Сущенко Мілана УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОДЕСЬКОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»

 

Сущенко Мілана

студентка І курсу

спеціальності «Журналістика»

ВСП «Економіко-правничий фаховий коледж ЗНУ»

Наук. кер.: Орманжи В.Є., викладач

української мови та літератури

 

УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОДЕСЬКОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»

Питання ідентичності гостро постає саме в умовах війни, тобто в умовах сьогодення, адже за неї українців усе ще вбивають – і, попри все, за неї ладні віддавати життя. Ідентичність формувалася століттями й численну кількість разів заборонялася та змінювалася – а разом з нею під забороною опинявся її носій.

Мета цієї статті: дослідити, як виявляється українська ідентичність в одеському просторі 1920-х рр. на прикладі експериментального мариністичного роману Ю. Яновського «Майстер корабля».

В «Сучасному словнику української мови» «ідентичність» пояснюється як «тотожність явища, предмета або особистості самій по собі, її якісна самототожність за вектором часу» [2]. Однак, це не усталена риса, вона тісно пов’язана з історичними подіями та змінюється відповідно до них. Особливо це виявляється в українській національній ідентичності. Упродовж століть активно утискалася українська мова: налічується, як мінімум, 134 укази та закони за 400 років у різні періоди історії України, метою яких було пригнітити розвиток державної мови, письменності та інших компонентів, що безпосередньо формують національну ідентичність.

З утисками та заборонами зіткнулася й Одеса, яка тривалий час перебувала в площині імперського впливу, але все одно виявляла ознаки української ідентичності. Саме тут 1880 р. книга вийшла Михайла Красуського «Древность малороссийского языка», яка шокувала тогочасну владу. Автор доводив, що українська є однією з найстаріших мов у Європі і її необхідно плекати та поважати. Зрештою почалася погоня не тільки за книгою, але й за самим М. Красуським, який, до речі, був поляком, але при цьому писав: «Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи т. зв. старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських» [3]. З сучасного погляду, науковість цієї думки спірна, але цитата доводить актуальність питання про незалежний розвиток української нації.

Питання ідентичності Одещини досліджували такі науковці, як Т. Бевз, К. Николенко, Я. Поліщук, Б. Херсонський, та ін. У їхніх дослідженнях йдеться про проблеми та особливості розвитку української ідентичності протягом історії, які перегукуються з цим дослідженням.

«Майстер корабля» – дебютний роман Ю. Яновського, написаний 1928 р. на основі досвіду, якого письменник набув, працюючи на Одеській кінофабриці разом з О. Довженком, прототип котрого пізніше з’явиться у творі. Події розгортаються на березі Чорного моря – в Одесі («Місто біля моря»), головним героєм та оповідачем є То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), від особи якого ведеться оповідання. Це звання вважається найпрестижнішим на кінофабриці, а до того ж воно автобіографічне, адже у 23 роки Ю. Яновського було призначено на посаду головного редактора кіностудії. Майже в кожному персонажі твору можна впізнати риси приятелів та знайомих письменника: Василь Кричевський – художник, архітектор, графік та колишній моряк став прототипом Професора в романі. Кращий друг головного героя художник Сев і є прообразом Олександра Довженка. Український кінорежисер та сценарист Григорій Гричер з’явився у творі в образі моряка Богдана, а балериною Тайах стала балерина родом з Італії Іта Пензо. Усе це – українські митці, які саме в Одесі знайшли своє натхнення, і саме з нею пов’язаний найплідніший етап їхньої творчості.

Назва роману символічна. Сам автор пояснював, що майстер корабля – фігура, що встановлюється на носі судна: «Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі» [1]. Традиція виготовлення фігур та встановлення їх на ніс корабля існувала ще в стародавній Греції – такі фігури символізували гордість капітана, благополуччя під час подорожей. Крім того, вони оберігали від штормів, злих духів та інших морських негараздів, але у випадку, якщо корабель все-таки затонув, супроводжували всіх загиблих моряків у країну мертвих. Майстер корабля також був дороговказом, символізував прокладання власного шляху, тому, на нашу думку, назва якнайкраще передає індивідуальність долі не лише кожного героя, але й загалом української культури (адже саме вона лежить в основі тексту).

У роман введено чотири епіграфи, які ідеально відбивають настрій роману та комплекс його провідних ідей. Так, першим епіграфом стали слова з роману «Мертві душі» М. Гоголя: «Забирайте ж із собою в путь, виходячи з м’яких юнацьких літ до суворої, загартованої мужності, – забирайте із собою всі людські порухи, не залишайте їх на дорозі: не знайдете потім!» [1]. І Ю. Яновський говорить не тільки про вихід корабля в море, насправді йдеться про дорослішання людини, митця та й самої нації, а також про необхідність цінувати те, що твоє від початку. Зрештою, втратити себе в бурхливому плині життя дуже легко, а віднайти власну індивідуальність – найскладніша робота. Звісно, на національному рівні ці думка відгукується так само, як на рівні психологічному.

Автор заперечує необхідність русифікації України, її підпорядкованість загальнорадянським стандартам – роман надзвичайно індивідуальний, сповнений романтичного пафосу, і він заперечує однаковість, притаманну тогочасній соцреалістичній літературі. Насправді зовсім не дивує бунтарський запал «Майстра корабля» та те значення, що надавав сам автор своєму роману – його було написано саме в ті часи, коли вирішувалася доля української культури та існувала небезпека її цілковитого знищення.

Дарма що навколо Одеси утворилося та продовжувало утворюватися багато проімперських історичних міфів, оповідач лишився справжнім вільним митцем, котрий не втрачає людської гідності та присвячує своє життя формуванню національної культури: «Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її». [1]. Справді, саме культура – це одна із основ будь-якої національної ідентичності, тож Ю. Яновський словами головного героя проголошує необхідність торування власного шляху. І ця культура твориться в Одесі, цим містом та його мешканцями вона надихається, тому можемо говорити про входження одеського простору в контекст української літератури.

Отже, у романі автор не просто розкриває різноманітні аспекти української ідентичності, але й творить її сам, адже саме через мистецтво ідея стає відомою світу, легалізується. Письменник освоює Одесу, доводить, що її степи, береги є частиною українського світогляду, частиною української культури. І ми вважаємо, що саме цей аспект замовчувався та приховувався – лише за часів Незалежності відбувається повернення одеського простору в контекст національного світосприйняття. 

Література:

 

1.Яновський Ю. «Майстер корабля». URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=54 (дата звернення 19.02.2023).

2. Словотвір. URL: https://slovotvir.org.ua/ (дата звернення 19.02.2023).

3.Красуський М. Древность малороссийского языка. URL: https://issuu.com/letters/docs/ (дата звернення 19.02.2023).