Смирнов Олександр ПОЛІЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ПОЕМИ Н. ВИНОГРАДСЬКОЇ «ГОЛОДОМОР»

 

Смирнов О. В.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

 

ПОЛІЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ПОЕМИ Н. ВИНОГРАДСЬКОЇ «ГОЛОДОМОР»

 

Сучасний український літературний процес тяжіє до синкретичних підходів у відтворенні дійсності. Письменники все частіше послуговуються виражальними можливостями мультимедійного письма, графічної поезії, апелюють до хронік, репортажів, мемуарів, щоденників тощо.

Один із прикметних векторів у створенні поліжанрових дериватів – використання документальних джерел у літературі. Ці тенденції помітні у творах українських письменників: М. Базара («Східниця»), І. Верстюка («Коли за вікнами зміни»), І. Снігура («Грозинці на вітрах історії») та ін.

Не оминули вони й тематичну групу текстів про Голодомор, а зокрема, ліро-епос. При ознайомленні з цією категорією творів помітно, що автори, описуючи події Великого голоду, часто підкріплюють власні міркування свідченнями учасників подій (поема «Село» І. Качуровського написана на основі розповідей земляків поета про 1932–1933 рр.), спогадами (Г. Жученко в поемі «Моя доба» ділиться своїми враженнями від побаченого на теренах Херсонщини за часів Великого голоду) та історичними документами.

До документальних джерел звертається, зокрема, Н. Виноградська. У поемі «Голодомор» письменниця здійснила спробу синтезу документа, історичного факту та опоетизованої розповіді так, що в тексті вдалося запрограмувати стереоскопічний погляд на реалії 1932–1933 рр., цікавий самобутністю естетично-інтенціональної репрезентації подій  Великого голоду.

Темою роботи є аналіз жанрових особливостей поеми Н. Виноградської «Голодомор» крізь призму її наративної канви. Об’єкт дослідження – твір «Голодомор», а предмет – особливості його жанрової поетики.

Доробок Н. Виноградської наразі потребує наукового осмислення. На сьогодні є розвідка Н. Єлисеєвої про поетику книги «Я додому іду», нарис
П. Козака про життя й творчість авторки та кілька публіцистичних відгуків на її збірки. Тема Голодомору в однойменній поемі Н. Виноградської висвітлюється в анонімній аналітичній рецензії [4] на електронній сторінці письменниці. Проте жанрові особливості цього твору ще не фігурували в літературознавчих розвідках, чим зумовлена наукова новизна статті. Мета роботи – охарактеризувати синтетичну природу вищезгаданого тексту.

Поема «Голодомор» складається з 18 частин, котрі за функційним навантаженням у сюжеті можна класифікувати на 3 групи:

1)          із націософсько-публіцистичним навантаженням (частини 1, 18);

2)          інтродуктивного змісту (частина 2);

3)          повістувально-фактографічні (решта).

У початкових строфах авторка задає загальну тональну рамку твору. Вона звертається до читача із закликом пам’ятати про минуле, вираженим у символічному образі: «… хай не гасне свічка!» [2]. Ці ж піднесені патріотичні нотки повторюються і в прикінцевих катренах, тільки вже більш декларативно: «Прозрів народ, розвіявся дурман. / Не мовчимо! Доволі спати, брате!» [2]. У такий спосіб, оповідна частина «взята» в обрамлення, представлене емоційним монологом ліричної героїні з побіжно окресленими часовими координатами, які відповідають сучасності письменниці.

За допомогою класичної повістувальної манери у пролозі поступово вимальовується місце дії. Бабуся наглядає за онуками, які граються в пісочниці. Дівчинка жаліється їй, що сталося «горе»: брат потоптав піщану фортецю та відірвав руку ляльці. Власне це ключове слово («горе») і стає подальшим рушієм сюжету. Бабуся втішає онуків: «Не плачте, дітки, бо хіба ж це
горе…» [2]. У її пам’яті зринають спогади про події Голодомору («Згадалися страшні тридцяті ро́ки…» [2]), у котрі поетеса починає занурювати реципієнта, переносячи його в часопросторову площину українського села 1932–1933 рр.

Читач знайомиться з великою та працьовитою родиною Петренків. У цій частині поеми (3) використовується класична форма пасторалі для ідилічного опису селянського побуту: «Сміялась матуся, закохана в тата, / Навчала бабуня малих онучат … Та хліба до столу завжди вистача» [2].

Щоб максимально гіперболізувати атмосферу оповіді, опоетизовані замальовки підкріплюються прозовою вставкою історичного змісту. Це типовий національний міф, створений на основі авторського домислу, де є як цілком правдиві факти (наприклад: «В середні віки Україна стає житницею світового значення» [2], – у Київський Русі в ті часи навчилися вирощувати морозостійку голозерну пшеницю та використовували її для торгівлі
[див. : 1, с. 62]), так і мистецькі інтерпретації: «Пшениця є символом українського народу ще з часів трипільської культури» [2]. Акцент падає на символічний взаємозв’язок українців та хліба, закарбований у національній атрибутиці, побуті тощо.

Надалі оповідь вибудовується на стикові двох художніх площин. З одного боку, Н. Виноградська в типово повістувальній поетичній манері, послуговуючись амфібрахієм, розкриває долю сім’ї Петренків за часів Голодомору, коли в селян відбирали зерно – основу їхнього життя. З іншого боку, базова сюжетна лінія супроводжується імплікаціями з протоколів засідань ЦК КПБ, котрі формують своєрідну історичну подієву лінію без домішок авторського вимислу чи домислу. Як і національний міф, документальні джерела виступають жанрами-вставками, тобто композиційно локалізованими елементами в структурі твору [див. : 3, с. 173]. При цьому новий оповідний вектор (розвиток дії) виразно контрастує з пасторальною ідилією, створеною в експозиції, а його аспекти ще й протиставляються один одному.

Із директив компартії стає зрозуміло, що чиновники хоч би там що прагнуть виконати норму хлібозаготівель, яка була прописана у плановій економіці на п’ятирічку. Можновладці перебувають немов «у іншому світі»: вони «відірвані» від народу, а тому коли план «провалюється», то вирішують, що це саботаж, і компенсують нестачу за рахунок селян, відбираючи в них останнє – запаси хліба, худобу тощо. Про це свідчить жанр-вставка у творі з документів ЦК КПБ та РНК від 19.12.1932 р.

Дії влади призводять до страшних наслідків, котрі авторка демонструє на прикладі родини Петренків: «Ну, як тепер бути? Забрали
корову. / І все до зернини. А діти? А ми? / Ідуть тато з дідом копати в діброві / Якогось коріння посеред зими» [2].

Утім, чиновники не зупиняються й на цьому. Коли голодні люди намагаються виїхати на інші землі, щоб врятувати себе та сім’ї, то їх не випускають з держави. Вони змушені залишатися й виконувати план хлібозаготівель у селах, де майже не немає їжі, а тих, хто відмовляється, оголошують «ворогами народу», засуджують та розстрілюють (імплікація з директиви ЦК ВКП(б) від 23.01.1933 р.).

Бездушність влади призводить до справжньої трагедії. У поемі
Н. Виноградської події Голодомору показуються переважно крізь призму світосприйняття чотирирічної Оленки Петренко, яка єдина з великої родини пережила страшні 1932–1933 рр. Спогади дівчинки (вона ж – бабуся двох онуків, у чиїй пам’яті зринають події, асоційовані зі словом-тригером «горе») дійсно моторошні: «Люди, мов примари. / Голод. Смерть. Пітьма», «А собак і кішок / Не було – поїли. / Десь птахи поділись, / Бо відчули страх», «А сусід під
тином, / Мов собака, виє. / Роздирає груди / І лице своє» [2].

Насамкінець лірична героїня «обрушує» свій гнів на можновладців: «Дивіться … жирні особісти … Вам вистачає випити і з’їсти, / А люд стражденний з голоду згоря!» [2]. В емоційній публіцистичній манері вона закликає не забувати про Голодомор, бути пильними до оточення, піклуватися про інших, щоб трагічні реалії 1932–1933 рр. більше ніколи не повторилися. На її думку, вони мають «Жити пересторогою в серцях» [2].

Отже, поема Н. Виноградської «Голодомор» являє собою поліжанрове утворення. Це синтетичний дериват на основі ліро-епосу, модифікований жанрами-вставки (пастораллю, міфом, документами) та лірично-публіцистичним обрамленням. Ліро-епічний базис твору забезпечує організацію цілісності та тяглості наративу, а також разом із документальними імплікаціями розкриває події Великого голоду, пастораль (лірична експозиція) і національний міф показують дійсність до 1932–1933 рр., а поетичні авторські заклики лунають із часової площини сучасності. Це дає можливість зобразити події Голодомору з різних точок зору, щоб сформувати в читача об’єктивне бачення історичних реалій.

 

Література:

 

1.          Борисенко В. Й. Курс української історії : навч. посіб. Київ : Либідь, 1998. 616 с.

2.          Виноградська Н. І. Голодомор : поема. Поетичні Майстерні. URL : https://maysterni.com/publication.php?id=4205 (дата відвідування : 17.02.2023).

3.          Кушнірова Т. В. Жанр як структурована категорія сучасного літературознавства. Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди : наук. журн. Харків : Нове слово. 2010. Вип. 1. С. 168–175.

4.          Художнє відтворення трагедії українського народу в поемі Ніни Виноградської. Поетичні Майстерні. URL : https://maysterni.com/publication.php?id=158283 (дата відвідування : 17.02.2023).