилі намагання врятувати стосунки, аналіз життя. Перший абзац – то минуле. У другому абзаці герой вже ніби живе в майбутньому: він бачить себе в хаті біля лісу, пірнає в гірську воду, спостерігає за рибою в ямі від водоспаду. Він чітко протиставляє два різних етапи життя. Той, другий, майбутній, його дуже вабить. І коли він мурував сходи, його сумка з речами вже стояла під порогом, два роки чекала на нього. Тобто герой давно подумки жив в горах, серед дикої природи. Можливо справа не в дружині і не в її квітах, а в ньому? Йому просто потрібно було піти, потрібен був простір, та він не знав, як це зробити.

О. Лишега у творі «Море» описав драматичний шлях подружжя, яке не пройшло випробувань побутом. Система використаних засобів допомагає авторові розкрити складність колізії: колись близькі люди стали далекими одне одному, вони дивляться в різних напрямках, кожен заглибений у себе, сподівається на втечу від темряви, що постала між ними.

Література

1.   Даниленко В. Історія одного ісходу. Квіти в темній кімнаті : Сучасна українська новела: Найяскравіші зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років / упоряд., передм., літ. ред. В. Даниленка. Київ : Генеза, 1997. С. 5–15.

2.    Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В. М., 2015. 912 с.

3.  Лишега О. Тепла вохра : вибране. Івано-Франківськ : “Лілея-НВ”, 2016. 159 с.

4.Сьогодні : блог Віталія Квітки URL: https://www.segodnya.ua/ua/opinion/kvitkacolumn/oleg-lishega-ne-vidchayuysya-ti-prob-yeshsya-1352392.html

5.Українська літературна газета: Інший формат: Олег Лишега / упоряд. Т. Прохасько. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. 2003. 47 с. URL: https://litgazeta.com.ua/articles/inshyj-format-oleg-lyshega-3/

 

6 коментарів:

  1. Вітаю, пані Наталіє! Дякую за цікаве дослідження! Чому, на Вашу думку, автор перейменував цю новелу саме на "Море"? Дякую!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Наталія Яковлева24 лютого 2024 р. о 16:37

      Вітаю, пане Ілле! Дякую за відгук та запитання. Мені здається, що "Море" , як і темрява, є символом хаосу, сил підсвідомого. Проте "Квіти в темній кімнаті" ніби застигли, замкнулися в просторі, а "Море" споконвіку рухається. В цьому русі, в гуркоті хвиль можна знайти спокій або буревій змін. Море може відповісти на вічні питання. Дружина автора обрала море для свого зцілення. Можливо таким чином, автор залишає останнє слово за жінкою...

      Видалити
  2. Вікторія Литвин23 лютого 2024 р. о 13:24

    Добрий день, пані Наталіє! Ваше дослідження дуже захоплююче! Чому Ви обрали досліджувати саме цей аспект в новелі?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Наталія Яковлева24 лютого 2024 р. о 16:45

      Добрий день, пані Вікторіє! Я вдячна Вам за відгук та запитання. Мені завжди було цікаво зчитувати символи, натяки, недомовленості. Це простір для власних інтерпретацій. Психологізм -- проживання разом із героями їх драм і колізій, переживання і зростання.

      Видалити
  3. Добрий день, дякую за цікаве дослідження! На мою думку, новела дуже перегукується із новелами та поезіями у прозі Михайла Коцюбинського таким яскраво вираженим концептом самотності та здебільшого образотворенням. Чи простежуєте таку паралель?

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.