Лисенко Валерія СПЕЦИФІКА ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ В РОМАНІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КНЯЗЬ ЄРЕМІЯ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ»

 

Лисенко В. Д.

студентка 3 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

СПЕЦИФІКА ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ В РОМАНІ

І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КНЯЗЬ ЄРЕМІЯ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ»

 

Поетику твору – широка й важлива тема для розуміння розвитку літератури. А особливо якщо це твори про українську історію та її видатних постатей авторства Івана Нечуя-Левицького.

Художню майстерність і загалом творчість І. Нечуя-Левицького досліджували В. Власенко, М. Мандрика, Н. Побірченко та ін. Але не так багато дослідницьких робіт присвячено вивченню літературного образу головного героя роману І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький».

Метою цього дослідження є аналіз специфіки образу головного героя в романі І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький». Для того, щоб реалізувати поставлену мету, варто з різних боків проаналізувати методи і прийоми, якими користувався автор при зображення Єремії Вишневецького. 

Наші сучасники сформували усі свої уявлення про Єремію Вишневецького переважно на літературних творах, оскільки історичних записів про цю постать дуже мало. Також причиною цьому є переконливість образів, які створили письменники Г. Сенкевич та І. Нечуй-Левицький. Як наслідок, для поляків Єремія – справжній лицар без страху й докору. А от українці таврують його словами з негативною конотацією: «відступник», «ворог православ’я», «перевертень», «ренегат».

І. Нечуй-Левицький написав історико-біографічний роман «Князь Єремія Вишневецький», використавши для цього традиційну для української історіографії та художньої літератури фактичну модель змалювання життєдіяльності реальної історичної постаті XVII століття. У письменника не виникало жодних сумнівів щодо того, з якого ракурсу показувати читачеві головного героя свого роману, він однозначно і беззаперечно сприймає його як національного зрадника. Про це свідчать закреслені написи на титульному аркуші рукопису, що були чорновими варіантами назви. Перший  напис – «Одступник», але від нього залишились лише затерті літери, а от другий варіант «Перевертень» було закреслено двічі [див.: 2, с. 39].

Автор прагнув проникнути в психологію персонажа, а не просто відтворити всім відомі події з його історії. Тому історію життя «одступника» починає змалку. Уже на перших сторінках твору юний Єремія постає людиною, яка не терпить чужої опіки, вищих за себе й котра в зовні привітній поведінці з челядниками десь на дні приховує потаємне глузування з них: «Він почував, що старий князь, неначе якась вага, душить його, не дає волі ні йому, ні його думки», «Гордий і неласкавий з старшими й вищими за себе, Єремія був привітний до челяді. Він навіть братався й єднався з челядинцями шляхтичами, але в тому самому братанні було знати якесь потайне глузування, прикрите жартами та смішками» [3].

У дорослому віці в характері Єремії з’явилися пихатість, егоїзм і честолюбство. Він хотів «такої слави, щоб вона затінила славу усіх князів, гетьманів, королів, засліпила увесь світ…» [3], і здобути її він вирішив брехнею та лицемірством. Тому Вишневецький намагався довести людям довкола, що є справжнім поляком та відданий королю не гірше польської знаті, а через це прагнув викоренити все українське в собі та своєму оточенні, здобути велику славу у Польщі і стати її королем.

З метою краще розкрити психологічний образ персонажа І. Нечуй-Левицький використовує в романі прийом сну. Єремії сниться мати, яка кляне його за зраду України: «Серед зали стоїть срібна домовина... Глянув він – в домовині лежить його мертва мати Раїна Вишневецька... Мати тихо підводиться з домовини, стає на сходах і одслоняє свої мертві стуманілі чорні очі.  „Я тебе заклинала, щоб ти не став ворогом рідного краю. Проклін мій впаде на тебе й на твій рід незабаром, бо ти став перевертнем і катом для України. Ти пролив багато рідної крові”. – „І ще проллю ріки крові”, – тихо промовив Єремія. „І ще проллєш? Ще тобі мало! Будь же ти тричі проклятий, навіки вічні!» [3].

Працюючи над романом, І. Нечуй-Левицький використовував праці сучасних йому істориків – М. Костомарова, П. Куліша та О. Лазаревського. Для творчої лабораторії І. Нечуя-Левицького надто важливо використовувати факти, а не здогадки, оскільки письменник, «перечитуючи гори історичної літератури, відшукує не просто інформацію для сконстатування того чи іншого явища, події; він відшукує саме такі свідчення, які більш виразно й наочно підкреслюють індивідуальне, фатально-приречене як у житті князя Вишневецького, близьких йому людей, так і в житті України» [4, с. 95]. Питання глибини досліджень родоводу Вишневецького – це царина фахівців історії. Але у творі є згадка про те, що Єремія непрямий нащадок Яреми Байди-Вишневецького: «Єремія син мого брата вдругих і унук славного козацького гетьмана Яреми Байди-Вишневецького» [3]. Тож, на нашу думку, йдеться про зраду роду, віри й України, яким служили попри походження найвідоміші його представники: «Славний рід вашої ясновельможності, князю Костянтине, на всю Україну й Польщу! Давні предки вашої ясновельможності були князями литовськими, — сказав патер.

— І руськими, — додав князь Костянтин з притиском, бо він ще гаразд не сполячивсь» [3].

Автор не виписує образ Єремії лише чорними фарбами, бо ж захоплюється ним як талановитим полководцем і господарем. Більшу частину свого часу князь проводив у походах, піклувався про своє військо, вчив солдат битися на шаблях [див.: 3]. Свого часу сам ректор львівської єзуїтської колегії Вінцетій, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: «Насуплене та якесь вовкувате і ніби звіркувате княжа привіз до нас оцей князь, але ж безлічні маєтності князів Вишневецьких… Це княжа – не дуже похиле дерево… але ж сила грошей… Ой коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони боже, як воно часом піде слідком за Криштофом Косинським та Наливайком!» [3]. Письменник також не зображає Вишневецького повним фанатиком католицької віри, як це робили його сучасники. Для героя релігія була лише формальністю, а сама Польща – засобом у досягненні мети.

Ще одним цікавим моментом в образі персонажа є те, що письменник від початку змалював Єремію людиною з низкою психологічних проблем, які сильно вплинули на його особистість. Ці проблеми посилилися знущаннями, які Вишневецький зазнавав від суспільства ще з дитинства (єзуїтська колегія зі статуєю розіп’ятого Христа на вході, вчителі та ровесники, які у своїх розмовах постійно виказували ненависть до віри та мови головного героя) та материнським заповітом-погрозою. Згодом у Єремії зароджується «синдром занепаду» (за Е. Фроммом, любов до смерті, злоякісний нарцисизм, хвороблива залежність від матері утворюють ядро тяжких психічних захворювань і становлять сутність істинного зла), це стається внаслідок глибокої внутрішньої ненависті до жорстоких світу, суспільства, долі.

Ненависть пов’язана з бажанням звільнитися від самого світу й танатофілія – любов до загибелі – пояснюють потаємне бажанням самознищитися, віддатися очищенню вогнем. А також дає підстави провести паралелі із грецькою міфологією, бо навколишній світ постійно перешкоджає Вишневецькому на життєвому шляху, постає перед ним як божий «лабіринт», з якого йому вкрай складно звільнитися. Єремія – це «перевертень», зв’язаний у лабіринті, як Мінотавр. Його змагання – це боротьба з цим проклятим, лабіринтовим, тобто заплутаним світом.

Отже, хоча І. Нечуй-Левицький і досить однозначно негативно сприймав Єремію Вишневецького, через велику кількість різних прийомів і зображення реальних фактів, читач не може сприймати головного героя лише як чисте зло та зрадника. Ми можемо розглянути та зрозуміти велику частину його дій і думок. Актуальність дослідження полягає в тому, що аналіз лідерських якостей Вишневецького і його взаємодії з іншими постатьми того часу може розкрити важливі аспекти соціокультурного контексту епохи. Такі дослідження сприяють глибшому розумінню історії та її впливу на події сучасності.

 

Література

1.   Герман Н. Особливості трактування постаті Єремії Вишневецького в художній літературі. Волинь філологічна: тексти й контексти. 2008. Вип. 6. Ч. 1. С. 351–363.

2.   Калинчук А. Історичний романи Івана  Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький»: поетологічні аспекти.  Дивослово. 1013. № 9. С. 36–41.

3.   Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=2639

4.   Пода О. Польські джерела роману І. С. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький». Вісник Запорізького державного університетуту. Філолологічні науки. 2001. № 1. С. 95–99.