Артеменко Інна СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ МОНОМІФУ В РОМАНІ В. АМЕЛІНОЇ «СИНДРОМ ЛИСТОПАДУ, АБО HOMO COMPATIENS»

 

Артеменко І. І.

студентка 6 курсу

Київський університет імені Бориса Грінченка

Наук. кер: Козлов Р. А., доктор філол. н., професор

 

СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ МОНОМІФУ В РОМАНІ В. АМЕЛІНОЇ «СИНДРОМ ЛИСТОПАДУ, АБО HOMO COMPATIENS»

 

Теорія мономіфу набула значної популярності серед науковців в кінці минулого століття. Джозеф Кемпбелл у праці «Тисячоликий герой» (1949) доводив, що всі  міфи світу побудовані за однією схемою, а їх герої проходять одні й ті самі етапи: мандрівку в невідомі світи, надлюдські випробування, що завершуються подвигом, нагороду або отримання скарбу і повернення з перемогою чи даром, що дає здатність рятувати світ, допомагати людям.

Будь-яка мандрівка героя в міфічному світогляді складається з трьох основних етапів (виправи, ініціації та повернення), кожен з яких має свої структурні компоненти, проте їх наявність або відсутність, різні форми вияву можуть варіюватись. Цілісна структура з урахуванням усіх етапів містичної подорожі є такою: поклик до мандрів; відмова від поклику; допомога надприродних сил; перший поріг; черево кита; шлях випробувань; зустріч із богинею; жінка-спокусниця; примирення з батьком; апофеоз; найвища нагорода; відмова від повернення; чарівна втеча; допомога зовнішніх сил; останній поріг; володар двох світів; свобода жити [4, 5].

Загалом теорія стверджує, що в сучасному житті всі ми і є цими героями, що мають проходити випробування, переборювати себе і рухатися далі. Часто наше життя проходить за матрицею мономіфу, але підсвідомо, адже міфологічні уявлення відіграють значну роль в житті багатьох народів. Іноді ми проходимо свій шлях випробувань у снах, про що говорять психоаналітики.

Останнім часом кількість досліджень, спрямованих на підтвердження чи спростування цієї теорії, зросла. У багатьох працях досліджуються різні тексти, твори, подорожі персонажів за структурою мономіфу, як-от у дослідників Л. Деркач [2], Д. Дзюби [3], Л. Тарариви [5].

Роман В. Амеліної «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» присвячений дару співчуття, шляху, який має пройти людина, щоб усвідомити, що це дар, а не вада, прийняти і його, і себе, не шукати власної нормальності, а бути «нормальною» в хорошому сенсі. Саме тому ми можемо знайти тут структурні компоненти мономіфу, адже цей складний шлях героя через усвідомлення власного призначення схожий на незвичайну «мандрівку».

Герой роману Костя Нечай має надприродний дар – він здатен співчувати людям фізично, бути присутнім в їхній голові, полегшувати їхній біль, забирати його на якийсь час. Проте він ненавидить цю свою особливість, уважає себе ненормальним і з усіх сил намагається позбутись такої вади. По-справжньому щиро він нікому не співчував, але саме це і є його покликанням, яке може допомогти багатьом людям, зіграти роль у житті народу. Для того, щоб усвідомити таке своє покликання, він має пройти шлях випробувань.

Розпочинається мандрівка героя, як і заведено, з передвісників, покликаних показати, що час прийшов і герой має розпочати шлях до змін. У романі це дивна розмова з бабусею та кульки, які вона вручила внуку: «Так от, коли будеш марно переживати, візьми таку манюсіньку кульку» [1, 29]. Загалом смерть бабусі, дитбудинок є логічними сходинками, вибудованими підступною долею для хлопчика, який має проти цей шлях.

Покликом до мандрівки є поява Спонсора, що зацікавився хлопцем і почав залучати його до своїх справ. Переломний момент – поранення Спонсора, коли Костя своїм даром полегшив його біль. Про особливість юнака стало відомо, і Спонсор не міг не скористатися нагодою заробити на ній. Костя почав «співчувати» за гроші – примушувати себе до співчуття, викликати його самостійно. Так розпочинається повноцінна мандрівка героя. Вихід за поріг також пов’язаний зі Спонсором, який забрав Костю з дитбудинку. Це справді вихід героя, який крім стін дитбудинку мало що бачив і знав, у світ невідомого.

Надприродними помічниками в романі виступають сни героя, зокрема кілька ключових. Сни про Венецію в прямому сенсі допомагали Кості пережити біль від побоїв в дитбудинку (як ми пізніше дізнаємося, у ці сни він потрапляв завдяки такому ж особливому дару співчуття іншого  героя). У сні про літак герой ніби зібрав усіх, кому ніколи не співчував (немов якась надприродна сила вирішила показати йому істину, привести до неї, вказати на помилки, і це дійсно допомогло). Надприродне також проявляється в дії чарівних кульок, хоч їхній ефект був протилежним меті подорожі, проте саме відсутність співчуття показала героєві його важливість і необхідність.

«Черево кита» – досить невизначений етап мандрівки, який дослідники інтерпретують по-різному. Його основна суть у тому, що герой опиняється всередині чогось, де є ще один світ, вкладений у зовнішній. У романі так можна трактувати сни, у яких герой проживає життя інших людей. Він опиняється в їхніх думках, полегшує їхні страждання, але водночас перебуває в іншій країні, в іншій ситуації, проживає моменти життя іншої людини. Як-от у снах про Мухаммеда Буазізі, Тарека, протести на площі Тахрір та інших.

До шляху випробувань героя можемо зарахувати всі його спроби віднайти власну нормальність. Ключовими моментами є повернення друга Вамби з дитбудинку, поїздка до Єгипту, розмови з Тареком про свою особливість і відверта розмова з Лотфією, пошуки острова в індійському океані, де проживає ізольоване плем’я, що має ліки від його недугу, різні революції, які довелося відчути Кості, і власне Майдан.

Тут же присутній етап примирення з батьком – у переносному сенсі. Герою вдалося віднайти свого наставника та отримати від нього урок, проте відразу неусвідомлений. У відвертій розмові про дар співчуття, який вони обидва мають, Тарек розповідає, як він прийняв цю особливість і прожив з нею життя, намагається передати свою мудрість Кості. Проте, як і стверджував Дж. Кемпбелл, настанови батька здатен сприйняти лише той герой, який до них психологічного готовий. Костя зміг осягнути їх, лише ставши на щабель вище.

Жінка-спокусниця в романі втілена в образі Алли. Її роль – збити героя з правильного шляху, завадити йому досягти цілі. Аллі це якийсь час вдавалося, вона переконувала Костю в його ненормальності, у тому, що його дару слід позбутися. Костя зміг повернутися до правильного шляху, лише розірвавши з Аллою і прислухавшись до інших «голосів».

Зустріч з богинею – повернення Лізки, що була такою близькою до Кості. Дівчина здатна пробудити в ньому співчуття і зробити його кращим. У романі вона втілює всі найвищі моральні чесноти і є важливою для усвідомлення героєм власного призначення. В епізоді сну з літаком Костю найглибше торкає, що він у своєму житті не співчував навіть цій дівчині. Через його неприйняття ситуації саме образ Лізки переломлює рух Кості в правильний бік.

До зовнішніх помічників варто зарахувати Вамбу. В епізоді його зникнення герой переживає бурю емоцій, усвідомлює, що його співчуття – дар, а не недолік, тож з усіх сил намагається повернути і повертає собі співчуття.

Останній поріг – Революція Гідності. Герой довго обходив Майдан стороною, проте момент, коли він таки доєднався до руху і своїм співчуттям віднаходив поранених, рятував їх, став останнім випробуванням героя.

«Я ж ніде не був своїм, з 1989 року, ніде… Ні в дитячому будинку, ні серед бандитів, ні серед поснутих рекламістів та дизайнерів. А, тут, дивно, були ж люди зі всіх місць і часів – і бандити, і креативники, і сироти, і ще бозна-хто – і всі свої» [1, 275], – цей роздум знаменує повернення героя до свого народу з новими можливостями, з усвідомленням свого дару, з прагненням допомогти своїм людям. Знаменує завершення подорожі героя, перехід через останній поріг і повернення.

Отже, герой роману В. Амеліної «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» Костя Нечай пройшов шлях випробувань від неприйняття своєї надприродної здібності до усвідомлення свого призначення, свого місце і зумів повернутися до народу, який потребував його допомоги і здібностей. Цим самим йому вдалося врятувати не одне життя і завершити коло свого перетворення.

Література

1.   Амеліна В. Синдром листопаду, або Homo Compatiens: роман. Харків : Віват, 2015. 288 с.

2.   Деркач Л. Трансформація подорожі міфологічного героя у структурі наративної моделі «Міста» В. Підмогильного. Слово і час. 2007. № 4. С. 12–18.

3.   Дюрба Д. Мономіф подорожі в романі Джека Керуака «На дорозі». Філологія і лінгвістика в сучасному суспільстві. Херсон : ВД Гельветика, 2013. С. 39–43.

4.   Кемпбелл Дж. Тисячоликий герой. Львів : Terra Incognita, 2020. 416 с.

5.   Тарарива Л. Репрезентація «універсального кола» пошуку «Я-ідентичності» в творчості Максима Рильського (на прикладі поезії «Як Одіссей, натомлений блуканням...»). Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2010. Вип. 5(192). С. 125–129.