Озмитель Дар'я ЗАГОЛОВОК ЯК МІКРОМОДЕЛЬ СЮЖЕТУ В РОМАНІ О. САЛІПИ «ОЛЯ»

 

Озмитель Д.Г.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

 

Заголовок як мікромодель сюжету в романі О. Саліпи «Оля»

 

Престижний конкурс «Коронація слова» розкриває широкі можливості для реалізації потенціалу великої кількості цікавих авторів. Серед них – постать О. Саліпи, яка стала однією з лауреаток із романом «Оля». Схвальні відгуки на цей твір створюють атмосферу довіри до таланту письменниці, а назва твору викликає інтерес і здогадки щодо того, хто саме є головною героїнею, адже останнім часом активно експлуатуються життєві історії провідних постатей української культури в сюжетах вигаданих біографій у вимірі масової літератури. Твір заснований на деталях біографії Ольги Кобилянської – принаймні так стверджують автори відгуків, тому особливий інтерес викликає характер переосмислення їх із огляду на такий своєрідний заголовковий комплекс, який не варто оминати при комплексному аналізі твору.

В. Мержвинський переконаний, що неувага до заголовкового комплексу – безпідставна, адже на думку багатьох авторитетних літературознавців, заголовок налаштовує читача на певну інтерпретацію сюжету, поліфункціональний, є ключем до розкодування змісту твору [2, с. 32].

На думку Л. Юлдашевої, потреба розбудови типології заголовків творів сучасної української літератури актуальна, адже заголовок як засіб вторинної номінації є актом ідентифікації унікального об’єкта – літературного твору через актуалізацію найважливішої інформації [6, c. 115-116]. Для цієї дослідниці значимою є категорія модусу – «відповідника повідомлення на рівні мислення, суб’єктивної змінної, що відображає відтінки почуттів. Він співвідносний з об’єктивною константою мислення – диктумом, що відповідає події, ситуації» [6, c. 116].

 Заголовок входить до паратекстуальних елементів тексту. Паратекстуальність, на думку М. Сокол, стає все більш важливим компонентом книги, тому що «зазвичай сучасні літературознавці "стирають" межу між текстом і екстратекстом» [5, c. 219]. Якщо виходити з такої точки зору, заголовок дуже важлива характеристика твору, яка миттєво «розгортає» перед читачем напрямок прочитання. Паратекстуальні елементи, зокрема, заголовок – є першою точкою перетину свідомості автора й читача., своєрідним ключем, що відкриває двері художнього світу твору. Саме тому актуальним завданням є аналіз співвіднесеності заголовку роману О. Саліпи із його загальними характеристиками змістоформи в широкому контексті особливостей жіночої прози перших десятиліть ХХІ століття.

Як заголовок авторкою обрана зменшено-пестлива форма імені Ольга, що одразу налаштовує читача на проєкцію приватного простору існування людини. На сьогодні це дуже популярна стратегія, особливо для літератури масового сегменту. Наприклад, відома книга Н. Малетич «Леся. Мандрівний клубочок» для дітей, проте такі прийоми  (спроба поміркувати над приватним виміром, дитячими роками) розширюють обрії сприйняття масштабних постатей української культури й додають усвідомлення її самоцінності.

Образ Ольги Кобилянської, який був сформований у межах різноманітних методологічних трансформацій, традиційно включає такі аспекти, як: самостійна незалежна жінка (феміністично заангажована оцінка); самотня, нещаслива жінка; захисниця знедолених (здебільшого образ сформований радянським літературознавством), інтелектуалка тощо. Певну інтригу вносить медійний контекст: матеріали, у яких розповідається про її стосунки з чоловіками. Деякі з цих матеріалів створюють навіть дещо негативний образ О.Маковея, який «не зрозумів» великого кохання надзвичайної жінки, хоча в автобіографічних матеріалах знаходяться відомості про його дружину, яка, за його свідченням, подарувала йому щастя.

У рецензіях на роман О. Саліпи так само акцентують увагу на його постаті, зміщуючи ракурс інтерпретації стосунків із О.Кобилянською в мелодраматичний контекст («негідник чи рятівник»). Так, О.Семенюк вважає. що це роман «від жінки про жінку й для жінок», розрахований на «дівочу аудиторію» [3]. В. Хоменко більш тверезо оцінює змістовний потенціал роману, говорячи про специфіку жанру («Оля» сповна справляється з основними завданнями масової літератури, а саме впливає на свідомість аудиторії, спрямовуючи думки в потрібні національні й соціальні русла, стимулює людей замислюватися та пам’ятати» [3]) і здатність впливати на формування іміджу української культури.

Виходячи з цих міркувань, потрібно звернути увагу на таке: авторці роману вдалося вирішити декілька завдань одночасно. Створюючи історію, засновану на давно відомих фактах, із нескладним наративом, О. Саліпа спровокувала дискусію про різні іпостасі письменниці, про які почали говорити тільки в останні роки. До того ж твір адресований масовій аудиторії, яка не зовсім сприймає академічні образи і якій для розуміння потрібно зробити постать близькою, знайомою. Серед таких прийомів – зображення звичайних людських почуттів (знайомство з хлопцем Іваном, фізичні відчуття в присутності Маковея й ін.). Авторка постійно змінює ракурс сприйняття персонажа, називаючи її то Ольгою, то Олею – ніби граючись із різними статусами жінки (дівчинка, панна, літня жінка): «Від цього «Олю» жінку пересмикнуло. Ніхто її так не називав тепер, а надто не очікувала такого від цього майже незнайомого чоловіка» [4, c. 17]. Діалог студентки і «старенької» Кобилянської нагадав інтерв’ю з пані, яка пережила катастрофу (фільм «Титанік» (1997)) – шаблонний прийом масового кіно.

Цікаво принагідно зауважити, що й сама О.Кобилянська любила місткі заголовки. Так, дослідниця Е. Боєва стверджує, що «для заголовчих комплексів О. Кобилянської характерним є значне семантичне навантаження, експресивне наповнення, вони є тим ядром, що концентрує у собі тематичний та ідейний задум, семантику всього твору в цілому [1, с. 337].

Отже, авторка намагалася зобразити звичайну жінку – пристрасну, чуттєву, вперту й живу, яка буде зрозуміла усім жінкам-читачкам незалежно від віку, статусу, професії. Твір примушує задуматися над співвідношенням різних сфер у житті жінки, над тим, наскільки вибір певної життєвої стежки залежить від самої жінки і як її змінює її оточення.

Література

1.    Боєва Е. Функційна епістема заголовчих комплексів у художньому мовленні Ольги Кобилянської. Вісник Львівського університету: зб. наук. праць: у 2-х частинах. Серія філологічна. 2019. Вип. 71. С.332–344.

2.    Мержвинський В. Поетика заголовків драматичних творів Лесі Українки. Слово і Час. 2007. № 2. С. 32–40.

3.    Ольга Саліпа «Оля». URL: https://chytay-ua.com/blog.php?id=1179 (дата звернення: 23.01.2022)

4.    Саліпа О. Оля. Київ : Folio, 2020. 224 с.

5.    Сокол М. Поняття паратексту та паратекстуальності в системі сучасного літературознавства. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2011. Вип. 60. С.218 –221.

6.    Юлдашева Л. Заголовки творів сучасної української літератури: мотиваційний аспект. Філологічні науки. 2016. Вип. 22. С. 115–121.