Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

неділя, 18 лютого 2024 р.

Павлик Діана КРАЄЗНАВСТВО М. МИХНЯКА: ЛІТЕРАТУРА НОН-ФІКШН

 

 

Павлик Д. П.

студентка 5 курсу

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Наук. кер.: Молоткіна В. К., д. і. наук, професор

 

КРАЄЗНАВСТВО М. МИХНЯКА: ЛІТЕРАТУРА НОН-ФІКШН


Видання М. Михняка належать до такого виду літератури нон-фікшн як пізнавальна література, а конкретніше – це наукові дослідження з краєзнавства Переяславського ареалу. Підтвердженням належності літературного доробку дослідника до зазначеного виду літератури є документалізм й відсутність художнього вимислу.

У науковому стилі викладу автор розглянув ряд історичних, біографічних, культурологічних аспектів тощо. Деякі вчені ототожнюють літературу нон-фікшн із документальною літературою, хоча ці терміни синонімічного ряду, але різняться між собою [4].

Базовим принципом досліджень М. Михняка є використання інформації, що грунтується тільки на зібраних й проаналізованих ним документах, та фактах, оприлюднених у спогадах респондентів, запис яких науковець здійснив сам. Метою творів стало викликати резонанс у читачів, сконцентрувати інформацію для цілісного сприйняття подій і фактів періоду побудови Канівської електростанції, та як наслідок цього – затоплення лівобережних сіл Дніпра поблизу Переяслава-Хмельницького в 70-х рр. XX ст.

Михняк Микола Кононович народився 27 березня 1946 року в с. Дем’янці. Із 1952 р. родина проживала на правобережжі Дніпра в с. Трахтемирів, яке до відселення його жителів після спорудження Канівської ГЕС адміністративно належало до Переяслав-Хмельницького району. У той регіон на роботу в колгосп ім. Горького направили бухгалтером його батька – Конона Трохимовича. Юнацькі роки пройшли також у цьому селі. У п’ятнадцять років юнак вступає до геологорозвідувального технікуму, потім продовжує навчання на геологічному факультеті Київського університете ім. Т. Г. Шевченка, який успішно закінчує. Більше двох десятиліть працював за спеціальністю в чисельних геологічних експедиціях, що давало задовольнити свою любов до природи та подорожей. Захоплення друкованим словом переважило професійні навички й перейшло у другу професію – журналістику. Понад тридцять років Микола Конович працював у пресі, свій журналістський талант реалізовував професійно з 1984 р. у переяславських газетах «Комуністична праця» (тепер «Вісник Переяславщини»), «Папірус», «Переяславська рада». Вийшовши на пенсію, 2016 р. долучився до поєкту громадської організації «Старий Дніпро» по підготовці та створенню книг про затоплені водами Канівського водосховища села Переяславщини: опрацював сотні документів, записував спогади жителів, збирав старі світлини. З-під пера М. Михняка як автора-упорядника вийшло чотири видання про Андруші, Підсінне, Трахтемирів, Монастирок та Городище.

Почергово були видані дослідження з краєзнавства: «Затоплений рай» (2018), «Нам Підсінне тепер тільки сниться…» (2019), «Були над Дніпром Трахтемирів і Монастирок» (2020). Наприкінці 2022 р. побачила світ остання його книга – «Городище було, немов у вінку», яку автору ще довелось побачити та потримати в руках. Книги М. Михняка з’явилися в дружній співпраці з відомими переяславськими дослідниками старовини, краєзнавцями-ентузіастами – В. Іващенком, С. Доброскоком, О.  Сулимою, С. Кручененком, М.  Чирковим, М. Богатирем та ін. У постійному професійному контакті він перебував із своїми колегами-журналістами – В. Шкребтієнком, Г. Карпенко, В. Батрак, співпрацював із науковцями Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» – О.  Колибенкмо, Т.  Нагайком, Н  Павлик та ін.

Особливо плідною стала праця з давнім товаришем, творчим однодумцем та шанувальником поетичного слова В. Шовкошитним, який посприяв виходу книг М. Михняка у своєму видавництві «Український пріоритет».

Пошукові навики проявились тоді, коли Микола Кононович працював у Сибірі, у районах Крайньої Півночі та на Кольському півострові в геологорозвідці. Відповідальність та здобутий авторитет сприяли неодноразовим призначенням його керівником пошукових експедицій. 

1984 р. М. Михняк повернувся в Переяслав-Хмельницький, де працював кореспондентом у газеті «Комуністична праця» (нині «Вісник Переяславщини»), був завідувачем промислового відділу редакції. Потім професійні навики журналіста реалізовував у місцевих періодичних видання: «Діловий Переяслав», «Папірус», «Переяславська Рада» та столичному журналі «Економіст». Віддавши більш як три десятиліття життя улюбленій журналістиці, 2016 р. М. Михняк разом із колегами приєднується до громадської організації «Старий Дніпро», яка ініціювала грандіозний проєкт – підготовку та видання циклу книг про затоплені Канівським водосховищем села Переяславщини [5].

М. Михняк координував свою роботу по втіленню проєкту з головою громадської організації «Старий Дніпро» В. Іващенком. ГО «Старий Дніпро» запланувала написання та видання цілої серії «Затоплені села Переяславщини», реалізацію частини з них було запропоновано М. Михняку. «Микола Кононович з ентузіазмом взявся за справу – відвідував архіви, записував спогади колишніх мешканців, збирав і опрацьовував оригінальні документи та фотографії тих часів. Опрацьовував усе скрупульозно, боячись допустити щонайменших помилок, і разом з тим поспішаючи, адже кожен наступний день загрожував втратою цінної інформації – помирали очевидці, знищувалися, пропадали документи… Улюбленою приповідкою Миколи Кононовича була: «Нам спокій тільки снився» [5].

Канівським водосховищем було затоплено приблизно 20 сіл, з яких 10 поблизу Переяслава-Хмельницького: Андруші, В'юнище, Городище, Зарубинці, Козинці, Комарівка, Монастирок, Підсінне, Циблі, Трахтемирів. Про деякі з них було вже видано книги: М. Лесик «Циблі – моє рідне село на Переяславщині» (2011), С. Сорока «Не летять ластівки у Зарубинці…» (2015), Д. Косарик «Село Андруші на Переяслащині» (2016) [2].

М. Михняк продовжив краєзнавчу традицію й написав книги у жанрі нон-фікшн про 5 сіл, фактично одноосібно дослідивши половину затребуваних для вивчення населених пунктів.

Продуктивність дослідницької праці стала результативною й принесла успіх авторові. При визначені номінантів на найпрестижнішу краєзнавчу відзнаку Черкащини – Обласну краєзнавчу премію ім. Михайла Максимовича було вписане й ім’я М. Михняка. 27 серпня 2021 р. конкурсна комісія за підсумками таємного голосування визначила лауреатів. М. Михняк за книгу «Були над Дніпром Трахтемирів і Монастирок: документи, спогади, світлини», що вийшла у видавництві «Український пріоритет» 2020 р., став лауреатом у номінації «За видання краєзнавчої літератури» [1].

Т. Нагайко в статті «VІI Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання» зазначає, що відбулась презентація нових краєзнавчих видань «Переяславщина: сторінки історії краю»: представлено сім нових монографічних праць дослідників-краєзнавців. Серед них названо й прізвище М. Михняка як активного й творчо результативного краєзнавця [3, с. 225].

Знаний на Переяславщині журналіст та краєзнавець М.  Михняк після тяжкої хвороби помер 23 грудня 2022 р. на 77-му році життя.

Підсумувавши результати життя та діяльності М. Михняка, приходимо до висновків. Авторові на основі зібраних спогадів-одкровень поселян, зниклих з географічної карти сіл, вдалося здійснити літопис людських доль: генеалогія значної кількості родин відтворена способом виписки з метричних книг, також викладено методику дослідження цих джерел.

Інтелектуальна спадщина дослідника Переяславського краю має всі ознаки літератури нон-фікнин, тобто є літературою факту, що фіксує хронологію реальних подій другої половини XX століття на Переяславщині. Розкриваючи тему затоплення сіл водами Канівського водосховища поблизу Переяслава, М. Михняк описав історію ареалу спираючись на біографії конкретних людей, оприлюднив багато документів, опублікував чисельні фото.

 Література

1. Архів новин. Державний архів Черкаської області. URL: https://ck.archives.gov.ua › year_select=2021 (дата звернення: 01.02.2024).

2. Городище було, немов у вінку. Село у спогадах та документах / авт.-упоряд.: М. Михняк; наук. ред. І. Доброскок, О. Колибенко. Київ : Український пріоритет, 2022. 520 с.

3. Нагайко Т. Ю. VІІ Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання». Краєзнавство: науковий журнал. № 4 (105), 2018. с. 258.

4. Нон-фікшн – ВУЕ – Велика Українська Енциклопедія Велика Українська Енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua › (дата звернення: 01.0202024).

5. Помер краєзнавець, журналіст та ветеран місцевого ... Переяславська міська рада. URL: https://phm.gov.ua › ... (дата звернення: 01.02.2024).

 

2 коментарі:

  1. Дякую за розвідку! Підкажіть, а які характеристики текстів М. Михняка дозволили класифікувати їх саме як літературу нон-фікшн, а не, скажімо, як ті ж краєзнавчі наукові дослідження (тобто не художня творчість)?

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую за запитання! Найпершою ознакою приналежності розвідок М. Михняка до літератури нон-фікшн є відсутність у текстах конотативної лексики, тобто емоційно забарвленої (окрім випадків у цитуваннях очевидців, що допустимо з необхідності дотримання стилістики їх висловлювань). В усіх назвах книг дослідник сам опосередковано вказує на жанр уточненнями: "Затоплений рай: Андруші у спогадах та документах", "Нам Підсінне тепер тільки сниться. Село у спогадах та документах", "Були над Дніпром Трахтемирів і Монастирок. Документи, спогади, світлини"). Краєзнавець, оприлюднюючи інформацію, посилається на джерела, публікує документи, світлини, що засвідчує науковий стиль викладу матеріалу.
    Тож, нами використано такі характеристики текстів, як лексичний, стилістичний, відслідковано його структурованість, логічність викладу, документальність тощо.
    Із побажанням всім миру й добра, Д. Павлик.

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.