неділя, 18 лютого 2024 р.

Смирнов Олександр ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО МОДЕЛЮВАННЯ РЕАЛІЙ ГОЛОДОМОРУ В «ДУМІ ПРО ГОЛОД» Є. МОВЧАНА

 

Смирнов О. В.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

 

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО МОДЕЛЮВАННЯ РЕАЛІЙ ГОЛОДОМОРУ В «ДУМІ ПРО ГОЛОД» Є. МОВЧАНА

 

Події Великого голоду глибоко закарбувалися в народній пам’яті як непоправна трагедія, а їх «відгомін» учувається в багатьох сферах національного буття, зокрема, у фольклорі та літературі.

Мистецтво слова, зосібна ліро-епос, болісно відрефлексувало моторошні реалії міжвоєнного двадцятиріччя XX ст. Так, у поемі І. Кірімова «Біль» демонструються тяготи родинного життя на фоні страшних історичних колізій. Твір Н. Баклай «Лубни» репрезентує Голодомор як апогей історичних катастроф, котрі трапилися з українством. І. Качуровський у поемі «Село» повістує про антилюдське ставлення панівної верхівки до народу.

          Як бачимо, ліро-епічна картина досліджуваної епохи відзначається компліментарністю векторів сприйняття дійсності різними авторами. Але щоб мати більш вичерпне відображення певних подій у мистецтві слова, слід ураховувати не лише художню творчість, але й фольклор. За словами М. Грушевського, «Для історика літератури … прикмети усної й писаної традиції мають свою вартість, одні й другі. Він рад би був мати для кожної епохи по можності одно й друге в можливім багатстві» [1, с. 57].

          У звязку із цим, вивчення творів усної словесності є важливим та науково перспективним вектором голодомороцентричних студій.

          Темою роботи є аналіз специфіки мистецького відтворення реалій
1932–1933 рр. в «Думі про голод» Є. Мовчана. Об’єкт дослідження – означений твір, а предмет – його формо-змістова організація.

          Єгора Хомича Мовчана прийнято вважати останнім зі справжніх співаків-бандуристів, адже все своє життя він провів у мандрах між селами й містами задля поширення української словесності [див. : 2; 3, с. 9]. Життєвий і творчий шлях кобзаря перебував у полі зору О. Веретія, С. Дишлєвої,
С. Федорової та ін. «Думу про голод» вивчали І. Бугаєвич і О. Ющенко (1967 р. уперше зафіксували текст та здійснили базовий аналіз його поетики), О. Гончаренко (провела деталізоване студіювання засобів художньої виразності та описала ареал поширення твору), П. Охріменко та ін.

          Утім, особливості мистецького моделювання картини дійсності в «Думі про голод» ще не фігурували у філологічних розвідках, чим зумовлена наукова новизна статті. Мета роботи – охарактеризувати мистецький світ окресленого тексту.

          В індивідуальній ліро-епічній творчості про Голодомор письменники намагаються підібрати унікальний кут зору на ситуацію чи виразну подію в житті персонажа, щоб продемонструвати крізь призму такого випадку всенародне горе. Проте фольклорні тексти функціюють за іншими естетичними законами. Вони зосереджені на вираженні типового, імперсального й водночас близького реципієнтам, щоб культивувати акт трансляції. Тож орієнтація на слухача для народної словесності відіграє ту ж роль при формуванні універсуму тексту, що й інтенція для літературного твору.

          Основним реципієнтом для кобзаря виступав український селянин чи містянин. Зі спогадів Г. Ткаченка про Є. Мовчана довідуємося, що співець обійшов усі села навкруги рідної домівки на Сумщині, а потім вирушив у Харків [див. : 3, с. 9]. Тому в центрі уваги «Думи про Голод» перебуває постать представника цієї верстви населення, «маленької людини», яка сподівається створити ідилічний прихисток на своїй землі, але безпорадно «загинається» під нещадними «вітрами» історії.

          У заспіві думи подається характерна художня деталь: «Послухайте, добрі люди, / Від краю до краю / Як жилося і живеться, Про все вам згадаю» [4, с. 204]. Третій рядок демонструє певне зіставлення, намір порівняти поточний і попередній стани справ на Україні, що виражається через поєднання дієслів із різними темпоральними параметрами: «як жилося» (минулий час) і «як живеться» (теперішній час).

          Експозиція розгортає зіставлення в антитезу між очікуванням і реальністю. Селяни сподівалися, що ідеї нової влади більшовиків сприятимуть розквіту економіки, зростанню народного благополуччя, але чиновники скористалися їхнім завзяттям і трудолюбством та довели до збідніння: «Мед-вино кружляли / Та на зібрання ходили, / В долоні плескали … Ми діждались таки волі, / А то було горе нам, / Що робили ми панам» [4, с. 204]. Становище, у якому опинився простий народ, передається гіперболою, що репрезентує надії на майбутнє, та болісною іронією, котра описує реальну ситуацію: «Так робили ми панам, / Що ніколи сісти, / А тепер собі ми робим, що нічого їсти» [4, с. 204]. При цьому прикметне протиставлення «ми» / «вони» та елементи синтаксичного паралелізму інтенсифікують атмосферу розчарування в соціальній нерівності, котра постала на противагу обіцяній свободі та єднанню.

          Амбіції владної верхівки призвели до нестачі їжі в населення. Але знеможених людей одначе ігнорують. Із розвитком сюжету думи вимальовується ще один контраст: незбіг реальностей можновладців та пересічних громадян. Чиновники, сп’янілі від своїх політичних ідей, пишуть абсолютно несумісні з дійсністю закони. На фоні голоду «великий голова» / Мовби і не чує. / Він укази іздає: / – Продналог давайте, / Де хочете, там беріть, / Хоч із нігтів колупайте» [4, с. 204–205]. І це в той час, коли народ вимушений харчуватися качанами капусти та гарбузовим лушпинням.

          Описана ситуація результує в трагедію Голодомору: «В тридцять третьому году / Їли люди лободу, / Пухли люди із голоду, / Помирали на ходу. / Отощали усі люди, / Падали, як мухи: / Кропивою, лободою / Не наповниш брюха … Хліб качали, вимітали, / Весь народ сумує» [4, с. 204]. Два останні рядки в наведеному уривку, як зазначала О. Гончаренко, «небагатослівно, проте досить виразно відтворюють причину Голодомору: влада насильно відбирала хліб у селян, залишивши їх напризволяще» [4, с. 199].

          Кульмінацією твору виступають болісні міркування на тему розбитого життя нації. Повістування доносить реципієнту, що в тогочасного селянина залишалося хіба що два можливі шляхи вижити: стати злочинцем або вступити до колгоспу та віддати нажите добро. «Відкіль же ми почерпнем / На ці продналоги, / Хіба вийдем грабувати / При биту дорогу … А у созі при дорозі / Роздають макуху, / Хочеш жити – йди до созу, / Бо впадеш без духу», – промовляється від імені народу.

          Для виконавця думи моральний вибір в цій дилемі очевидний (хоч багато людей вчинили й інакше та стали на шлях розбою і шкоди іншим). Це – пастка для пересічного громадянина, який наодинці не зможе опиратися системі влади і, не бажаючи паплюжити власну гідність, обезсилений від голоду та пресинґу, буде змушений підтримати колективізацію: «Пролилися на Вкраїні / Великії сльози, / Як «великий голова» / Гнав народ у сози. / Отаке-то, добрі люди, / Зчинилося лихо – / Побив голод мужиків, / Сидіть в созі тихо» [4, с. 205].

          Отже, «Дума про голод» Є. Мовчана описує моторошні реалії існування українства в умовах Голодомору. Сюжет твору базується на хронологічному принципі поєднання епізодів, що є типовою оповідною структурою для текстів цього жанру.  Виклад художнього матеріалу центрується довкола опозицій «народ» / «чиновники» та «сподівання» / «реальність», конфлікт між якими забезпечує подієвий рух у фабулі: соціальна нерівність, політична бездумність і знецінення людського життя призводять до трагедії Великого голоду, котра «ставить хрест» на долях багатьох українців.         

Література 

1.  Грушевський М. С. Історія української літератури : у 6-ти т. /
упоряд. В. В. Яременко. Київ : Либідь, 1993. Т. 1. 389 с.

2.  Пам’ятник Єгору Хомичу Мовчану. Discover. URL : https://discover.ua/locations/pamatnik-egoru-fomicu-movcanu (дата відвідування: 22.02.2024).

3.  Єгор Мовчан: спогади, статті, матеріали / упоряд. О. Веретій. Суми : Собор, 1999. 64 с.

4.  Народні твори про Голодомор 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. в Україні, зібрані студентами-філологами Криворізького державного педагогічного університету в кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. / упоряд. О.М. Гончаренко. Кривий Ріг : Діоніс, 2011. 244 с.

 

         

         

4 коментарі:

  1. Вітаю! Цікава розвідка. Прокоментуйте, будь ласка, детальніше реалізацію жанрової модальності думи у цьому творі. Які саме структурні елементи жанру присутні?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за питання! "Дума про голод" відзначається типовим набором жанрових параметрів думи: заспів (заплачка), сюжет із типовою органзіацією, з акцентом більше на епічності, аніж на ліричному началі, та кінцівка. Події викладаються в хронологічно послідовному порядку. Гетеродієгезис. Багато паралелізмів. Наявні повтори, емоційні вигуки. Історична тематика, підсилена увага до атмосфери часу та її впливу на персонажів.

      Видалити
  2. Віталій Стригун24 лютого 2024 р. о 22:17

    Вітаю, Олександре. Як, на вашу думку, психологічно відбилися події Голодомору на сучасних українців?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий день! Скажу чесно, питання дуже складне (у тому плані, що потребує розуміння та опрацювання десятків джерел із різних наукових галузей). Тому не претендуватиму на вичерпну відповідь у рамках цього коментаря. Прокоментую "поверхнево".
      Загалом, будь-яка негативна подія накладає відбитки на психіку (у формі комплексів) та фізичне тіло (у вигляді гормональних викидів, збоїв у процесах організму і т. ін.). Тож тривалий голод, обтяжений тим фактором, що люди усвідовлювали: їх навмисне заганяють на смерть, міг результувати в жахливе багатоманіття деструктивних моделей поведінки. Серед них: неповноцінність, меншовартість, боязнь довіряти, боязнь супротиву злочинним діям чиновників і т. ін. Не у всіх, але в багатьох людей це могло бути. І воно, звичайно, відбилося на наступних поколіннях. Бо діти переважно беруть моделі поведінки в батьків. І це лише один із багатьох аспектів.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.