Тарушко Катерина, Класс Наталія МОТИВ БОЛЮ У «МОЛИТВІ ДО МОВИ» К. МОТРИЧ

 

Тарушко К.,

учениця 9 класу

Класс Н. П.,

учитель української літератури

комунального закладу «Запорізька спеціалізована

школа-інтернат II-III ступенів «Козацький ліцей»

Запорізької обласної ради

Наук. кер. : Кравченко В. О., к. філол. н., доцент

 

МОТИВ БОЛЮ У «МОЛИТВІ ДО МОВИ» К. МОТРИЧ

Особливим у творчому доробку К. Мотрич є жанр притч-молитов: «Молитва до мови», «Молитва за убієнних голодом», «Молитва за Україну».

Про жанр молитви наявні наукові розвідки В. Бурій, І. Даниленко, С. Демченко, Г. Новікова та ін.

Мета дослідження – розкрити ідею відродження національного духу, проаналізувати образи та жанрову специфіку «Молитви до мови» К. Мотрич.

«Молитва до мови» К. Мотрич – це поетична проза. Кожен рядок у творі засновується на довершеності ліричного переживання, самодостатності художнього чуття. Переважаючим настроєвим чинником твору є мотив болю, який сприймається як абстракція.

Сьогодні в Україні мовна проблема є однією з найактуальніших. На перший погляд, це дивно, адже єдиною державною мовою давно проголошено українську. Однак проблема функціонування рідної мови й досі існує.

Письменниця намагається прославити рідну мову за допомогою авторських епітетів. У «Молитві до мови» її названо «цілющою джерелицею», «вогненною», «пречистою», «незайманою». Силу мови утверджено засобом заперечення: «Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси» [23].

К. Мотрич звертається до найбільшої цінності нації, просить простити нерозумним дітям яничарство, воскреснути й забуяти розкішним цвітом.

Головним персонажем твору є українська мова, яка постає втіленням всіх чеснот людини. Письменниця бачить її і «Пресвятою Богородицею», і «Мудрою Берегинею» народу, і «Стражденицею», великомученицею, «Матір’ю-Божою», розіп’ятою на хресті мук. Водночас це і вбога прочанка з простягнутою рукою, осквернена й знеславлена своїми дітьми. Вона знаходить найкрасивіші слова, щоб возвеличити її: «З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!» [23].

К. Мотрич говорить про мову, як про найчистішу та найсвятішу істоту на землі, наділяючи її живими якостями. І тому мова постає перед читачами як справжнє духовне начало: «Мова наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах піймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!» [23]. Святість мови виявляється в її здібностях зцілювати втомлених духом людей, давати їм наснагу, здоров’я та довгі роки життя, дарувати безсмертя. Мова для письменниці – і Бог, і Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія.

Авторка всім нагадує, що саме мова стояла на сторожі коло вівтаря національного храму, вона не впускала туди «…злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби», і вона освячувала козацькі душі спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами, щоб не змалів і не перевівся народ український. А ще мова множила край «…веселий, святоруський і люд хрещений» талантами, невмирущим вогнем пісень, наповнюючи душі «…Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення» [23].

К. Мотрич пояснює, що мова дуже сильна, бо «…її джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово» [23].

За допомогою повторюваного дієслова «прости» авторка на колінах вимолює прощення. Це слово звучить рефреном у творі. «Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля» [23].

Українську мову хочуть знищити. Усі страждання рідного слова – від його носіїв, які немудро відсторонилися від нього. На території України можна почути будь-яку мову, і лише маленький відсоток говорить рідною українською. Надто важливими і вражаючими є слова авторки, у яких – втрата, забуття, знецінення мови: «Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна» [23]. Тому письменниця й звертається у формі молитви від усього українського народу до божественної основи, яка має втілитися в мові: «Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!» [23].

Метафорична мова твору («…караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев’ять днів до воскресіння Спасителя»), знання історії мови, возвеличення її сили закодовано в цій молитві: «Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов’ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!» [23].

Отже, К. Мотрич у «Молитві за мову» дає змогу українцям переосмислити бачення й відношення до неї, зрозуміти помилки й виправити їх.

Література

1. Мотрич К. Молитва до мови. URL : «https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4141 (дата звернення : 15.02.2021).