Черниш Олег ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

 

Черниш О.О.

здобувач вищої освіти

1 курс другого (магістерського) рівня вищої освіти

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Наук. кер.: Пінчук Т.С., канд. філол. н., професор

 

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

ХХ СТОЛІТТЯ

Українська публіцистика – явище багатогранне, різнопланове й унікальне. Із часу свого зародження й протягом багатовікового розвитку вона була проявом духу українського народу, його волелюбних прагнень, інтелектуальним підґрунтям ствердження своєї ідентичності, джерелом витоків національної журналістики. Її феномен полягає в здатності бути політичною трибуною суспільства, оперативно реагувати на актуальні й доленосні його проблеми. Публіцистика є виявом найвищого рівня журналістської майстерності. Вона, порушуючи визначальні для соціуму проблеми, переконливо формує громадську думку, у тому числі з найважливіших питань державотворення, утверджує національну ідентичність українського суспільства та визначає перспективи його розвитку.

Роль публіцистики й публіциста як дзеркала суспільного буття, літературної основи журналістики глибоко й багатоаспектно, неухильно й динамічно відображає суспільно-політичні процеси методами аналізу та узагальнення, вагомих і непересічних оцінок із зверненням до вітчизняної історії, прогресивного зарубіжного досвіду та аргументованих висновків. Особливе значення публіцистики сьогодні, у період активних державотворчих процесів у новій Україні, ствердження її авторитету у світі. Соціальна відповідальність публіциста покликана бути домінуючою в подальшій розбудові правового суспільства.

Актуальність дослідження мотивується низкою значних суспільних факторів, зокрема, сучасними глобалізаційними процесами, що породили, з одного боку, тенденцію інтелектуалізації масової свідомості, з іншого – супротиву до процесів поглинання, знеособлення і як результат – науковий інтерес до особистісного начала в публіцистиці, критерію суб’єктивності в її рецепції. Політична та державницька публіцистика В. Винниченка наділена неповторними характеристиками автора, спрямована на збереження зв’язку з історичними і культурними традиціями українського народу – саме цим вона й цікава та повчальна для нас. Інтерпретація жанрових пошуків письменника-публіциста дає можливість представити зв’язок хронотопного світовідчуття епохи, у яку він жив, з тенденціями розвитку національної публіцистики.

Українська публіцистика має свою історію. Її основи закладалися у творах І. Вишенського, Т. Шевченка Г. Квітки-Основ’яненка, М. Максимовича, Є. Гребінки, М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького та інших. Публіцистичним талантом була позначена спадщина відомого українського вченого М. Драгоманова, письменників Б. Грінченка, Лесі Українки, І. Франка.

Традиції публіцистики письменників завжди будувалися на використанні ресурсів канонічності та етикетності масової комунікації. Такі тенденції демонструють у своїх публічних виступах І. Драч, Б. Олійник, Д. Павличко, Р. Федорів, Ю. Щербак, В. Яворівський та інші.

Головна функція публіцистики – формування суспільної думки. Крім того, вона виконує й інші функції, підпорядковані головній. Публіцист, «пропускаючи» соціальне замовлення крізь призму світоглядних і етичних установок, вироблених знань, навичок та умінь, свідомо або інтуїтивно вибирає проблемні ситуації, органічні для його інтелекту і складу характеру, темпераменту. Публіцист, приймаючи політичну ідею як особистий мотив творчої діяльності, стає пропагандистом певної програми. При цьому він виражає суспільну потребу в яскравій, неповторній, індивідуально забарвленій формі. Оскільки публіцист пише «історію сучасності», стає виразником актуальних проблем, він неминуче виробляє спосіб діяльності, який орієнтований на відкриття нового, поєднує передбачені, типові риси із непередбачуваними, індивідуальними. Тому публіцистичний твір персоніфікований, йому притаманний індивідуально-авторський своєрідний стиль [3].

Для письменницької публіцистики властиве мистецтво аналітичної і синтезуючої думки; зв’язок із наукою, критикою – основа її життєдіяльності. Публіцистичні твори митців (з огляду на їх енциклопедизм мислення та літературну майстерність) несуть у собі не лише соціально важливу, актуальну інформацію, а й велику пізнавальну цінність, володіють потужною силою переконання українських письменників першої половини ХХ ст. [2].

Користуючись набутками вітчизняних учених, уважаємо публіцистику метажанровим поняттям, яке не тільки збігається з журналістикою, передуючи їй історично, але й значно розширює її обрії й до того ж проникає в історію, культуру, художню літературу, надаючи їм публіцистичного характеру. Тобто фіксуємо багатоаспектність у тлумаченні поняття «публіцистика» – рід літератури, сукупність творів, певний спосіб відображення дійсності, вид творчості (журналістська діяльність), стиль.

Письменницька ж публіцистика – це специфічний різновид публіцистики, що вирізняється посиленою увагою автора до використання художніх засобів, багатством стильових підходів і жанрових форм, емоційним відображенням дійсності й художністю типізації її сутнісних явищ, державотворчим змістом, філігранним механізмом прагматики, автобіографічним синергеном, поглибленою інтертекстуальністю, високим філософським звучанням, активною інтеграцією з естетичною системою художньої творчості митця, його аналітичним підходом до пізнання дійсності й умінням передбачати близькі та далекі перспективи її розвитку [1, с. 38].

Література

1.              Галич В.М. Олесь Гончар журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: монографія. К.: Наук. думка, 2004. 816 с.

2.              Гришина С.В. Українська публіцистика 60-х і 90-х років ХХ століття в контексті національного відродження (ідеї і тенденції) / С.В. Гришина: дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.01.08 К., 2004. 185 с.

3.              Зелінська Н. В. Поетика наукового тексту: українська наукова публіцистика ХІХ початку ХХ ст: автореф. дис... докт. філол. наук: спец. 10.01.08 . К., 2004. 36 с.