середа, 22 лютого 2023 р.

Ліщиніна Аліна ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ХРОНІКАЛЬНОГО ЛІТОПИСУ М. СОРОКИ «ЖУРНАЛІСТИ НА ВІЙНІ»

 

Ліщиніна А.О.

 аспірантка

Запорізький національний університет

Наук. кер: Стадніченко О. О., к. філол. наук, професор

 

ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ХРОНІКАЛЬНОГО ЛІТОПИСУ

М. СОРОКИ «ЖУРНАЛІСТИ НА ВІЙНІ»

 

Історичні події боротьби українського народу за свою цілісність та незалежність, що беруть свій початок від Революції Гідності, окупації  Криму та війни на Сході України, спричинили формування особливого шару письменства, в основу якого покладено реальні події, які, трансформуючись під пером оповідача, документують добу та її характер, віддзеркалюють реакцію учасників на воєнні події, розлого висвітлюють імпліцитне чи експліцитне буття і спосіб екзистенційно-особистісного самовияву представників цього покоління.

Шокуючі події, які виникають повсякчас під час великого збройного конфлікту, здатні актуалізувати екзистенційну свідомість героя, спонукати його до роздумів про життя і смерть, про майбутнє народу й держави. Такий пережитий досвід Революції Гідності та війни на Донбасі знайшов своє відображення в документальній прозі сучасників.  І зокрема, у книжках М. Матіос, О. Мамалуя, С. Глотова,  В. Бурлакової, Р. Зіненка, М.Пальваля,

О. Капшор. М. Сороки.

Об'єктом уваги в цьому дослідженні стане хронікальний літопис, аналітика «Журналісти на війні» (упорядник М. Сорока) у контексті категорій екзистенційного мислення.

Матеріали книги присвячено участі журналістів у війні, яка розпочалася понад вісім років тому з Криму і Донбасу. Саме з тих трагічних для України подій, коли на очах усього цивілізованого світу російські загарбники окупували Кримський півострів і розв’язали війну на Донбасі, бере початок нинішня широкомасштабна російська агресія.

Об’єкт дослідження містить матеріали, що були зібрані до початку великої війни сьогодення, у якій міфічною «денацифікацією» і «демілітаризацією» прикривається головна мета путінської росії — знищити Українську державу, перекреслити її європейський вибір і курс, повернути наш народ у минулі часи, в «стійло» російської імперії. На сторінках видання розміщені спогади, роздуми відомих в Україні авторів, зокрема військових журналістів, про початкову стадію російської агресії проти України, безпосередніми свідками, учасниками й літописцями якої вони були разом з іншими своїми колегами у 2014–2021 роках. Як зазначає О. Наливайко у передмові до книжки: «…автори публікацій у цьому виданні використовують різні жанри — репортажі, щоденникові записи, хроніки, коментарі, есе, аналітику… І це в підсумку створює багатопланову картину війни, робить журналістську колективну розповідь правдивою, емоційною, переконливою.»  [2, с. 8].

Серед особових матеріалів книги, що уможливлюють актуалізацію індивідуального і колективного досвіду різних людей, їхні стереотипні і неординарні вчинки, стратегії виживання і самопрезентації можна тематично виокремити наступні:

               окупація Криму;

               перебіг воєнних подій на Донбасі;

               спогади про конкретних історичних осіб.

Тема окупації Криму звучить у дописах багатьох журналістів цього видання. Зокрема А. Андієвська описує власний досвід пережитого: «Озброєні військові та важка техніка на вулицях Сімферополя, перевдягнені у камуфляж невідомі агресивні люди патрулюють усе навкруги, відловлюючи «ворогів» серед звичайних перехожих, російські триколори усюди» [2, с. 12]. Головним екзистенціалом спогадів авторки є втрата Батьківщини, що стало тригером, джерелом страхів та щоденної тривоги. Слово молодої авторки означене енергетикою непідробного болю, спричиненого тими тектонічними розломами, які поділили її життя на «до» і «після», на «тоді» і «тепер».

Початок окупації описує у своїх спогадах і журналіст М. Семена.        Протиставляючи діяльність українських активістів роботі проросійських учасників: російські військові без розпізнавальних знаків, а то й переодягнені в цивільне, які були заздалегідь завезені до Криму часто використовувалися для гібридної боротьби. «Вони ж потім братимуть участь у блокуванні військових частин та підприємств, редакцій газет, аеропортів та інших об’єктів» [2, с. 310]. Українська активісти ж були сповнені почуттям патріотизму і необхідності захищати власну землю. «Це говорило про наявність у них глибоких переконань у своїй правоті та в силі правдивого слова, переконаності, що їхня справа справедлива і обов’язково переможе» [2, с. 311].

Перебіг воєнних подій на Донбасі згадує С. Бровко, що був не лише журналістом, а й безпосереднім учасником подій, що дає можливість сприймати описані події крізь особливу призму. Спогади про обстріли та смерть побратимів, боротьба страху з мужністю: «Ось так от лежачи просто на сирій землі, я чув, як промовляються молитви, досі мені невідомі» [2, с. 62]. Автор зображає екзистенціальне бачення життя і смерті. Звернення до непростих буттєвих викликів і питань не лише геополітичного, але й духовно-ціннісного плану зумовили присутність у роздумах поряд з раціоналістичною релігійну складову.

І. Зоц пише гібридну війну на Донеччині, що прийшла туди раніше за танки, описуючи період 2005–2010 років, що увінчався тотальною пропагандою. Порушуючи питання національного екзистенціалу - мови.

Варто згадати і про щоденникові записи журналістів, присвячені окремим постатям. Так у статті Олени Худякової «Позивний «Мауглі», авторка згадує події на передовій, тональності оповіді змінюються залежно від спогадів про брата: їх спільні мрії та службу і його смерть і важкий тягар втрати, що досі вона носить у собі: «вітер тріпоче прив’язаний до хреста прапор, із полігону чути відлуння стрільб. Ти посміхаєшся з вигорілої фотографії» [2, с. 414]. О. Худякова фіксує кожне нове відчуття, яке з’являється в неї у зв’язку з набуттям екзистенційного досвіду.

Спогад про майора Євгена Межевікіна, написаний О. Шульманом, наскрізь проймає гордістю і почуттям незламності. Автор згадує героїчні подвиги командира, зокрема порятунок донечки одного із солдат, що захворіла на пневмонію на окупованій території. Запускався механізм із десятком компонентів і поправкою на війну. Незважаючи на небезпечний шлях («місцевість відкрита, прострілюється все, а якщо не прострілюється, то січеться усіма видами спостереження, посадок майже немає, прикритися нема чим» [2, с. 442]. Командиру вдалося врятувати дитину. У своїх спогадах автор залишає сподівання на перемогу добра над злом.

Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що автори поєднують розповідь про реальні події – анексію Криму й події на Сході України – зі спогадами, враженнями й роздумами. Загалом у книзі « Журналісти на війні» немає моралізаторства, немає вихваляння і псевдопатріотизму. Це рефлексія, спроба журналістів, учасників тих подій примиритися зі всім тим, що вони бачили на передовій, і трансформувавши цей екзистенційний  досвід, навчитись жити з ним далі.

 

Література

1.              Галич О. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспективи: монографія / Олександр Галич. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.

2.              Журналісти на війні. Документальні дослідження, хронікальний літопис, аналітика / передмова О. Наливайка, упорядник М. Сорока, худож.-оформлювач О. Гугалова-Мєшкова. — Харків: Фоліо, 2022. — 446 с.: іл. — (Воєнні щоденники).

5 коментарів:

  1. Добрий вечір, Аліно, Ви говорите про тематичні різновиди особистих матеріалів. Як Ви вважаєте, які із них найбільше висвітлюють екзистенціальні мотиви?

    ВідповістиВидалити
  2. Добрий вечір! Дякую за питання! На нашу думку саме категорія спогадів Донбасу найяскравіше транслює екзистенціали війни. По-перше, саме на цій території розгорталися безпосередньо воєнні дії. По-друге, більшість авторів спогадів цієї тематики були не тільки журналістами, а й прямими учасниками подій у складі ЗСУ.

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий вечір. Чи вдається авторам автобіографічних матеріалів прийняти свій травматичний досвід, чи він все ж лишається невирішеною проблемою?

    ВідповістиВидалити
  4. Добрий вечір! Дякую за питання! На нашу думку, автобіографічні спогади - це рефлексія, один із ефективних методів журналістів, учасників тих подій примиритися зі всім тим, що вони бачили на передовій, навчитись жити з ним далі. Завдяки цьому досвіду більшості авторів всеж-каки вдасться прийняти і пережити цей травматичний досвід.

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.