Харчева Дар’я ПОЕТИКА ПОВІСТІ І. ФРАНКА «ОСНОВИ СУСПІЛЬНОСТІ»

 

Харчева Д. Р.
студентка 3 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

ПОЕТИКА ПОВІСТІ І. ФРАНКА «ОСНОВИ СУСПІЛЬНОСТІ»

 

Упродовж розвитку літератури зростала потреба в більш детальному осмисленні художніх текстів. Саме це сприяло зародженню та формуванню терміна «поетика». Уперше ця тема була порушена в одноіменній праці Арістотеля. У ній автор розглядає поетику як загальне вчення про художні твори, особливо філософа цікавили жанри трагедії та епічної поезії. Поетику вивчали Н. Буало, Горацій, Г. Лессінг. Сучасні літературознавці також звертають увагу на цей аспект літературних текстів. Найчастіше його досліджують на матеріалі творів, які мають характерні особливості внутрішніх та зовнішніх елементів, наприклад, тексти В. Стефаника, Лесі Українки, Панаса Мирного, Т. Шевченка. Зокрема поетику творів І. Франка досліджували М. Легкий у роботі «Проза І. Франка: поетика, естетика, рецепція в критиці», Г. Клочек («Трактат Івана Франка «Із секретів поетичної творчості» як предтеча української рецептивної поетики»), Р. Голод окреслив поетикальні особливості імпресіонізму у статті «Поетика імпресіонізму у художній творчості І. Франка» тощо. Відсутність ґрунтовних досліджень поетики повісті І. Франка «Основи суспільності» засвідчує актуальність нашої розвідки.

Слід зазначити, що одностайної дефініції терміна «поетика» досі не виведено. Зміна значень протягом століть пов’язана з розвитком наукової думки. Поетику трактують як систему художніх тропів, теорію літератури, науку про художній твір. У літературознавчій енциклопедії зазначено: «Поетика – наука про систему зображально-виражальних засобів у письменстві та будову літературних творів» [2, с. 233]. Це визначення вміщує в себе основні елементи тексту, зокрема жанрові особливості, композицію, образну систему твору, художні засоби.

Твір «Основи суспільності» був написаний на основі реального випадку. Спочатку І. Франко мав намір створити роман, про що писав у листі до М. Драгоманова: «Ще одно хотів я Вас спитати: чи Ви трібували читати мій роман “Основи суспільности”, а коли читали, то як Ви міні порадите? Дуже він довгий. Перша часть ледво скінчиться в 1 ½ року, значить, на дві дальші части ще треба 3 роки!» [3, с. 531]. Згодом письменник відмовився від цієї форми, зважаючи на занадто довгий процес написання.

І. Франко визначив жанр твору як повість із сучасного життя, адже основою тексту є реальна історія, що сталася в селі Кукізів, коли збідніла поміщиця зі своїм сином намагались пограбувати попа з метою наживи. У літературознавчому словнику-довіднику зазначено: «Повість – прозовий твір, більший за обсягом від оповідання, менший від роману, що має однолінійний сюжет, головних і другорядних персонажів (наративне тло)» [2, с. 225]. Підтвердженням жанрової належності є характерні ознаки твору, зокрема невеликий обсяг, наявність двох головних героїв і сюжетних ліній.

Повість має подієвий тип композиції та нестандартну кількість змістових частин, адже немає експозиції. Важвою деталлю є наявність позасюжетних елементів, зокрема пейзажів. Часто вони є контрастними та виступають засобом психологізму. Це можна побачити при описі ночі: «… чарівниця-ніч тисячами таємних очей слідить за кождим їх кроком, зазирає їм у очі, в руки, в пазуху, в саму глибину душі, шепче їм до уха таємничі шепти, незрозумілі а такі страшні, що їх кров від них ледом стинається, воля чується немічною, вся душа, мов тростина від вітру, хилиться за подувом таємного фаталізму. Пітьма довкола»
[4, с. 300]. К. Дронь стверджує: «Яскраво дихотомічний “коловорот” дня/ночі стає своєрідним дзеркалом, що відображає змагання злих/добрих, темних/світлих, чорних/білих первнів у роздвоєній жіночій душі» [1, с. 105]. Автор наділяє ніч руйнівною силою, здатною пробудити в людини найгірші якості: «… чарівниця-ніч тисячами таємних очей слідить за кождим їх кроком, зазирає їм у очі, в руки, в пазуху, в саму глибину душі, шепче їм до уха таємничі шепти, незрозумілі а такі страшні, що їх кров від них ледом стинається, воля чується немічною, вся душа, мов тростина від вітру, хилиться за подувом таємного фаталізму» [4, с. 300]. Напротивагу деструктивній темряві існує світанок, який має позитивний ефект.

Твір має реально-історичний хронотоп, адже наявні маркери, за якими читач може частково ідентифікувати час та місце перебігу подій. За допомогою вжитих територіальних діалектизмів (стріча, сей, полумінь, супокій, гратулювати) і лексем на позначення соціального стану (графиня, пані, служниця) автор створює локальне обрамлення тексту. Цікавою деталлю є наявність розриву в часі, що подається як сон головної героїні. Автор розповідає історію нещасного кохання й деструктивного шлюбу головної героїні Олімпії Торської, описуючи події під час несвідомого стану жінки. Олімпія знову переживає свою юність, закоханість у Нестора й заміжжя за графом, який її зневажав. Пані прокидається в нервовому та наляканому стані, що свідчить про безперервні внутрішні переживання жінки.

Твір має свої особливості за просторовим виміром, зокрема перебіг основних подій відбувається в маєтку графині. Закритий простір майже занедбаної будівлі є місцем формування та кумуляції негативних явищ, якостей, процесів, які впливають на основний перебіг подій. Саме в будинку Олімпії проживають або перебували раніше усі персонажі з яскраво вираженними моральними вадами (Гадина, Параска, граф Торський, Олімпія, Адам). Можна стверджувати, що автор, описуючи інтер’єр на початку тексту, натякав на деструктивний вплив приміщення. Важливо зазначити, що відчуття часу впродовж твору неоднакове. Удень сприйняття наближене до реальності, проте вночі перебіг подій значно пришвидшується. Цього ефекту аторов досягнувза допомогою великої кількості окличних коротких речень під час емоційно важких подій, це додає зображуваному динамізму, наприклад, при описі розмови Деменюка з Маланкою після нападу, звинувачень у крадіжці й аморальній поведінці Адама: «Дитино моя! Бог з тобою!» [4, с. 296].

Образна система твору складається з невеликої кількості персонажів, яких можна розподілити на дві групи: ті, хто причетний до панського двору та самостійних. Перша характеризується наявністю яскраво виражених негативних рис, наприклад, схильність до прокльонів у Гапки, внутрішня ненависть і неповага Параски, кримінальна діяльність Гадини. Протилежними рисами наділені представники другої групи: Деменюк, донька Маланка, коваль та його син. Ці люди описані добрими, щирими, працьовитими.

Герої твору постають у динаміці, вони переживають внутрішні метаморфози. Найяскравіше це можна побачити на прикладі Олімпії Торської та о. Нестора. У роки юності вони зображені як чуттєві й натхненні люди, проте потім зазнають змін у негативний бік. Піп став одержимим грошима, а графиня почала боятись свого оточення, частіше реагувала агресивно й виявляла неповагу до свої помічників по господарству. Моральний занепад також переживає Гапка: «Колись вона була веселої вдачі, гуляла і з паничами, і з парубками, відсиділа пару літ у криміналі за страчення дитини, та, вернувши відтам, як одинокий здобуток тюремної цивілізації винесла непоборимий нахил до побожності і до проклять» [4, с. 161].

Автор зображує внутрішній світ героїв за допомогою вербальних і невербальних елементів. Перші реалізуються в діалогах персонажів, другі передають внутрішній стан за допомогою опису фізичних та ментальних реакцій людини. Найяскравіше за допомогою екстралінгвістичних засобів було описано психологічні переживання Нестора: «О. Нестор усе ще сидів, опертий ліктями о стіл і затуливши долонями зажмурені очі. Він увесь тремтів, вдивляючися очима фантазії в ті несамовито блискучі очі графині Торської...» [4, с. 230]. Важливим засобом психологізму є наявність снів Олімпії, які зображують її минуле. Це свідчить про саморефлексію та несвідомій зацикленості на подіях юності.

Отже, повість І. Франка «Основи суспільності» має поетикальні особливості, які виявляються в нестандартній композиції, образній системі. Твір має два часових виміри, у яких автор повністю описує історію героїв. У тексті наявні вербальні та невербальні засоби психологізму. 

Література

1.      Дронь К. І. Модель циклічного часу в художній прозі І. Франка. Наукові праці : науково-методичний журнал. Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. С. 101–107.

2.      Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ :  «Академія», 2007. Т. 2. : М–Я. 624 с.

3.      Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. 564 с.

4.      Франко І. Я. Основи суспільності. Франко І. Я. Зібрання творів : у 50 т. / ред. О. О. Білявська. Київ : Наукова думка, 1988. Т. 19. : Повісті та оповідання (1892–1896). С 144–341.