неділя, 18 лютого 2024 р.

Кубінський Михайло НОВАТОРСТВО ПОЕЗІЇ І. ГНАТЮКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІН. ХХ СТОЛІТТЯ

 

Кубінський М. В.

студент 1 курсу

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія

ім. Тараса Шевченка

Наук. кер.: Василишин О. В. к. філол. н., доцент

 

НОВАТОРСТВО ПОЕЗІЇ І. ГНАТЮКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІН. ХХ СТОЛІТТЯ

 

Творчість поетів, які жили у наш час, до нас доходить через кілька десятків літ, при цьому науковці розкривають нові аспекти літературної спадщини. Це стосується і творчості Івана Гнатюка, нагородженого Шевченківською премією після незалежності України. Його як талановитого поета та прозаїка вже знали шанувальники художньої літератури, але після його смерті вони почали відкривати для себе інші його роботи, такі як автобіографічна проза та майстерні переклади.

Поетичну спадщину письменника-краянина доречно розглядати в контексті табірної поезії  та долі людей українських митців, які потерпали від тоталітарної системи СРСР. Серед постатей українського шістдесятництва, важливе місце відводиться Івану Гнатюку – уродженцю Тернопільської області. Серед побратимів-табірників він, є чи не найбільш знаний, але водночас і забутий, так, як його творчість досі не є висвітленою у шкільних та університетських навчальних програмах, так у академічному словнику літературознавства.

Становище Івана Федоровича серед інших свої митців-сучасників доволі відрізнялося тим, що попри заборони, починає активно публікувати матеріали з регулярною частотою з початку 60-х років ХХ століття. А напрацювання були чималими – періодичні публікації, півтора десятка поетичних збірок, серед них віднаходимо і переклад його віршів російською мовою (це було умовою для публікації творчого матеріалу) та збірка ля дітей:  «Паговіння» (Львів, 1965), «Калина» (Київ, 1966), «Повнява» (Київ, 1968), «Жага» (Київ, 1970), «Життя» (Львів, 1972),  «Барельєфи пам’яті» (Львів, 1977), «Борислав» (? 1979), «Дорога» (Київ, 1979), «Чорнозем» (Львів, 1981), «Турбота» (Київ), 1983), «Осіння блискавка» (Львів, 1986), «Благословенний світ» (Київ, 1987), «Дім і час» (Київ, 1989), «Хто найдорожчий на весь світ» (? 1989), «Нове літочислення» (Київ, 1990). У них відображена велика кількість ліро-епічних творів – цикли балад, поеми.

Розглядаючи творчість поета літературознавиця Надія Колошук, зазначає, що «вірші в опублікованих збірках відзначаються бездоганною віршовою формою (переважно класичною), за тематикою тяжіють до «вічних» тем – на позір цілком традиційна пейзажна, любовна, філософська, громадянська лірика. За обсягом Гнатюк написав та опублікував, мабуть, більше, ніж будь-хто з його сучасників – українських поетів-шістдесятників (за «продуктивністю» при високому професійному рівні поруч із ним можна поставити хіба Д. Павличка)» [1, с. 53].

Лірика І. Гнатюка виростала з могутнього начала, яке простягнулося від Шевченка, і свідчить про потужну енергію свого початку. Поет, який перебував у в’язниці, об’єднав у собі народні традиції усної культури – молитву, відверте сповідання, скорботний голос і класичну писемну мову, і культурну спадщину, працюючи активно на її розвиток. Вільний від обмежень офіційного ідеологічного мовлення (які були характерні для радянської української літератури того часу), він сміливо висвітлював теми, пов’язані з жахливими злочинами сталінського режиму та націоналістичним рухом опору в післявоєнний період.

Таким чином, він продовжував традиції Шевченка, що спонукали до пробудження нації, формування її історичної свідомості. І. Гнатюк, використовуючи строгу, переважно класичну форму вірша, створив новий, емоційно насичений образ ліричного героя – впертого та непохитного мученика радянської каторги, гідного наслідувати Шевченкове «караюсь, мучуся, але не каюсь». Як високий поет-громадянин, він звільнив українську поезію від усталених стереотипів радянської літератури та високо представив новий рівень історизму та громадянського мислення, що були характерні для покоління шістдесятників.

Творчість Івана Гнатюка уособлює багатогранний світ, що відтінюється різноманітністю та глибиною. Його поетичний доробок чітко відображає велику пристрасть до національно-екзистенційної концепції, що визначає спосіб сприйняття світу та людини в ньому. Націєцентрична основа його творчої спадщини виділяється яскраво через три ключові константи: Бог, Україна, Свобода, які функціонують як важливі аспекти в сприйнятті національно‑екзистенційного контексту та є складовими частинами поетичного висловлення. Поєднання цих домінантних елементів в творчості Гнатюка формує неповторну глибину й смислове наповнення поетичної мови через різноманітні образи. Лірика поета пронизана національною ідеєю, розгляданою не лише як ключовий аспект, але й як істинне національне значення – відкритість, вкоріненість, стійкість національної ідентичності.

Можна стверджувати, що поетичне надбання Івана Гнатюка – це втілення національно орієнтованої літератури. В його творчому світі виявляються характерні риси екзистенційного осмислення життя, томна туга за рідною землею, релігійне духовне підґрунтя, пристрасна любов до Батьківщини, матері, Бога, активна підтримка Божої правди, всеосяжність та могутність, бажання волі і глибоке народне усвідомлення – ці ознаки виявляються як в творчості, так і в життєвих проявах Івана Гнатюка.

На думку науковців О. Талачук та та О. Шалах: «поезія Гнатюка іскриста, точна, наповнена реалістичними деталями, заглибленням у психологічний вимір, який відтворює складність, глибину душі і трагічність особистості у нерівному протистоянні з ворогом, хитрим і безжальним, чия жорстокість, проте, не змогла подолати внутрішній дух, прагнення до свободи та відданість національній ідей. Лише Вічний Дух лишається невмирущим» [2, с. 8].

Отже, поетичний цикл віршів І. Гнатюка є втіленням високого, професійного підходу до обраної теми. Поет подолав «десять коліс пекла» і зумів зберегти чистоту святого протистояння за чесні ідеали. Твори І. Гнатюка вражають міцністю і емоційністю, вони не просто фіксують трагічний та героїчний період, але також несуть у собі глибоке психологічне наповнення. У подальших наукових розвідках плануємо дослідити використання творчості поета у шкільній програмі з української літератури.

Література

1. Колошук Надія. Поетична творчість Івана Гнатюка за радянських часів (1960 – 1970-ті рр.). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Філологічні науки. Літературознавство. Луцьк :  [б. в.]. 2013. Випуск 28. С. 53–60.

2. Таланчук О., Шалах О. Бо життя кожного тіла – кров його, життя його вона. Українська мова та література, 2001. № 10. С. 8–9.

3 коментарі:

  1. Добрий день! Скажіть, а які особливості ідіостилю І. Гнатюка на рівні строфіки? Чи використовував поет традиційні строфи? Якщо так, то які?

    ВідповістиВидалити
  2. Вітаю! Дуже важливо розширювати обрії наукового осмислення шістдесятництва. Вагомий внесок у розробку цього напрямку зробила Л.Тарнашинська. Дослідниця окреслила потребу створення ієрархічної моделі феномену шістдесятництва, у якій би чітко були розмежовані різні досвіди представників цього руху. Прокоментуйте, будь ласка, із ким доцільніше співставити постать і творчість І.Гнатюка? До якої традиції (неотрадицоналізм, екзистенціалізм, неокласицизм...) більше тяжів автор? З повагою - Юлія КУрилова

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий день, пане Михайле! Дякую Вам за таку актуальну розвідку!

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.