Бабійчук Тамара РОМАН К. ПОЛІЩУКА «ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИЙ "БАТЬКО"» НА ФАКУЛЬТАТИВНОМУ ЗАНЯТТІ

 

Бабійчук Т. В.

к. пед. наук, викладач-методист

Бердичівський педагогічний фаховий коледж

 

РОМАН К. ПОЛІЩУКА «ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИЙ "БАТЬКО"»

НА ФАКУЛЬТАТИВНОМУ ЗАНЯТТІ

 

Сьогодні, у час, коли в жорстокому двобої проти московських загарбників виборюється право на життя Української держави, усі заняття з літератури, зокрема і факультативні, мають бути заняттями виховання свідомих патріотів. Пропонуючи на факультативному занятті історичний роман «Гуляйпільський "батько"» (1925) Клима Поліщука (письменник розстріляного відродження), маємо завдання, по-перше, зацікавити юнаків і дівчат самим письменником і його прозою, по-друге, прилучити молодь до читання художніх творів про нашу історію – далеку чи близьку в часі. З метою забезпечення участи всіх присутніх на занятті пропонуємо, крім посилання на текст роману (https://findbook.in.ua/authors/klim-polishchuk), ще й матеріал для читання та коментування (додаток). На занятті дається коротке повідомлення а) про Клима Поліщука (як правило, викладач; прийом сторітелінг і скрайбінг), б) про Нестора Махна (студенти, індивідуальне завдання); кілька студентів (випереджувальне завдання) проводять знайомство з романом (прийом шість капелюхів). На занятті обов’язковою є бесіда (додаток), можливий міні-диспут, роефлексія тощо. Домашня робота (на вибір) – створення постерів, буктрейлерів, сторінки в інстаграм письменника чи його героїв (Махно, Григоренко, Орися, Дик, Сокіл).

Додаток. Бесіда

1.Які більшовицькі наративи щодо Нестора Махна вам відомі? 2.Чи можна твердити, що Клим Поліщук повторює ці ідеологічні кліше? Поясніть свою думку, звертаючись до тексту роману. 3.З якими образами у творі пов’язана ідея боротьби за незалежну Україну? 4.Чому, на думку автора, було розгромлене вільне козацтво? (орієнтовні відповіді: його зраджує національний провід, тобто державні керманичі, які керувалися різними переконаннями, зокрема наївною вірою, що, оскільки Україна в майбутньому ні з ким не воюватиме (!?), то їй військо не потрібне, адже воно вимагатиме великих коштів на утримання). 5.Чи симпатизує автор Нестору Махну? Чим пояснюється таке ставлення? 6.Що подобається автору, а що не схвалюється ним в отамана Григоренка? в отамана Зеленого? 7.Чи актуальний роман «Гуляйпільський "батько"» сьогодні?

Додаток. Прийом мозковий штурм «Мотив зради в романі»

Підготовчий етап. Коротко розкажіть легенду про перших поселенців Гуляйполя (орієнтовні відповіді: брат позаздрив братові і привів татар у село, де були лишень старі, жінки, діти; результат Сильвестрової зради – смерть безоружних, серед яких – рідний немічний брат). Як ця легенда допомагає зрозуміти образ Нестора Махна? (Нестор Махно – той самий, «що має в собі грішну душу Сильвестра й має скінчити чорну справу», тобто на цій землі востаннє зрадити).

1.Кого зраджує гуляйпільський батько? (а) він постійно перекидається від одного союзника до іншого, при цьому безжально знищуючи вчорашнього спільника; б) найголовніше – він зраджує Україну, яка виборювала право на незалежність: сам Махно рішуче виступав проти будь-яких державних інститутів і найпершими ворогами називав свідомих українців, які клали життя за самостійну державу). 2.Чому і як стає зрадником Сокіл? Хто в цьому винен? Чи Сокіл покутує зраду? 3.Чи є зрадником Дик? Чи була в Дика альтернатива?

Додаток. Рефлексія

1.Маю бажання прочитати мемуари Нестора Махна, щоб зрозуміти: а) чому стільки людей (десятки тисяч!) пішло за ним, б) чому він укладав угоди з більшовиками, хоча вони й зраджували його постійно, а з частинами УНР – жодного разу, в) чому він негативно ставився до української мови? 2.Хочу більше дізнатися про отаманів часів національно-визвольних змагань 20-х років ХХ ст.в Україні, щоб відповісти на питання: як і чому ми втратили шанс на свою державу? 3.Треба прочитати фольклор, присвячений Нестору Махну. 4.Можливо, після війни поїду в Гуляйполе, побуваю на заходах, де віншується батько Махно, порозмовляю з місцевими жителями, наприклад, з учителями і учнями.

Додаток. Матеріал для читання і коментування

Орися (до отамана Миколи Григоренка): «Де руїна, там нема щасливих. …Я знаю, що це лише страшне акторство морально звихнених людей, але воно подобається мені… Властиво, цікаво мені знати, як із ним полагодять ті, що називають себе здоровими й міцними» [1, с.19].

Портрет Махна: «…невеликі темно-сірі очі з непорушним залізним поглядом, який не змінювався навіть тоді, коли сміялося лице, свідчили про те, що ця людина крем’яної вдачі, могутньої волі, сили та пристрасти, що вирує десь у глибині її душі, і що під її зовнішньо спокійним смаглявим лицем відбувається якась скрита й запекла боротьба. Його розмова свідчила про те, що він не любить тратити слів, бо коли говорив, то ясно й коротко, що товариші знали відразу, чого він хоче» [1, с.21].

Учитель Воленко (ідейний натхненник Махна), поставивши своє товариство навколішки на високій могилі, вистріливши в небо: «Чуєш, ти! Якщо тільки ти існуєш і якщо цей світ дійсно належить тобі, так знай, що ми його зруйнуєм! І слухайте ви всі, що ради радите в цей час і марите гуртом життя своє творити, загинете й розсиплетесь від нашої руки! Зітрем на порох скрізь міста, розгорнем села у простори, й стане чоловік – як звір, звір – як чоловік, а тоді настане наша воля!» [1, с.20]

Махно на початку своїх походів, перехрестившись (стоїть перед церквою), звертається до Всевишнього: «Коли дійсно ти щось можеш, то зроби! Схочеш золота, дам тобі стільки, скільки не дасть мільйон твоїх вірних!» [1, с.33]

Махно про народ, де «дві третини темних, як осіння ніч… Передовсім треба захопити до рук отих темних…», а ще «коли потрібно, раклів (босяків) до себе навербуєм і підем війною» [1, с.37-38].

Автор про озброєння махновців: «… кожний із них від стіп до голови був обвішаний американськими бомбами та набоями і, помимо рушниць, мав ще за поясом по два револьвери» [1, с.53].

Сокіл «марив бунчуками та перначами і снив ненькою Україною» і захоплювала Сокола вольниця махновців. Він хотів поєднати в собі ці дві сили «вільних козаків, що хочуть самостійної України, та хлопців-махновців, що нічого не хочуть» [1, с.81].

Дик зрозумів, що те, «що колись називалося вільним козацтвом, тепер стало невиразною масою сірих людей, що сліпо брели кудись манівцями революції» [1, с.128].

Останні слова Сари: «Скажіть їм, щоб замирилися… Скажіть їм, що не треба війни… Скажіть, що всяка війна – злочинство» [1, с.139].

Дик виступає перед своєю сотнею, пояснюючи свій перехід до червоних: «Національне визволення не буде визволенням трудової маси, якщо пануватимуть соціальні кривди. Отже, через революцію до народної влади, а через народну владу до вільної України…» [1, с.140]

Старий селянин в очі Махнові: «Наш Зелений – для всіх, а ти для себе» [1, с.177].

Махно до Зеленого: «Політичних умов у нас не може бути, бо у той час, коли вам хочеться якоїсь самостійної мужицької держави, я змагаюся за вільні анархічні комуни, якими би керували загальні збори їх члені, а не одиниці!» [1, с.185]

Сокіл про Махна: «Він дух руїни… Руйнує тільки… Руйнує все, що тільки стрінеться… Мене, вас і всіх… Те, що він уже зробив, заслуговує кари, а те, що він ще може зробити, годі собі навіть уявити…» [1, с.188]

Сокіл: «Усі ті терпіння, які я зазнав через Махна, могли б навіть камінь запалити! Він, зв’язавши мене моїм найдорожчим чуттям, змушував робити найбільші підлоти і довів до юдиної роботи… Потім одверто реготався… Сотні доріг сходив я разом з ним, викохуючи в собі вогнисту мрію помсти» [1, с.192].

Дик і Махно: «Два світи: містично-одчайдушний, червоний Дик, який, увірувавши у всесвітню революцію, забув навіть про самого себе, і аскетично-суворий, чорний батько Махно, який, змагаючись в імення «вселюдського визволення», не міг забути кайдани каторжника… Вони ненавиділи один одного так, як тільки могли ненавидіти себе світло й пітьма» [1, с.199].

Махно: «Невже я й справді тільки бандит?!» [1, с.208]

На прикордонні сивий дід про голод на Запоріжжі: «Скажу щиро, що все то отой проклятий Махно натворив» [1, с.212].

Автор: «Та де б не був, а на тих рідних просторах усе ще будуть складатися дивні казки про те, як то – "Спочатку був гуляйпільський батько, що безліч коней натачанками заїздив, а потім став запорізький дід-голод, що своїм безхліб’ям безліч людей заморив"»…. [1, с.220]

Література

1. Поліщук К. Гуляйпільський «батько» : роман. Львів : Фенікс, 1991. 221