Озмитель Дарія ІСТОРИЧНА ОСНОВА РОМАНУ БРАТІВ КАПРАНОВИХ «ПАПЕРОВІ СОЛДАТИ»

Озмитель Д. Г.

студентка 5 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

ІСТОРИЧНА ОСНОВА РОМАНУ

БРАТІВ КАПРАНОВИХ «ПАПЕРОВІ СОЛДАТИ»

 

Сучасний український літературний процес працює в умовах новітніх викликів, продиктованих як світовими тенденціями глобалізації, діджиталізації, так і актуальною ситуацією в країні, яка виявила необхідність боротьби за національний інформаційний простір. Література є одним із засобів мистецтва, який допомагає адаптувати складну проблему, зробити її осяжною для масової аудиторії. Українська історія ХХ століття радянського періоду обросла міфами та заповнилася неправдивими фактами й відвертими фейками, тому історична наука перебуває в пошуках загублених і прихованих подій. Література як спосіб осягнення світу також вдається до інтерпретації відомих фактів та здійснює мистецькі реконструкції історичних тем. Таку історичну реконструкцію пропонують брати Капранови в романі «Паперові солдати», відновлюючи правдиві змісти історичних постатей, доводячи важливість інформаційного простору в системі державотворення.

Брати Капранови репрезентують альтернативну історію, що знайомить реципієнта з життям двох українських художників, яких об’єднує любов до України й мистецтва, Білла Титла, сина тернопільських емігрантів із США, й українця Ніла Хасевича. Талановиті представники різних світів, котрі зустрілися під час навчання у Варшавській академії мистецтв, здобудуть визнання: Білл – головного художника-мультиплікатора студії Уолта Діснея, творця світу, який формуватиме світогляди юних глядачів різних країн, а Ніл Хасевич – громадського діяча, головного художника УПА, борця за Україну.

Саме реалізація творчого завдання, що полягало в утвердженні думки про свідомий вибір Ніла Хасевича на користь України, сприяла введенню сюжетної лінії Біла Титла: «зобразили дві різні біографії, два різних життєвих шляхи, аби показати, що у Хасевича був вибір, й те, що він загинув за Україну, було теж його свідомим вибором» [2], Тож тема повоєнної боротьби упівців із російськими окупантами доволі прозоро проєктуються на день сьогоднішній.

Зот (псевдо Ніла Хасевича – Д. О.), який створює максимально правдиві малюнки, що фігурують на всіх можливих видах інформаційної діяльності повстанців, усвідомлюючи силу впливу візуального складника в боротьбі з ворогом, порушує конспірацію, «підписуючи» свої роботи сніжинкою, а згодом малює і свій портрет: «Хай знають, що ми не здалися. Хай знають, що ми тут і воюємо за Україну. Бо їм кажуть, що нас не лишилося, що втекли за кордон. А ми тут. Ми з ними» [1, с. 176–177]. Він, розуміючи рівень небезпеки й усвідомлюючи свій статус смертника, будучи готовим до будь-яких ситуацій, до останнього «залучає» до боротьби своїх «паперових солдатів», які не лише ведуть боротьбу на теренах України до переможного кінця: здобуття нею незалежності. А й засвідчують світові факт існування України як держави, що веде тривалу боротьбу із сильним й підступним ворогом – СРСР. Саме сніжинка, в центрі якої прописано літери «Ен» і «Ха», стала першою сходинкою до з’ясування представниками каральних стуктур імені художника – Ніла Хасевича. Знайти інваліда, котрий в юності втратив ногу, вже було лише справою найближчого часу: «з-під рядна на підводі визирає дерев’янка – саморобна, стоптана на кінці, засмальцьована дерев’яна нога. Її не можна було ні з чим сплутати. От підвода похитнулася на вибоїні, і дерев’янка стукнула об борт» [1, с. 202].

Відповідно до вимог жанрової специфіки твору персонажі згруповано згідно з їхніми переконаннями. З одного боку, упівці й інші свідомі українці (Грім, Устина, Микола, Антося, Гнат та ін.), а з другого – представники каральних органів радянського режиму (Стекляр, Маркелов, Мудрицький
та ін.). Вони прямо чи опосередковано є учасниками російсько-українського протистояння, тож і їхній внесок у цю боротьбу, та їхнє буденне життя органічно вливаються в художню реконструкцію окресленого періоду.

Залучення історичних осіб у художній універсум роману братів Капранових не лише данина особливостям обраного жанру, а запорука вдалої інтерпретації забутих життєвих історій відомих художників й незнаної сторінки боротьби України за незалежність. У творі фігурує значна кількість історичних осіб, які, відповідно до авторського задуму, виконують ролі різних планів:  «Звісно, значна частина наших героїв вигадана, але і Ніл Хасевич, і Грім, і Гнат, і слідчі, що їх вистежували (Стекляр, Маркелов та Мудрицький), і Білл Титла з дружиною, сином та батьками, і художники студії Діснея, не кажучи вже про самого Волта – усе це реальні люди» [1, с. 219].

Актуалізуючи думку про те, що справа українських повстанців продовжувалася й по офіційному завершенню боротьби, автори доводять свою розповідь до перемоги справи упівців: «Україна отримала незалежність у 1991 році. З-поміж наших героїв до цієї дати дожили п’ятеро – Антося, мама Устина, Адрієн Титла, Арт Беббіт та Пітер Титла, той самий, що з нього батько малював «Дамбо». Ну і шостий – капітан ГБ Стекляр, чорти його не взяли» [1, с. 219]. Тож зображені у романі історичні особи стають свідками часу, який і Білл Титл, і Ніл Хасевич, як справжні художники, спроєктували своїми полотнами.

Отже, роман братів Капранових «Паперові солдати» порушує важливу тему інформаційної війни, яку проводять українські митці. На історичному прикладі боротьби автори доводять, що створений митцями світ може стати реальністю, але для цього треба хотіти його бачити, треба створити його в авторській уяві.

 Література

1. Брати Капранови. Паперові солдати. Київ: Нора-друк, 2019. 224 с.

2. Брати Капранови презентють нови роман «Паперові солдати». Читомо. URL: https://chytomo.com/braty-kapranovy-prezentuiut-novyj-roman-paperovi-soldaty/