Асатрян Сусанна ЕКФРАСТИЧНІСТЬ НОВЕЛИ В. ГАБОРА «ДРАБИНА ДО НЕБЕС»

 

Асатрян С. А.

магістр філології

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ЕКФРАСТИЧНІСТЬ НОВЕЛИ В. ГАБОРА «ДРАБИНА ДО НЕБЕС»

 

Тенденція до синестезії та зміщення меж різних видів мистецтв простежується в українському літературному просторі вже доволі давно. Ми можемо спостерігати ці процеси, що зумовлені «зміною культурних парадигм і розмиванням меж між класичними й альтернативними мистецькими дискурсами» [2, с. 154], як у зразках класичної літератури, так і у творах письменників-сучасників. На сьогодні все частіше митці приходять до змішування різних жанрів, стилів та форм, а тому проза з елементами екфразису не залишається поза увагою дослідників. Зауважимо, що екфразис – це «інтерсеміотичне розкриття засобами літератури ідейно-естетичного змісту творів малярства, скульптури, архітектури, музики та інших мистецтв» [3, с. 325]. 

Одним із прикладів яскраво вираженого екфразису є новела Василя Габора «Драбина до небес». Твір входить до збірки «Книга екзотичних снів та реальних подій», яка, на думку критики, характеризується «записами тривожних передчуттів приходу ще не з’ясованого стану буття, що може виявитися лише втраченим простором, зануреним у пустку» [4, с. 212]. Загалом В. Габор увійшов в український літературний дискурс як письменник «сковородинівського типу», для якого характерним є порушення низки екзистенційних тем, зокрема втрати сутності, відчуття порожнечі, психічної безпритульності, всенаявний страх перед майбутнім.

Новела «Драбина до небес» посідає у мистецькому доробку В. Габора особливе місце, оскільки має автобіографічний характер. Письменник за допомогою словесного мистецтва відтворив пам’ятку архітектури – церкву святої Параскеви, яка знаходиться у рідному с. Олександрівка Хустського району Закарпатської області.

Для письменника храм є символом життя, святинею, яка дарує сенс буття та слугує катарсисом: «Та варто зайти в церкву й доторкнутися до старих дубових стін, як одразу оживають тисячі людських голосів, спів птахів, шум вітру» [1, c. 43]. Автор неодноразово вказує на те, що у цьому місці він відчуває зв’язок поколінь, який доходить аж до першооснови – зв’язку людини з Богом: «…довгою вервечкою покоління за поколінням проходить перед тобою твоя родина… тоді ти бачиш, як Бог мов добрий дядько, сходить до них у церкву і втішає їх…» [1, c. 43–44]. В цілому новела просякнута мотивами добра, спокою, духовної чистоти та умиротворення.

Автор захоплюється церквою святої Параскеви, вона надихає його своєю простотою та величністю. Засобами художнього слова він намагається не тільки описати її та підкреслити вагу для суспільства, а й вдається до барокової традиції фігурної поезії, за допомогою якої візуально наслідує архітектурну будову храму. При цьому обирає не сучасне графічне письмо, а староукраїнську абетку, що теж є не випадковим, оскільки храм був збудований у XV столітті.

Будова церкви має прості лінії та форми, виконана повністю з натуральних матеріалів, а саме з деревини: «Та прийшли люди, зрубали дерева, обтесали й збудували церкву. Маленьку. Затишну. З гострим готичним шпилем, що рветься в небеса» [1, с. 43]. Загалом церкви, розташовані на Закарпатті, виконували у двох стилях: готичному та барочному. Автор чітко прописує, що саме ця пам’ятка є готичною. Основним елементом тут є шпиль, який височіє на 25 метрів і створює враження безперервного зв’язку з вищими силами. В основі побудови церкви лежить принцип триєдності – церква розділена на три частини: бабинець, центральний та східний зруби, що символізує єдність Бога-Отця, Бога-Сина та Бога-Духа.

У середині церква розмальована за канонами уніатства. Зокрема відтворено старозавітні сюжети на теми Апокаліпсису та первородного гріха. Однак автор зупиняється на образі пророка Іллі, якого «богомаз Стефан Теребельський намалював на возі, як звичайнісінького дядька. Він котився небом, не зчиняючи гуркоту» [1, с. 44]. І тут ми можемо спостерігати, як літературно-архітектурний екфразис  збагачується малярським, тобто до форми, об’єму та простору додаються колір та лінії.

Головну увагу в новелі зосереджено на образі драбини, яку зодчий Теребельський зобразив у церкві не один раз: «Одна немов притулена до вікна… А там друга, якою можна добратися ще вище. А третя веде на хори. Четверта вже спирається на край хмарини…» [1, c. 44]. Драбина – це символ спілкування людини з Богом, безкінечності буття, зв’язку між світом живих і мертвих, а також сполучення землі і неба: «А, може, ті драбини не для людей, а для Бога, щоб Він міг сходити по них, як робив це в давнину?» [1, c. 47]. Тут можемо простежити й інтертекстуальний зв’язок новели з біблійною легендою про Якова, до якого Бог спустився з небес по драбині.

Ключовим та кульмінаційним елементом новели є фігурне відтворення драбини зі слів. Побудована вона зі слів «незбагненість», «нескінченість», «дороги» і «вгору». Слова «незбагненість» та «нескінченість» утворюють вертикальну основу, а «дороги» і «вгору» – горизонтальну, що сприймаються як сходинки. Причому, найчастотнішою постає лексема «вгору», що використовується 31 раз, «дороги» вживається тільки на початку (на самому верху) або в кінці (у фундаменті). Символічним є також те, що автор тричі вибудовує «драбини» вгору» і тричі – вниз. Тому тут теж спостерігається триєдність, ґрунтована на символіці цифри три.

Підсумовуючи, можна зазначити, що новела В. Габора «Драбина до небес» є багатовимірною та об’ємною з точки зору поєднання мистецтв, стилів та художніх кодів. Письменник виходить за межі класичної новели та загалом літературного твору, створюючи за допомогою екфрастичних засобів та прийомів мультимистецький зразок. Можемо говорити, що з допомогою екфрастичного відтворення однієї невеличкої церкви авторові вдається порушити питання вічних проблем буття всесвіту.

Література

1.       Габор В. Книга екзотичних снів та реальних подій. Львів : ЛА "Піраміда", 2009. С. 43-47.

2.       Горбач Н., Міщенко С. Саспенс як елемент кінопоетики в новелі В. Ґабора «Телеграма». Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич : Видавничий дім «Гельветика», 2022. Вип. 47. Том 1. С. 154–158.

3.       Літератруознавча енциклопедія / автор-уклад. Ю. Ковалів : у 2 т. Т. 2. Київ : Видавничий центр «Академія», 2007. 608 с.

4.       Хланта І., Лазоришин І. Екзотичні сни та реальні події у прозі Василя Габора. Кур’єр Кривбасу. 2001. № 10. С. 212.