Галкіна Аліна ЖІНОЧИЙ ВИМІР ТОТАЛІТАРНОГО НАСИЛЬСТВА В ПОВІСТІ М. МАЩЕНКА «ДИТЯ ЄВРЕЙСЬКЕ»

 

Галкіна А.О.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н.В., к. філол. н., доцент

 

ЖІНОЧИЙ ВИМІР ТОТАЛІТАРНОГО НАСИЛЬСТВА В ПОВІСТІ М. МАЩЕНКА «ДИТЯ ЄВРЕЙСЬКЕ»

 

Питання жіночої долі в умовах тоталітаризму знаходиться на ранній стадії розробки, оскільки в гуманітаристиці вголос про це заговорили лише в пострадянський період. Інтерес до становища жіноцтва в часи СРСР та німецької окупації виник у наукових колах приблизно з середини 1990–х рр., проте тривалий час це питання досліджувалося лише західними авторами та представниками української діаспори. Ці дослідження в першу чергу присвячені питанням становища жінки в умовах політичних репресій, війни та окупації, у них звертається увага на індивідуальний досвід, що репрезентує стратегії виживання жіноцтва загалом. Сьогодні все актуальнішими стають міжпредметні дослідження нашого минулого без заангажованого тоталітарною ідеологією погляду у фокусі.

Поряд із науковим дискурсом формується й дискурс художній, котрий прагне в історичних та політичних процесах показати роль жінки, яка тривалий час замовчувалася. Актуальність нашого дослідження визначається необхідністю літературознавчого аналізу теми насилля над жінкою у контексті 1940–50 рр. ХХ століття на матеріалі малодослідженої повісті М. Мащенка «Дитя єврейське». Метою роботи є розгляд художньої репрезентації тоталітарного насилля над героїнями повісті Ідою та Сонею Фрідман й Марією Кузьменко з боку двох систем – нацистської та радянської.

Незважаючи на загальну жорстокість політики нацизму, яка проводилась проти людей всіх національностей, віросповідань, класів та віку, все ж жінки зазнавали специфічного виду насилля – сексуального. І. Захарчук слушно наголошує, що специфічний жіночий досвід війни «майже не знайшов відображення як через відсутність української жіночої візії війни, так і через відтворення сексуальної природи війни переважно з позицій совєтського мужчини» [2, с. 265]. Для історії властиве «сексуальне завоювання», коли жінки вважалися воєнним трофеєм. Захоплення території, а разом з тим і жінок, символізувало переможне порушення права власності, вторгнення на нову територію, а також демонструвало неспроможність чоловіків захистити своїх жінок. Таким чином, сексуальне насильство мало різний смисл для різних груп.

У тексті не раз показувалося чоловіче ставлення з боку німців до жінки лише як до об’єкту задоволення своїх сексуальних потреб. Прикладом є міркування водія офіцера СС Вільгельма Гауптмана: «Таку красуню треба було б спочатку затягти в ліжко, а потім уже... – товсте, побите вісною обличчя, почервоніло, вони обмацували її прискіпливими, хтивими поглядами… Не знаю хто вона, але в ліжко її затягнути мені дуже хочеться: красива, спокуслива сука, – розглядає фотографії на стіні. – Звичайно, таку розкішь можу дозволити собі тільки після вас, гер майоре» [3, с. 43].

Слід наголосити, що найбільшого насилля з боку окупаційного режиму зазнавали жінки-єврейки, які через етнічне походження були приречені на смерть. Автор гендерно зумовлене насилля показує на тлі Голокосту    як катастрофиа загальнолюдського характеру. У повісті вражає опис євреїв, котрі йдуть на страту до Бабиного Яру «чорною рікою людського горя»: «У супроводі німецьких солдатів, поліцаїв з собаками ішли тисячі людей, об’єднаних одним смертним гріхом: усі мали нещастя – народитися євреями. Міцно скуті єдиною на всіх бідою, йшли в суворому мовчанні, зажурено прощалися з життям. Іноді хтось не витримував цієї жахливої дороги назустріч загибелі, кидався тікати хоч у смерть, але не в ту, загальну для всіх, а в свою особисту… Втікач падав під кулями, а ріка людська, зіщулившись, пропливала повз убитого далі живі заздрили мертвому: його муки вже, хвалити Бога, скінчилися» [3, с. 38]. Абсурдність нацистської ідеології підкреслено в розмові Марії, котра замінила матір дітям Іди, та Вільгельма: «І закону ж не було такого, який би забороняв євреям народжуватися, – тихо мовила Марія… – А тепер немає закону, який дозволяв би євреям жити. – Він ледь помітно усміхнувся…» [3, с. 101].

Іншим, не менш страшним, видом насилля стає маніпулювання материнськими почуттями жінки. Ця тема загалом є характерною для творчості М. Мащенка, багато кінематографічних і літературних робіт якого присвячено образу матері. У цій же повісті проблема материнства показана на тлі загальних проблем доби – війни та репресій. У повісті відзначаємо відмінність у методах наруги над матір’ю двох тоталітарних систем: якщо нацисти використовували як метод упокорення жінок вбивство їх дітей, то радянська система знайшла по-єзуїтськи «витончений» спосіб насилля, коли дітей «ворогів народу» змушували відмовлятися від своїх батьків, як сталося з дітьми головної героїні повісті Сонею та Вілем: «За твою зраду ми страждаємо в сто разів страшніше, ніж ти тут! Ми – діти ворога! Ми вороги всім!.. Не минає дня, ночі, години, щоб ми не кляли тебе останніми словами за всі нелюдські страждання…» [3, с. 20–21]. Такий вид насилля над жінкою і дітьми остаточно підтвердив антигуманність радянської тоталітарної системи.

Сьогодні проблема становища жінок в умовах тоталітаризму вимагає уваги представників різних галузей соціогуманітарного знання, оскільки переосмислення тоталітарного минулого пов’язане з потребою формування власного простору історичної пам’яті, яка буде неповною без включення в неї жіночого досвіду переживання війни та репресій. Повість М. Мащенка «Дитя єврейське», героїні якої стали жертвами двох антигуманних тоталітарних систем – німецької та радянської, «є зразком індивідуалізованого травматичного досвіду, що здатен придатися до формування наших уявлень про минуле» [1, с. 29]. На прикладі доль трьох жінок – Іди та Соні Фрідман й Марії Кузьменко – М. Мащенко демонструє, як радянський і німецький режими, що маніфестували різну ідеологію, використовували насилля проти жінок як інструмент влади.

 

Література

1.      Горбач Н. Художні виміри тоталітаризму в повісті М. Мащенка «Дитя єврейське». Вісник Маріупольського державного університету. Серія : Філологія. 2019. Вип. 20. С. 24–30.

2.      Захарчук І. Війна і слово (Мілітарна парадигма літератури соціалістичного реалізму) : монографія. Луцьк : ПВД «Твердиня», 2008. 406 с.

3.      Мащенко М. Дитя єврейське. Київ : Дух і літера, 2008. 270 с.