Шкуропат Анастасія МОТИВ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ В ТВОРЧОСТІ В. СТУСА

 

Шкуропат А.

здобувач освіти 3 курсу, групи 01-21

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. наук

викладач української мови та літератури

 

МОТИВ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ В ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА

 

Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім’ї Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. сім’я переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів.

У 1954 – 1959 рр. Василь навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області. Пізніше, у 1961–1963 роках, працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівки Донецької області, працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс», у 1963 р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.

У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть» (у 1965 р., одразу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 4 вересня 1965 р. поет виступив у київському кінотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна».

Василь Стус жив, творив і загинув, щоб український народ мав те, на що заслуговує, – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, культуру. Як письменник і громадянин, Стус належить до тих духовних лідерів нації, актуальність яких із плином часу набуває все більшої ваги, бо сьогодні він єднає два віддалені регіони – Поділля й Донеччину, ніби стверджуючи своєю долею ідею соборності України.

Ще на початку свого творчого шляху В. Стус визначив свою життєву позицію – бути Людиною: «Поет – це людина. Насамперед. А людина – це добродій…». Письменник жив Україною, марив нею на чужині. Ця всепоглинаюча любов була сенсом його життя і відчувалася в кожній поетичній збірці. А їх у нього було шість: «Круговерть» (1964), «Зимові дерева» (1968–1970), «Веселий цвинтар» (1970–1971), «Час творчості – Dichtenszeit» (1972), «Палімпсести» (1972–1980), «Свіча в свічаді».

Василь Стус перекладав Й.-В. Гете, Р. М. Рільке, Р. Кіплінга, Ф. Г. Лорку та інших зарубіжних письменників. Твори ж Василя Стуса було перекладено англійською, французькою, португальською, польською, німецькою мовами.

1972 рік розділив життєвий шлях Стуса на дві дзеркально обернені половини, поміж яких пролягло «квітування» особистого вибору поета. Позаду залишився період гартування до життєвих випробувань, попереду – підтвердження того, що ти здатен зберігати право на власну думку і вчинок. На суді 1972 р. ніякої політики ще не було. Питання звучало так: зречешся себе і друзів чи сядеш за вірність собі та їм?.. Зректися – означало втратити себе, на що Василь не погодився…

Друге ув’язнення (десять років табору особливого режиму і п’ять років заслання) Стус одержав за головування у 1979 – 1980 роках в українській групі сприяння виконанню Гельсінських угод із захисту прав людини.

У таборах та на засланні В. Стус написав близько тисячі віршів, зробив 400 перекладів, залишив чимало епістолярної спадщини.

У 1985 році Василя Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури (за поданням Г. Белля). Здійснитися цим планам не судилося. У ніч з 3 на 4 вересня він помер у карцері від серцевого нападу – на другий день «сухого» (без вживання води) голодування.

У більшості поетичних творів талановитого митця Україна розкривається через його болючі і тяжкі переживання. Поет розумів, що може вже ніколи не повернутися до рідної землі, однак щиро вірив: його творчість буде вічно звучати на Батьківщині і не залишить майбутні покоління співвітчизників байдужими до долі України.

Через чотири роки після смерті поета, у 1989 р., коли прах Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого (всі загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино Пермської області у 1984–1985 рр.) проводжали в останню путь жителі Києва та України, над траурною процесією яскраво майоріли сотні червоно-чорних та блакитно-жовтих прапорів. Столиця схилилася перед людиною, двічі виштовхнутою у таборову невідомість.

У 1991 році Василеві Стусу присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка. 25 грудня 1997 року Указом Президента України «за визначні заслуги перед українською державою у розвитку національної культури, громадянську мужність у відстоюванні ідеалів гуманізму і незалежності України» Василя Стуса нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. 26 листопада 2005 року Указом Президента України поету було присвоєно звання Героя України.

«В українській поезії тепер більшого нема…», – підкреслював М. Хейфец. Однак слово Стуса-борця почув світ, почула Україна… Він живе серед нас своєю непохитністю ЛЮДИНИ, яка протистояла тоталітарному режиму і вистояла, щоб ми могли залишатися українцями, щоб вчилися бути справжніми патріотами своєї держави.

Надія Світлична так охарактеризувала поета: «У ньому рідкісно гармонійно поєднується неприйнятність фальшу, нетерпимість до зла в будь-яких виявах – і якась беззахисна оголеність душі, непрактичність у буденному житті». Іван Дзюба вважав його «людиною морального абсолюту».

Доля відомого українського поета Василя Стуса була нерозривно пов’язана з долею рідної України. Він не забував про Батьківщину жодного дня, навіть тоді, коли відбував несправедливе і жорстоке покарання у мордовських таборах. Любов до України була сенсом життя поета, тому Україна бачилася йому навіть у похмурих північних пейзажах. Переконливим доказом тому може бути невеличкий вірш В. Стуса під назвою «На колимськім морозі калина». Зацвіла ця калина в уяві митця навіть на чужій, непривітній землі, але зацвіла рудими слізьми. В український поезії цвіт калини уперше порівнюється зі слізьми саме у вірші В. Стуса, а для більшої уяви автор використовує контраст:

«Неосяжна осонценна днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми».

Василь Стус бачить Україну навіть за тюремними мурами, вона з’являється йому в образі дзвінкого собору. Епітет «дзвінкий» автор використовує для зображення свята на рідній землі, свята з його радощами, сонцем і дзвонами. Та після цього знову з’являється дуже сумна картина колимських снігів:

«Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг».

Дивовижно, але усього кількома словами поет створює незвичайно реальну картину безлюдного північного пейзажу, яку доповнює метафора, містка психологічна деталь:

«Котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг».

Є в творчому доробку В. Стуса ще один, не менш вражаючий пейзаж, пов’язаний з образом України. Це синє, як льон, поле у вірші «У цьому полі, синьому, як льон». Це казковий образ рідної української землі, оповитої синім чарівним кольором. На цьому синьому полі поетові ввижається сто гірких тіней, що стали втіленням загрози й небезпеки, серед яких він залишився сам-один. Ці тіні в уяві автора ростуть і здовжуються.

У душу ліричного героя спершу закрався сумнів і страх, думка «вдатися до втечі, стежку власну, ніби дріт, згорнуть?». Але це було тільки хвилинне вагання, тому герой вирішує: «нехай у цьому полі, синьому, як льон», «супроти тебе – сто тебе супроти», нехай прокльони, боротьба і заборона, але потрібно:

«Вистояти. Вистояти. Ні –

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. І власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині».

Тугою за Україною, любов’ю до рідної землі пройнята вся творчість Василя Стуса. Найбільш відомими є його поезії «Такий близький ти, краю мій», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «За мною Київ тягнеться у снах».

Література

1.       Стус В. Вибране: вірші, проза, листи. Харків : Час читати, 2016. 539 с.

2.       Стус В. Зимові дерева : перша збірка поезій. Брюссель : Література і мистецтво, 1970. 206 с.

3.       Стус В. Листи до сина. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. 192 с.

4.       Стус В. Під тягарем хреста. Львів : Каменяр, 1991. 159 с. 

5.   Стус Д. Життя і творчість В. Стуса. Київ : Фотовідеосервіс, 1992. 87 с.