Ястремська Дзвенислава СИМВОЛІКА ВЕСІЛЛЯ У ПОВІСТІ «ВЕЛИКИЙ ШУМ» ІВАНА ФРАНКА

 

Ястремська Д. Н.

аспірантка 2 курсу

Львівський національний універститет ім. Івана Франка

Наук. кер.: Корнійчук В. С., д. філол. н., професор

 

СИМВОЛІКА ВЕСІЛЛЯ У ПОВІСТІ «ВЕЛИКИЙ ШУМ» ІВАНА ФРАНКА

 

Символічне розуміння речей, використання символу як засобу вираження ідентичності людини та природи притаманне багатьом письменникам різних епох.

З одного боку, символізм ми розуміємо як зароджений у 70-х роках ХІХ століття напрям, що співіснував з декадентизмом, неоромантизмом, імпресіонізмом та іншими феноменами, які заперечували раціоналізм в мистецтві, шукали нові способи осмислення світу і, як наслідок, спричинились до зародження модернізму. З іншого боку – художня література завжди зверталась до образів, уяви, інтуїції як способу пізнання та пояснення зовнішнього світу. То хіба не можна погодитись з Іваном Франком, який вважав символізм «напрямком чи зв’язком ідей, що почасти належить до невідлучних прикмет штуки від самого початку її існування» [5, с. 361]?

Дослідження модерності творів Івана Франка неможливе без заглиблення в їхню символіку. Адже тяжіння до символізму в художніх творах стало особливо популярним як опозиція до реалізму, бо натяки, навіювання, асоціації протилежні раціоналістичному сприйняттю світу реалістами.

Але творчість Івана Франка рідко підпадає під будь-які класифікації та напрямки. «Франкові твори – лабіринти символічних значень. Значення зринають у його творах, певним чином співвідносяться з реальністю і часто не прояснюються до кінця» [1, с. 219], – зазначає Тамара Гундорова.

Останній великий прозовий твір Івана Франка – повість «Великий шум» – пронизаний символами від початку до кінця і, щоразу перечитуючи, вдається віднайти все більше прихованих настроїв, образів, асоціацій.

Одним із найбільших і найцікавіших символів у цій повісті є весілля Галі Суботівни й Костя Дум’яка, яке можна дешифрувати як символ зміни часу, зміни суспільних норм, оновлення, і яке набуло у повісті ґрунтовного художнього осмислення.

1878 року Ольга Рошкевич з братом Ярославом на прохання Івана Франка записала цикл весільних пісень села Лолин Стрийського повіту. «Як показує аналіз тексту пісень і етапів весільного обряду у структурі повісті «Великий шум», найімовірніше, саме ці фольклорні та етнографічні матеріали і стали предметом художньої рефлексії у творі І. Франка, хоча, зрозуміло, автор використав й інші джерела, створюючи художню модель весільного обряду» [3, с. 217] − зазначає Руслан Марків.

Іван Франко описує обряди сватання, вінкоплетення та печіння короваїв. Деякі весільні обряди дещо модифіковані. Наприклад, обряди, які зазвичай відбуваються в домі молодої, у повісті локалізовані у домі молодого, але зі змісту ми розуміємо, чому Іван Франко вдається до цього – батько молодої, Антоній Субота, був проти весілля. Весілля в повісті пронизане обрядовими піснями. «Поєднання словесного та музичного ритму в тексті повісті дає можливість сприйняти ритуальне дійство цілісно, нерозривно, в комплексному вираженні його синкретичної природи» [3, с. 222].

Дві доньки пана Суботи – Женя та Галя – символізують зміну часу й зміну суспільних норм. «Старша, тепер пані графиня, та була вроджена пані, горда недотика, остра на слово; а ся молодша, то відразу видно було, що проста, щира, гадав би хто – хлопська дитина» [4, с. 262-263]. Старша донька нещаслива у шлюбі з графом після весілля й «відразу скинена в безповоротну безодню» [4, с. 293], молодша – одружена з простим хлопцем, улаштовує сімейне життя «по-новому», так, як хоче сама.

На перший погляд, у повісті «недоречний» опис весілля Галі й Костя, який займає значну частину твору, є також символічним. Селяни святкують, тішаться й хоч ненадовго забувають про свої буденні «постпанщизняні» проблеми, в той час, коли батько нареченої «навмисно виїхав до Самбора» [4, с. 271], аби не бачити весілля, не тужитися за донькою й не думати, що його час минув.

Страшний опис першої шлюбної ночі в листі Жені до батька у порівнянні з описом весілля дуже гарно підкреслює символіку зміни часу – радість у житті молодшої доньки одруженої зі звичайним хлопцем і сльози у житті старшої доньки, одруженої з графом. Микола Легкий вважає, що «обидва наративи виконують антитетичну функцію, символізуючи відповідно дисгармонію та гармонійне поєднання у міжстатевих стосунках. Характерним є й відповідне зображення цих епізодів: повна відвертість статевого акту в першому випадку й делікатні натяки – у другому» [2, с. 499].

Повість закінчується нотаріальним узгодженням між паном і селянами «плану викупу сервітутів, за які селяни одержали значний шмат лісу і толоку» [4, с. 317], що по суті стало перекресленням кордонів та об’єднанням панських хоромів із селянською хатою – і всією грушатицькою громадою. Закінчення стало сильним символом перемоги добра над злом та тріумфу.

Повість «Великий шум» є особливою у творчому доробку письменника з багатьох причин. Пропоноване дослідження є тільки моїми першими кроками до глибшого розуміння Франка-модерніста, зокрема до аналізу символічної картини його останньої повісті.

 

Література

1.     Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр. – Київ: Критика, 2006. 352 с.

2.     Легкий М. Проза Івана Франка: поетика, естетика, рецепція в критиці : монографія / науковий редактор Євген Нахлік ; ДУ «Інститут Івана Франка НАН України» ; Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2021. 608 с.

3.     Марків Р. Фольклоризм повісті Івана Франка «Великий шум» / Руслан Марків // Вісник львівського університету: Серія філологічна. – Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – Вип. 43. – С. 216–226.

4.     Франко І. Великий шум // Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 22. – С. 208 – 317.

5.     Франко І. Принципи і безпринципність // Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 34. – С. 360 – 365.