неділю, 18 лютого 2024 р.

Цап Максим ОБРАЗ ТИШІ В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ С. ЖАДАНА

 

Цап М. О.

студент 1 курсу

Львівський національний університет

природокористування

Наук. кер. Даниленко Л. В. к. філол. н.

 

ОБРАЗ ТИШІ В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ С. ЖАДАНА

 

Екстравагантний і  неординарний, поет, прозаїк, драматург, лауреат багатьох вітчизняних та закордонних премій, перекладач, волонтер, громадський діяч, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» і «Лінія Маннергейма», один із лідерів громадянського суспільства та інфлуенсер мільйонів – Сергій Жадан.

На початку своєї творчої кар’єри Сергій Жадан входив до харківської літературної групи «Червона Фіра» разом з Ростиславом Мельниковим та Ігорем Пилипчуком. Однойменна пісня Братів Гадюкіних, звідки і пішла назва угрупування, свого часу відтворювала картину тогочасних подій, що відбувалися на межі двох стихій, коли імперія вже розкололась, але нова справжня Україна ще не надто міцно стояла на ногах. Пісня фактично ототожнювалася з напрямком літературної групи. Тоді й Жадан закарбовував події, які бачив на власні очі, у часі, себто у власній творчості. Як письменник він постав на цій хвилі «антисистемного» харківського андерґраунду початку 90-х, тому і не дивно, що, на відміну від інших тогочасних об’єднань, які творили у стилі постфутуризму, члени цієї групи сповідували неофутуризм.

«Новітню українську поезію стали поділяти на до і після Жадана», написав літературознавець К. Родик [4]. Чого ж поет так зацікавлює? Перш за все, своєю життєвою позицією Сергій Жадан розриває  шаблони. Родом зі Старобільська Луганської області, він активно відстоює свою україноцентричну позицію і від самого початку війни на Сході України Сергій зробив багато для того, щоб викорінити у Харкові сепаратистські настрої. Жадан розвіює усі міфи і кліше, що тільки можуть стосуватися населення Лівобережжя, і це не важко простежити в його словах: «У концепції України має бути не просто український фронт, не просто окреслення нашого кордону, а має бути наповнення українське, бо інакше це все не матиме сенсу…» [5], «А ще страшенно важливо, мені здається, розуміти те, що країна належить нам і держава – це ми, себто держава – це не президент, не Кабмін і не парламент, що, навпаки, президент, Кабмін і парламент – це те, чого ми хочемо, це те, як ми бачимо…» [5], «Мова – це ж не лише набір слів, це певні інтонації, з якими ти себе в цьому світі, власне, позиціонуєш, з якими у тебе пов’язана оцінка і відчуття більшості речей…» [5]. Також у його позиції можна  простежити причини популярності і впливовості: «Мені здається, що найбільшим нашим ресурсом є ми самі. Нас у цьому сенсі ніхто не замінить і ніхто не доповнить…» [5], «Культура – це робота на перспективу. Якщо ми не працюємо на культуру, якщо ми не працюємо на освіту, то ми відрізаємо собі майбутнє…» [5], «Владу слід сприймати як власне, своє якесь віддзеркалення…» [5], «Усі ми ніби тримаємось якогось найбільш зримого і найбільш зрозумілого для нас пункту – перемоги, себто завершення війни, нашої перемоги, але мало хто поки що розуміє, що саме вкладати у це поняття і як саме із цим потім далі працювати, як саме з цим далі жити…» [3].

 Неординарність Сергія Жадана помітна в його віршах. Метою цього дослідження є характеристика образу тиші в його поетичній творчості. Звісно, проаналізувати весь доробок поета не вдасться, але у нас є можливість трохи зануритись у глибини творчого лету автора завдяки текстам збірок «30 віршів про любов і залізницю» та «Скрипниківка», і розглянути цей світ навиворіт  (у випадку з творчістю Сергія по-іншому і не вдасться). Будь-який образ, створений Жаданом, не можна трактувати всюди однаково.

В образі тиші, за моїми спостереженнями, і справді не усе так однозначно як могло б здаватись на перший погляд. Крім найпростішого, найприроднішого мотиву, який може ховати в собі це слово, а саме спокій, впізнаються й інші смисли. З глибиною просочування в цю поезію і з глибиною просочування її в читача відкривається оксиморонний характер. Тиша водночас спокій і напруженість, тривожність: «Коли вони обіймались вві сні, в їхньому ліжку, на їхній війні чути було, як летять птахи, падаючи на сніги.» [2, 43]; «Терни сухі і неопалимі. Темної ночі тихий Дунай…»  [2, 35]. Тиша також простір і порожнеча: «Військо виповнює тишу вагонну…» [2, 24]; «У тихому, наче спів, вагоні…»  [2, 23]. Тиша – те, що окреслює голос і те, що голосом окреслюється: «Я люблю, коли ти прокидаєшся і говориш, і коли голосом окреслюєш тишу. Тиша свідчить про те, що мова має кордони…»  [2, 76]. Тиша – затишок і дискомфорт: «Але ніде не буде такої тиші, як над твоїм будинком…» [2, 49]; «Рибалки – тихі в місті надміру…»  [2, 57]. Тиша – те, що є ознакою живого і те, що залишається після кожного з нас, межа між світами: «Може, саме вони – наш острах, наша зневіра – і пояснюють цю несамовиту мовчанку гірких очевидців…» [1, 68]; «Коли прокидаєшся в тиші, і тиша така, ніби співають ті, хто стоїть під водою, ніби це їхній спів…» [2, 12]. Тиша символізує плинність і динамічність. Водночас нею можна позначити застиглість, коли не відбувається зовсім нічого. Тиша уособлює рамки, себто усталені межі, і те, що залишається після будь-яких дій, як їх результат: «І, озирнувшися нараз посеред тиші і огрому…»[2, 28]; «І стоїть тиша за нами, мов незасіяне поле. І стоїть німота, мов завалені камінням криниці…» [1, 68].

Крім того, Жаданова тиша ритмічна і мелодійна. У віршах збірки «30 віршів про любов і залізницю» і «Скрипниківка» прогледіти це не складно. Атмосфера потяга, атмосфера подорожей, зокрема, надають тиші такої неінертності, гнучкості і пластичності, що  помітними стають інші образи.  Вони задіюють читача і проникають у нього.  Це мерзлі глибокі озера, літня порожня панорама, смерть, сон, холодні русла, темрява, сніг, дихання, теплі водойми, прокидання, старі вірші. Тиша – це, коли «діти в свята залишають школу…» [2, 57] і «ніч пливе, сутінь хитається…»[2, 23]. Тиша не абстрактна, вона наповнена, а, радше, виповнена, виповнена голосом, співом, сміхом, спокоєм, смутком, тугою, відчаєм, рухом. Функціональна сутність тиші залежна від на людей, закцентована на їхніх почуттях і переживаннях, радощах, здобутках, втратах, сподіваннях, очікуваннях, зустрічах, розлуках, снах і голосах, а найважливіше – на тому як вони кохають. Саме ось така відмова від звичайного розуміння подібних речей і перетворення їх в динамічну, дослідницьку концепцію  є однією з основних рис неофутуризму.

Отже, у поезії Сергія Жадана тиша не є застиглим образом, навпаки, він рухомий у симбіозі з контекстом – почуттями і середовищем, де тиша може набути будь-якого вигляду і будь-який образ може набути її властивостей. Як результат тиша набуває контрастності, ступеневости, мінливості, еластичності і своєрідної аморфності. У цьому творчість автора є унікальною.  

Література

1.    Жадан С. Скрипниківка. Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2023. 144 с. 

2.    Жадан С. 30 віршів про любов і залізницю. Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. 88 с.

3.    ЖАДАН: війна не закінчиться з останнім пострілом – Країна героїв | Forbes UA. ЖАДАН: війна не закінчиться з останнім пострілом – Країна героїв ... (дата  доступу 21.12.2022).

4.    Родик К. Актуальна література: пунктир-енциклопедія. Книжка перша. Київ: Радуга, 2016. 255 с.

5.    Сергій Жадан про творчість під час війни, волонтерство та культурну дипломатію. https://c4.com.ua/novyny/nas-dostatno-dlya-togo-shhob-zaxistiti-cyu-krainu-sergij-zhadan-pro-vijnu-tvorchist-ta-kulturnu-diplomatiyu/ (дата доступу 16.02.2024).

2 коментарі:

  1. Доброго дня, Максиме! Дякую Вам за змістовну розвідку! Чи зустрічається в поезії С. Жадана, за Вашими спостереженнями, поряд із образом тиші образ мовчання? Якщо зустрічається, як Ви їх розрізняєте?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий вечір, дякую вам за запитання, Наталіє! Так, беззаперечно, зустрічається. Якщо брати те, що стосується мого дослідження і те, що поза ним, мовчання водночас може як і доповнювати тишу, так і бути її антагоністом, без перебільшення. Зокрема і про співіснування цих двох образів теж було у дослідженні, де мовчання, тобто тиша, була частиною життя, як те, чого ми не можемо оминути у нашій життєвій діяльності, адже те, що не заповнюється голосом і звуками, якраз ним і заповнюється, ну і водночас мовчання позиціонувалось як те, що залишалося після усього, тобто і після людей.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.