Станько Марта ОБРАЗ СНУ В КОМЕДІЇ В. ШЕКСПІРА «СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ»

 

Станько М. В.

магістрант ІІ курсу

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка

Наук. керівник: Сирко І. М., к. філол. н., доцент

 

 

ОБРАЗ СНУ В КОМЕДІЇ В. ШЕКСПІРА «СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ»

 

Комедія «Сон літньої ночі» – яскравий взірець ранньої англійської ренесансної драми. Її ідейно-сюжетна наповненість утверджує невід’ємне право людини бути щасливою, проголошує щастя найвищою цінністю, а оригінальний комічний зміст імітує дивовижне мереживо перешкод на шляху людини в боротьбі за нього.

Особливістю «Сну літньої ночі» є його казкова фантастика, де від персонажів міфологічного світу залежать хитросплетіння людської долі. На думку літературознавців, дія п’єси та її герої утворюють щонайменше три «поверхи» [2, c. 22]. Перший з них слугує своєрідним каркасом для центральних ліній сюжету. Йдеться про романтичну історію афінського герцога Тезея та його коханої Іполіти (цьому весільному святу приурочений і щасливий фінал комедії).

Другий, цілком протилежний план – духи та ельфи, «витівки яких є не лише невід’ємною частиною сценічного дійства, а й джерелом яскравого гумору, де комічне будується на контрасті між світом людей та магічних створінь» [1, c. 47]. Контраст цей реалізується на третьому «поверсі» п’єси, представленому групою ремісників з їх пародійно-безглуздим спектаклем.

На нашу думку, у творі існує також і четвертий «поверх», повноцінним героєм якого виступає сон. Він помітно впливає на хід подій, викриває приховані вади персонажів, привітно та по-приятельськи жартує з них. Основна мета розвідки полягає в тому, щоби простежити майстерне вплетення автором теми сну в текстовий простір п’єси «Сон літньої ночі».

Література доби Відродження використовує образ сну як символ зв’язку людини з вищими силами, через це його часто пов’язують з містицизмом. Проте у своєму творі В. Шекспір зображає сновидіння чимось значно реальнішим, ніж дійсність. Це відбувається «завдяки постійному співвідношенню двох площин – світу фізичного, земного, а також матеріального й астрального планів – невидимого світу вищих енергій, які огортають людину» [див. про це: 3, c. 215].

Відомо, що в астральних вимірах містяться знання з минулого і майбутнього, а сон є граничною точкою переходу з одного світу в інший. В аналізованому творі після глибокого сну афіняни мають спільні відчуття, неначе вони пережили стан, в якому існували поряд дві дійсності: «Are you sure that we are awake? It seems to me that yet we sleep, we dream» [4].

Саме уві сні з героями трапляються дивовижні метаморфози, які, перетікаючи в реальний світ, змінюють їхню долю. До прикладу, власне сон зіграв із красунею Титанією неприпустимий жарт: «My Oberon! What visions have I seen! Methought I was enamored of an ass» [4]. Отже, драматург представляє сон, перш за все, як visions – видіння, які доповнюють те, що зветься dream. Стратегія до генералізації зумовлена колізіями значень dream та vision, коли вони поєднуються в одному мікроконтексті: «I have had a most rare vision! I have had a dream, past the wit of man to say what dream it was: man is but an ass, if he go about to expound this dream» [4].

В наступному епізоді автор чітко описує стан просторового переміщення зі світу матеріального в астральний: емоції, які охоплюють одного з героїв, приголомшують його настільки, що він неспроможний висловити власні думки. В. Шекспір втілює цю розгубленість у репліці «I have had a most rare vision!» [4]. Тут простежуємо генералізацію до слова сон, хоча прикметник rare (дивний) підкреслює, що йдеться саме про видіння, адже конотація останнього є радше негативною, аніж нейтральною.

Комічність п’єси викликана глузуванням одного дурня над іншим, хоча насправді між собою вони нічим не відрізняються, а дивакуватість своїх висловлювань пояснюють чудернацьким впливом сну: «The eye of man hath not heard, the ear of man hath not seen, man’s hand is not able to taste, his tongue to conceive, nor his heart to report what my dream was» [4]. Як бачимо, сон є не лише порталом у світ фантазій, де неможливе стає здійсненним, а й інструментом, за допомогою якого В. Шекспір викриває істинну природу своїх персонажів. Так, герой п’єси Нік Навій постає у сні ще більшим дурнем, хоча в реальності приховує свій примітивізм за вдаваною освіченістю. Зриваючи маски примарних чеснот, сон перетворюється на справжнього героя твору, що впливає на долі людей, грається з ними, однак не карає.

Витівки сну не лише розважають, але й іноді дратують. Відверта втома від його каверз відчувається в словах Оберона, який хоча і є королем жартівників-ельфів, але вже сам втомився від комічної плутанини й бажає повернутися до звичного плину речей: «May all to Athens back again repair аnd think no more of this night’s accidents but as the fierce vexation of a dream» [4].

На підставі зазначеного можемо зробити висновок про те, що сон у п’єсі «Сон літньої ночі» є повноцінним героєм твору. Його магічний вплив позначається на перебігу подій, на долі інших персонажів. Максимально дотримуючись літературних традицій Відродження, В. Шекспір використовує образ сну як символ зв’язку людини з вищими силами. Але разом з тим він зображає сновидіння чимось значно реальнішим, ніж сама дійсність.

 Література

1. Лебедева Г. В. Реконструкція образу сну в перекладі комедії «Сон літньої ночі» Ю. Лісняка. Наукові записки ТНПУ імені В.Гнатюка. Серія: Мовознавство. – 2018. – № 2(30). – С. 45-49.

2. Berry R. Shakespearean Structures / R. Berry. – New Jersey: Barnes & Noble, 1981. – 51 p.

3. Brook G. L. The Language of Shakespeare / G. L. Brook. – London: Andre Deutsch, 1976. – 231 p.

4. Shakespeare W. A Midsummer Night’s Dream [Електронний ресурс] / William Shakespeare. - Режим доступу: http://shakespeare.mit.edu/midsummer/full.html.