Дахно Яна, Токар Наталія ПРИЙОМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ ГЕРОЇНІ НОВЕЛИ ГР. ТЮТЮННИКА «ВУТОЧКА»

 

Дахно Я. В.

студентка 1 курсу

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля.

Токар Н. В.

старший викладач

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля.

 

ПРИЙОМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ ГЕРОЇНІ НОВЕЛИ ГР. ТЮТЮННИКА «ВУТОЧКА»

          Українська література знає двох братів Тютюнників: Григорія і Григора. Вони зробили вагомий внесок у літературний процес середини та другої половини 20 ст. Та якщо талант Григорія Тютюнника найбільше розкрився у великій прозі, то Григір Тютюнник відомий читачеві, насамперед, як неперевершений майстер малих оповідань і новел: «Гр.Тютюнник мав особливий дар, що найповніше виявився в жанрі малої прози – талант багато висловити, мало сказавши»[1, 258].

          Про творчість Гр. Тютюнника влучно відгукувався український письменник Григорій Булах: «Проза його писана вдовами і сиротами, знедоленими і змученими, скривдженими і обдуреними, писана чесними і чистими, простими і сердешними ратаями і сівачами, сивиною батьків, усміхом переможців і тими, хто не повернувся з-за вічної межі…». Ми погоджуємося з думкою митця слова, адже кожен твір письменника насичений болями знедолених людей: дітей, підлітків, простих селян. Тож, мета нашої розвідки – дослідити засоби психологічного зображення героїні новели Гр. Тютюнника «Вуточка».

          Новела «Вуточка» побачила світ у збірці «Деревій» 1969 року. У ній розповідається про стару сліпу бабу Ганну, яку прозвали в селі (ще в дівочі роки) Вуточкою. Хто й чому її так охрестив – невідомо. Мала Вуточка двох синів: Грицька і Мусія. Обидва були сержантами надстрокової служби, мали власні родини. Сини за своє доросле життя відвідали сліпу матір лише раз, але Вуточка їх чекала завжди. Незнайомий солдат, який завітав до героїні напередодні весняних свят, повідомив, що її сини не приїдуть і цього разу. Вуточка замислилася й зрозуміла. що нічого не знає про своїх дітей. Вона стала їм непотрібною і чужою. З того часу героїня змирилася із самотністю.

          За жанровими ознаками твір є новелою. Дослідник Ю. Ковалів зазначає: «Новела – невеликий прозовий епічний твір, в якому висвітлюється незвичайна подія або переживання, настрої персонажа, завершується несподіваним фіналом, має напружену дію»[2, 128]. Тож увага в творі зосереджена на внутрішньому світі героя, його психології. «Психологізм – передавання художніми засобами внутрішнього світу персонажа, його думок, переживань, зумовлених зовнішніми і внутрішніми чинниками»[2, 292]. На думку науковців, існує три види психологізму у творі: «зовнішній, або непрямий, внутрішній, або прямий та називальний, або сумарно-значеннєвий»[3, 341]. Зовнішніми проявами є мова, жести, міміка, рухи та інше. До внутрішніх відносимо потік свідомості, внутрішні монологи, невласне пряму мову, авторські та саморефлексії, пам'ять, уяву тощо. Третій вид психологізму представлений лаконічним авторським називанням почуттів або психологічною деталлю.

          У новелі «Вуточка» Григора Тютюнника присутні, на нашу думку, всі означені засоби відтворення психологізму. До внутрішніх належать спогади про молодість, що викликали в героїні теплі почуття: «Ті вечори будили у Вуточки нерясні, примерклі спогади про молодість, про те, як, було, напрядала за зиму на два, а то й на три шматки полотна, як нав'язувала в жнива по вісім, а то й дев'ять кіп жита, як ходила до ополонки прати в маленьких чобітках на босу ногу, як молоділа з непокритою головою в лютий хрещенський мороз і не чула того морозу, лише вуха цвіли, мов дві макові пелюстки, та серце витьохкувало під вишитою сорочкою, віщуючи довге щастя, довге життя...»[4]. Основне смислове навантаження знаходиться на дієсловах «цвіли» та «витьохкувало». Вони дають зрозуміти читачу, що баба Ганна була щасливою жінкою.

          Зовнішніми проявами психологізму є дії героїні: «По тому, як листа було вкинуто, Вуточка заходжувалася чепурити хату: споліскувала цеберку, в котрій час від часу збирався на дні рудий колодязний мулок, мила пахучий вербовий кружок, що ним накривала воду…»[4]. Ганна була щасливою, коли розуміла, що листа вже відправлено. Він давав надію на зустріч. Душа розквітала й жінка хотіла, щоб все навкруги також квітло. Читаючи останній лист від Мусія, в якому йшлося про те, що ні Грицько, ні він не приїдуть до неї, бо «начальство не відпустило», а невістки з дітьми не хочуть їхати самі, вона сказала вголос: «Чужа чужина»[4]. Слова передають почуття розгубленості, усвідомлення самотності.

          До зовнішніх засобів належить міміка. Вуточка ніколи не плакала, а тільки всміхалася своєю лагідною посмішкою: «Зустріла Ганна синів уже напомацки, однак не плакала і не побивалася своїм лихом, бо вважала себе ж таки й винною, що не сповістила про нього завчасно, – лише всміхалася на радощах тихою самовідреченою усмішкою…»[4]. Вияв почуття відтворює радість від зустрічі з дітьми. Інші емоції викликала зустріч у синів: «Побачивши матір такою безпорадною, покірно усміхненою кудись у порожнечу, сини вкрай знітилися і навіть сплакнули»[4]. Іронічне авторське «сплакнули» вказує на мізерність та нещирість синівських почуттів.

          Ганнине спілкування з дітьми обмежувалося переважно листуванням. На загальні, формальні синівські повідомлення про життя, вона відповідала словами, сповненими любові, обожнення й надії: «Дорогі мої діти і внучки мої брильянтові. Кланяється вам низенько ваша мати і баба та жде вас у гості хоч на днину, якщо вже не можна вирватись надовше, бо страх як кортить побачити онучків – так кортить, що начеб знялася й полетіла...»[4]. Дієслово «кланяється» вказує на найвищий вияв поваги й благання про зустріч.

          До називального психологізму в новелі належать пейзажі та психологічна деталь. Думку проілюструємо цитатою-антитезою: «І от знову прийшла весна, і знову зацвів терен у Вуточчиному садку, принаджуючи своїми пахощами ос та бджіл на молоду квітку; прилетіли в село ластівки та лелеки на давні свої гнізда і заходились оновлювати їх; люди шпарували окола, налили за ворітьми торішнє листя – тільки Вуточчина хата, що присіла й почорнішала за зиму ще дужче, стояла посеред того весняного руху й оновлення одинока і теж ніби сліпа»[4]. Весняне оновлення природи, повернення птахів на батьківщину протиставляється почорнілій самотній хаті, у якій неважко пізнати саму героїню, покинуту напризволяще власними дітьми.

          Проаналізувавши прояви психологізму в новелі «Вуточка» Гр. Тютюнника, ми дійшли висновків, що автор використовує всі три види відображення внутрішнього світу героїні: внутрішній, зовнішній та називальний. До внутрішнього належать роздуми й спогади Ганни, до зовнішнього – міміка, дії, називальний психологізм виражений позасюжетними елементами пейзажу та психологічною деталлю.

Література

1. Історія української літератури: ХХ - поч. ХХІ ст.: навч. пос.: у 3 т. Т. 2 / за ред. В.І. Кузьменка. Київ: Академвидав, 2014. 536 с.

2. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. Т. 2 / авт.-укл. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія», 2007. 624 с.

3. Tokar N. V., Boitsun I. Ye. Methods of psychological portratyal of heroes in Ivan Korsak’s novelistic works. Modern researches in philological sciences: Collective monograph. Riga: Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2020. 456 p. рр. 339-354.

4. Тютюнник Гр. «Вуточка». URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=573 (дата звернення: 10.02.2022).