Дімітрова Єлизавета СПЕЦИФІКА ОСМИСЛЕННЯ ГОЛОДОМОРУ У НОВЕЛІ М. МИГАЛЯ «ЦАРСЬКІ СЕРЕЖКИ»

 

Дімітрова Є. П.

студентка 2 курсу

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

 

СПЕЦИФІКА ОСМИСЛЕННЯ ГОЛОДОМОРУ

У НОВЕЛІ М. МИГАЛЯ «ЦАРСЬКІ СЕРЕЖКИ»

 

1932–1933 роки – роки масового голоду, штучно створеного з метою знищення українського селянства й будь-яких проявів національно-визвольного руху. Попри те, що ця тема була заборонена протягом багатьох років, сьогодні Голодомор як геноцид українського народу визнали 24 країни світу, а українці все частіше звертаються до мистецьких рефлексій теми Великого голоду.

Одним із таких творів є новела Мартина Мигаля[1] «Царські сережки», яка ще не була в полі зору науковців. Тож дослідження заявленої теми нашої розвідки є актуальним.

Написана авторкою-початківцем історія родинних цінностей, яку розповідає онукам бабуся, подана за допомогою художнього композиційного прийому «розповідь у розповіді», що вимагала ретроспективного зображення подій, котрі охоплюють період 1932–1933 рр. і Другої світової війни.

Молода жінка, залишившись голодної зими 1932 р. вдовою з двома дітьми й хворою матір’ю на руках, вимушена продати свій єдиний скарб – золоті сережки, які повернуться до власниці через десяток років.

Трагічні події історії, що художньо осмислені на сторінках твору, сприяють реалізації творчого завдання авторки, яке полягає в рецепції проблеми деградації людської особистості й шляху до відновлення людської сутності. Цей складний шлях людини до себе подається через призму демонстрації дії законів метафізики, адже Гаврила, який придбав за безцінь сережки, невдовзі без суду й слідства розстріляли: «Був тут у нас один (доповідає конвоїр Федір слідчому Остапу. – Є. Д., В. Н.) на обміні працював. Мало того, що зерна додому нагріб, так і ще он що, – охоронець кивнув на стіл з прикрасами, – все мало! Вирішив дещо прихопити… він при затриманні опирався, тож довелося втихомирити…» [1]. Конфісковані сережки несподівано дістаються 15-річній красуні Парасці Топчій, але і її спіткає трагічна доля. Прикраса опиняється в подруги Параски – Мотрі, яка і є головною героїнею твору.

Мотрі в десятирічному віці циганка нагадала дві долі: обібраної й  злодійки («Дві долі будуть у тебе, одну вкрадуть, іншу вкрадеш ти. Чорним смутком ляже на плечі ця крадіжка. І будеш ти, як звір завжди голодний і спраглий до любові. Я бачу на твоїх руках кров. Будеш довго проживати свій вік, а жити рік… Не бери того, що тобі не належить, щоб не втратити своє» [1]). Пророцтво циганки, яка, окрім всього, ще й застерегла Мотрю від грядущих лиховісних подій, що невдовзі настигнуть село, збулося.

Колективізація, розкуркулення й Голодомор – події, котрі кардинально змінили життя селян. Підступи, зради, помсти, доноси, страх – страшні ознаки доби. Федір Топчій мститься колишньому сільському старості, якого вважав винним у смерті дружини. Тож старосту разом із родиною відправляють на заслання, а його нову велику й добротну хату він купує на чорних торгах за 40 карбованців.

Втративши коханого Василя, котрий разом із родиною відправився туди, де «великий сніг» [1], Мотря мститься голові Соза (Федір Топчій. – Є. Д., В. Н.) за зламане життя: вбиває його, обмовляє його дочку Параску й, скориставшись нагодою, виходить заміж за її коханого Остапа та перебирається в місто до чоловіка.

Мотрин батько, аби відвести підозри від своєї дитини, підкидає докази Парасці, у такий спосіб рятуючи дочку і від розстрілу, і від голодної смерті. А разом зі своїм майбутнім зятем, слідчим ГПУ–НКВД Остапом Мариновичем, вони так старанно розслідують вбивство голови Соза Федора Топчія, що знешкодили злочинну терористичну групу, серед членів якої опинилася сусідка, котра стала випадковим свідком вбивства.

Сцени розкуркулення в новелі передано репліками персонажів про те, що в них відбирали зерно. А також масштабне художнє відтворення Голодомору, відповідно до специфіки жанру новели, зведено до картини зображення крайнього виснаження Параски («– Немає сил навіть голову підвести, – на ліжку, засланому ганчірками, лежала дуже худа жінка з великими вилицями, запалими щоками, і величезними, голодними блакитними очима, її шкіра була ніби прозора від голоду. – Поглянь, що в мене в долоні, дай мені хоч чогось поїсти. Вона простягнула руку, а в руці лежали сережки, це була рука скелета, перетягнута шкірою» [1]) й листа Мотриної матері, яка вже й не сподівається колись побачити свою дочку та онука.

Художнє осмислення Голодомору в новелі допомагає авторці не лише відрефлексувати травматичну подію, а й продемонструвати шляхи та причини деградації людини, яка в деструктивних умовах схильна проявляти свою негативну сутність. Використання сімейної реліквії як підсилювальної деталі – оригінальний авторський хід, що виконує насамперед дидактичну функцію й засвідчує приналежність новели до категорії літератури для підлітків: «Прокляття сережок в тому, що вони підсилюють ті якості, які приховані: жадібність Гаврила, пихатість та гордовитість Параски, ненависть та жагу помсти Мотрі, нерішучість Остапа» [1].

 Література

 1. Мигаль М. Царські сережки. URL: https://booknet.ua/book/carsk-serezhki-b245242

 

---

[1] Мар’яна Мигаль – справжнє ім’я молодої письменниці, яка обрала собі чоловічий псевдонім