Федоренко Ольга, Даниленко Ірина НЕСКОРЕНІ ПАВЛОГРАДЦІ – ГЕРОЇ КНИГИ Д. ФЕДОРЕНКА

 

Федоренко О. Б.

к. філол. наук

викладач української мови та літератури

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Даниленко І.

учениця 9-А класу

Харківська гімназія № 163 Харківської міської ради Харківської області

 

НЕСКОРЕНІ ПАВЛОГРАДЦІ – ГЕРОЇ КНИГИ Д. ФЕДОРЕНКА

 

Дмитро Тимофійович Федоренко народився 5 вересня 1933 року в Україні (в м. Марганці на Дніпропетровщині) в багатодітній родині. Це про нього потім казатимуть: «Дев’ятнадцятий в сім’ї і дуже талановитий».

Д. Т. Федоренко – автор понад 400 наукових праць. Особливої популярності набули фольклорно-етнологічні та етнопедагогічні дослідження «Ой у дяка суєта» (1961), «Щедрий вечір» (1968), «Школа і освіта Запорізької Січі» (1990), «Жили собі запорожці та й на Запорожжі» (1994), «Від серця до серця» (1997), «Листи з античної України» (1997), «Таємниці ненароджених геніїв» (1997), «Первоцвіт дивослова» (1997), «Мудрість козацької доби» (1999), «Кошовий лицарів чубатих. Іван Дмитрович Сірко в українській етнопедагогіці, фольклорі та етнології» (2000).

Відмінник народної освіти України Д. Т. Федоренко був визнаний кращим освітянином 1999 р. і лауреатом премії «Малиновий дзвін душі» за книгу «Мудрість козацької доби» і ряд підручників з української педагогіки. Дмитра Федоренка також визнано кращим освітянином 2000-го року і лауреатом премії «Залиш мені в спадщину думку найвищу».

У 1954 – 1977 роках Дмитро Федоренко жив у Павлограді, де працював вихователем дитячого будинку № 1, вчителем української мови та літератури, а згодом – директором середньої школи робітничої молоді № 3.

За час роботи в Павлограді Д. Т. Федоренко підготував і прочитав одну тисячу дев’ятсот сорок лекцій, доповідей, лекторіїв, створив і дев’ять років керував літературною студією міста ім. Миколи Шутя, де випускали «Літературну сторінку», проводили «Дні поезії». Дмитро Федоренко дав путівку у життя поетесі Ганні Світличній [4].

«Доцент Криворізького державного педагогічного університету, автор книги «Нескорений Павлоград» Федоренко Дмитро Тимофійович – людина-легенда міста Павлограда. Тридцять років творчої і педагогічної діяльності віддано місту Павлограду. У 50-ті, 60-ті, 70-ті роки він відродив імена тих, хто загинув від рук фашистів. Дмитро Федоренко першим віднайшов захоронення тисячі євреїв, визначив місце розташування концтабору і оприлюднив це», – розповідає літератор Станіслав Дзюба в статті «Стежка болю й пам’яті».

Вивчаючи історію рідного краю, Д. Т. Федоренко провів кропітку роботу – зібрав фактичний документальний матеріал і створив книгу «Нескорені павлоградці: історичне та народно-педагогічне безсмертя подвигу учасників збройного повстання в місті в лютому 1943 року» [1].

«Вони не скорилися недолі і не стали на коліна» (Замість передмови до книги про нескорених павлоградців). Дмитро Федоренко досліджує загальну картину військових дій на Україні на Дніпропетровщині, повідомляє імена героїв та їхню роль у звільненні рідного міста Павлограда і України.

«Серце і воля героя». Перший розділ книги Дмитро Федоренко присвятив «сучасному Прометею» Миколі Івановичу Сташкову, котрий керував підпільними антифашистськими організаціями, партизанськими загонами, роботою з кадрами: «Інколи здавалося, що для Миколи Івановича Сташкова порушувалися закони природи, що для всіх завжди існувало лише 24 години на добу, а для нього – втричі більше: така неймовірна працездатність, така внутрішня сила не одного, а багатьох сердець, злитих в єдине» [1, 20; 2].

Вірними побратимами М. І. Сташкова були Петро Онуфрійович Кравченко, Дмитро Гаврилович Садовниченко, Степан Силович Прибер, Павло Кононович Кабак, Володимир Якович Портянко, Іван Кирилович Лашунін. З нових позицій на основі документів, свідчень учасників тих подій Дмитро Федоренко переконливо стверджує: павлоградці піднялися на антифашистське повстання, його герої заслуговують пошани і вічної пам’яті.

Книга «Нескорені павлоградці» складається з дев’яти розділів, кожен з яких включає вісім підпунктів, що демонструють різні погляди, підходи, твердження. Важливо, що кожен розділ книги доповнений «Документальними підтвердженнями і правдивими свідченнями автора». Д. Т. Федоренко зібрав і представив у книзі багатий ілюстративний матеріал: фото героїв-підпільників та партизан; рідкісні фото листів нескорених павлоградців рідним з фашистського полону; фото листівок, що розповсюджували члени молодіжних антифашистських груп; фото пам’ятних місць Павлограда.

Завершальним акордом кожного розділу книги «Нескорені павлоградці» звучать поезії Миколи Шутя із збірки «Чистота» [5]. Патріотичні поезії та листівки-заклики до боротьби поета-павлоградця Миколи Шутя піднімали бойовий дух українського народу в роки воєнного лихоліття:

Летять літа, минають весни,

Іде, біжить нестримний час.

Для інших юність не воскресне,

Але повернеться до вас.

Повернеться крізь пекло бою,

Артилерійський грім, вогонь,

Назве визвольной вас сестрою

І передасть тепло долонь [1, 214 – 215].

Героїчний подвиг поета Миколи Шутя, на мою думку, заслуговує особливої уваги. У Павлограді паніка. Начальник поліції втік, чиновники управи накивали п’ятами. Байбару і його помічників – мов корова язиком злизала. І всьому причина – відозва, розклеєна по всьому місту і в більшості сіл району. Цю операцію виконав агітаційно-масовий відділ підпілля, очільником якого був Микола Шуть.

Втекли майже всі зрадники. У Павлограді залищились гебітс-комісаріат, німецька карна жандармерія, італійська та 706-та німецька частина, склади і школа пілотів.

Шутю було відомо, що повстання призначено на 14 лютого. 10 лютого Миколу заарештували. Довго тривало катування Миколи Шутя в камері смертників. Допит за допитом. Скільки його дивних віршів виникло в ті години.

Цього разу його не вбили, він вижив. Шутя звільнили під час антифашистського повстання в Павлограді, до підготовки якого поет доклав зусиль, яке роздмухував поетичними рядками і листівками, освячував своїм серцем і генієм…

19 лютого 1943 року вранці Микола пішов пройтись, а по обіді над Павлоградом кружляли німецькі літаки. Майже три доби бомбардували ворожі літаки місто. А 22 лютого гітлерівці знову ввійшли в Павлоград.

Ворог лютував. Солдати квартирували майже в кожній хаті, бо на місці багатьох будинків лишилися лише купи каміння.

Микола Шуть потрапив під масований наліт ворожої авіації. Додому не повернувся ні 20 лютого, ні на третій день. Ніхто його не бачив, ніхто про нього не чув. Мати шукала його або хоч тіло його.

Три місяці та шість днів провів павлоградський поет у Синельниківському підпіллі. Написані ним тексти листівок і лозунгів закликали людей боротись, вистояти. 29 червня 1943 року в Синельниковому почалися арешти підпільників. Миколі порадили негайно залишити місто. Поет відповів:

Я зостанусь на лінії вогню!

Тоді підпільний райком віддав наказ. Шутя вдалося вивезти за Синельникове. Далі добирався пішки. По дорозі Миколу схопили біля самого Павлограда. Заковали в ланцюги та водили по місту. Люди не хотіли видати поета, тому не впізнавали його. Ніхто в місті так і не впізнав його, навіть рідна мати. Тому він залишився живий, і відвезли його у штаб власівців. Його кинули в камеру, він уже не відчував ніякого болю. Ніби в темені напливали рядки…

Миколу розстріляли у Краматорській тюрмі. Разом з Миколою сиділа Галя Прокопенко, вона потім і розповіла, що його перевезли до Краматорська на якесь побачення, на очну ставку і там стратили…

Пізніше в райкомі партії секретар про Миколу скаже:

- У катівнях гестапо хотіли обірвати його голос, та дарма. Життя забрали, але пісня зосталась… [1, с. 160 – 218]

Розповідаючи про важливі історичні події, книга Дмитра Федоренка «Нескорені павлоградці» водночас несе чітко виражене пізнавальне, виховне, публіцистичне та фольклористичне значення.

У 1999 р. Дмитру Федоренку присвоєно звання «Почесний громадянин м. Павлограда», а у 2003 р. його нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» за книгу «Нескорені павлоградці».

Після перенесеної тяжкої хвороби мужній вчений Дмитро Федоренко продовжував створювати рукописи нових педагогічних і фольклорних праць про найсвятіші сторони менталітету України, допоки 16 листопада 2009 року серце Вчителя зупинило свій земний біг.

У 2011 році Д. Т. Федоренка посмертно нагороджено медаллю «За заслуги і досягнення у сфері єврейського відродження».

Серед нагород Дмитра Федоренка – іменна медаль Кембриджа.

Книги Дмитра Федоренка зберігаються в багатьох бібліотеках України, у бібліотеці Конгресу США, у бібліотеках Англії, Ізраїлю, Болгарії [4].

Наукова педагогічно-виховна та літературна спадщина Д. Т. Федоренка має реальне продовження в житті сучасної України. Наприклад, у місті Павлограді давно створена і працює творча організація «Літературний клуб імені Дмитра Федоренка» і при ньому «Поетична студія імені Миколи Шутя». У своїй творчості літератори-павлоградці намагаються відповідати життєвій позиції Миколи Шутя і Дмитра Федоренка.

Література

1.      Федоренко Д. Нескорені павлоградці : історичне і народно-педагогічне безсмертя подвигу учасників збройного повстання в місті у лютому 1943 року. Дніпропетровськ : Пороги, 2003. 496 с.

2.      Федоренко Д. Серце Миколи Сташкова. Ветеран Придніпров’я. 2006. 8 липня. С. 4.

3.      Федоренко Д., Федоренко О. Герої війни – юні козачата. Початкова школа. 2007. № 5. С. 63.

4.      Федоренко О. Добросій: Документи та матеріали про учителя, кандидата педагогічних наук, доцента, відмінника народної освіти України Дмитра ФЕДОРЕНКА. Кривий Ріг : Видавничий дім, 2005. 208 с.

5.      Шуть М. Чистота ; упоряд. та прим. Д. Федоренка. Дніпропетровськ : Промінь, 1964. 117 с.