Мерещук Марина МОДЕРНІСТСЬКА «СУВОРІСТЬ» Ю. ЛИПИ

 

Мерещук М. В.,

студентка 4 курсу,

Вінницький державний  педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського

Наук. кер. : Зелененька І. А., к. філол. н.

 

МОДЕРНІСТСЬКА «СУВОРІСТЬ» Ю. ЛИПИ

 

Юрій Липа – один із тих майстрів красного слова, котрих ми можемо небезпідставно називати лицарями. Творцями лицарського культу в українській культурі й літературі, зокрема, стали легіонери УСС, серед яких найвідоміші: Богдан Лепкий, Левко Лепкий, Дмитро Вітовський, Микола Євшан, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський, Клим Гутковський, Степан Чарнецький, Антін Лотоцький, Юрко Шкрумеляк, Ярослав Барнич, Осип Назарук, Василь Вишиваний, Микола Угрин-Безгрішний. Чимало творів визначних діячів національного спротиву не досліджено, не всі контексті й паралелі проведено, отже, маємо дискурс.

Творчість українських січових стрільців досліджували й досліджують науковці, диспутуючи про стильові межі явища, про жанрову палітру, про відображення у критиці. Назвемо тут, зокрема, таких учених як: Костельник Г. Ф. [2], Коструба П. П. [3, 491-492], Маланюк Є. Ф. [4, 277], Чижевський Д. І. [5, 277], Зелененька І. А. [1, 16-22]. Дослідження багатьох учених свідчать про те, що лицарська літературна традиція не занепала, а продовжує свою тяглість, вона більш, аніж столітня, що вельми актуально в наш буремний час.

Перша збірка віршів лікаря, мислителя, вояка Юрія Липи (1900-1944), що має відповідну назву «Світлість», позначена імпресіонізмом, побачила світ у 1925 р. у місті Каліші; вона засвідчила про появу молодого чуттєвого чоловічого письма. І після тривалого підколоніального забуття вірші цієї збірки в добу Незалежності з ґрунтовою післямовою Миколи Ільницького під своєю історичною назвою вийшли в місті Львові у видавництві «Каменяр» (2014).

Звісно, письмо першої збірки вплинуло на формування подальшого таланту автора як поета, однак незалежницький дух автора міцнів, голос його гартувався; тому наступна збірка віршів уже своєю назвою доводила, що автор готовий до боротьби як долі. Назва збірки узята з назви однойменного циклу – «Суворість» (1928). Але це, знову ж таки, абстрактне іменування, за яким явищність, котру потрібно осягнути зусиллями волі, інтелекту, духовності. Отже, автор від збірки до збірки чимало вимагає від свого читача, розуміючи, що епоха не менш вимоглива, ба навіть жорстока.

Збірка «Суворість» була видана в 1931 році у Празі так званим способом циклостильовим, вона менша за розміром, порівняно з першою збіркою, брошурного типу, вірші розміщені на 32 сторінках. Видання структурує нумерування текстів і циклізація (кожний наступний віршований твір логічно продовжує попередній).

Каталогізацію віршованих текстів подибуємо у «Світлості» та у «Вірую», що також складаються з чималої кількості циклів патріотичного та історичного спрямувань: «Князь полонений», «Стрілець», «Ненависть», ««Народи», «Київські легенди», І прийде час», «Диявол» та ін. Це свідчить про цільність художнього світобачення поета, що відзначив у його таланті науковець-енциклопедист Дмитро Чижевський: «...барокові письменники часто стриміли до циклізації віршів, до об‘єднання їх в певні групи, сполучені якоюсь внутрішньою єдністю...» [5, 277].

Циклічність віршів критики пояснили близькістю до барокового світогляду та ідеї універсальності, котра спонукає до послідовної, ієрархічної будови висловлювань, до підпорядкованості міркувань, до висновків про божественну єдність усього сущого. Критик і церковно-громадський діяч, письменник і мовознавець, богослов та історик, доктор філософії. Гавриїл Костельник вважав, що поєднати означені риси Юрієві Липі вдалося завдяки богонаснаженості, боголюбності, котрі письменник почерпнув у мотивах поезії Райнера Марії Рільке, котру вправно перекладав [2].

Натомість Євген Маланюк знаходить у традиціях «Суворості» дидактичну історичність, схожу до «Научення Мономаха», схожість на бароковість манери гетьмана Івана Мазепи, на техніку київського графіка Нарбута, ніби зріла воякова поезія «...вичерпувала нам самий дух історизму, самий дух героїчних діб нашої історії. І звідти її незвичайний тон...» [4, 277].

Письменник Юрій Липа у другій своїй невеликій модерністській збірочці «Суворість» навіть заперечував мотиви попередньої, світлоносної, життєлюбної збірки. Оскільки ідеї, акценти, мотиви набувають загострення в левовій частці творів, образи стають вельми конкретними, чіткими.

Настроєвість «Суворості» є справді суворою: автор по-суворому відібрав до збірки такі вірші, які б, на його думку, повнокровно та чи не найяскравіше відобразили саме авторську особистість, а не ліричного суб’єкта, поза всякими рецептивними нашаруваннями. Збірка доводить, що Юрій Липа – зрілий майстер, котрий відчуває відповідальність перед читачем, перед словом, а також перед побратимами та перед країною, за незалежність якої бореться. Саме тому в ній перехлюпує вже не емоційність та враженнєвість, а осмислена історичність.

Юрій Липа в «Суворості» називає ворогів промовисто – ворогами, не завуальовує, не використовує мазки, аналізує причини національної поразки у визвольних змаганнях, а також заглиблюється в наслідки. Вірші переповнені категоричними вимогами щодо переосмислення історії, пафосом самості трансцендентного існування, трагічним стоїцизмом, строгими закликами, історіософськими візіями, схожими до візіонерства окремих представників «празької школи».

Попри конкретність письма, патріотизм і риторичну полум’яність, так властиву поезії воїнів, книга наштовхнулася на критику, полярну й неоднозначну. То у збірці вбачали «пестру мішанину, в якій правдиве зерно не відділено від полови», віднаходили «рими не дуже старанні, часто заступлені асонансами» [3, 491-492], то зараховували до твірних явищ складної епохи [4, 487].

Погляди Петра Коструби, вченого-мовознавця, педагога, та Євгена Маланюка, письменника, культуролога-енциклопедиста, публіциста, літературного критика, а також сотника Армії УНР із воєнним досвідом, є полярними, але зрозуміло – чому. Згаданий першим у нашій розвідці рецензент, протопресвітер Гавриїл Костельник ставиться з найбільшим пієтетом до автора, визнає «Суворість» Юрія Липи довершеною, такою, котра в літературному процесі першої половини XX ст. в Україні маркує нову, національно й гуманно виражену епоху [2].

Євген Маланюк у дослідженні поетичної творчості Юрія Липи спершу відзначав саме імпресіоністичність, та згодом наголошував на епохальності та доленосності суворих віршів: «...поминаючи дещо акварельну і випадкову «Світлість», треба визнати циклостилевий зшиток мужньо довершеної «Суворости» за одну з тих книг поезії, які в літературному процесі творять епоху. Все в цій книзі було нове і незвичайне, починаючи від тематики і кінчаючи словництвом...» [4, 277].

Отже, маємо справу з унікальним явищем мужньої літератури, лицарської, воїнської, традиції якої, виплекані в УСС, продовжили себе за межами ХХ століття, здобули дискурс і впливатимуть на подальше формування української літератури як європейської.

Література

1.              Зелененька І. А. Художній ідеал у розумінні Миколи Євшана. Постать Миколи Євшана в контексті розвитку українського модернізму: Збірник наукових праць. Випуск 6. Ред. колегія: Н. Поляруш, В. Ткаченко, І. Зелененька, В. Крупка. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2019. 204 с. C. 16 – 22.

2.              Костельник Г. Ф. З глибини провалля. Мета. 1938. 1 січня.

3.              Коструба П. П. Рецензія на збірку «Суворість» Ю. Липи. Дзвони. 1931. Ч. 1. С. 491-492.

4.              Маланюк Є. Ф. Книга спостережень: статі про літературу, Київ: Дніпро, 1997. С. 277.

5.              Чижевський Д. І. Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури. Київ: Обереги, 2003. С. 277.