Глущенко Н., Горенко Г. В. УПІЗНАВАНО-НЕПІЗНАВАНЕ МІСТО ЗАПОРІЖЖЯ У РОМАНІ «ТРОЩА» В. ШКЛЯРА

 

Глущенко Н.,

ліцеїст 21 взводу

Горенко Г. В.,

учитель-спеціаліст вищої категорії

КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., доцент

 

УПІЗНАВАНО-НЕПІЗНАВАНЕ МІСТО ЗАПОРІЖЖЯ

У РОМАНІ «ТРОЩА» В. ШКЛЯРА

Історія боротьби УПА інтерпретована в романі «Троща» В. Шкляра. Наскрізним мотивом твору є зрада. У цьому й суть трагедії українського народу, бо ідея єдності українців повсякчас розчиняється у просторі, коли є зрада.

Про роман «Троща» писали А. Власюк, В. Жежера, Н. Захарченко, І. Зінчук, М. Карасьова, В. Погорецький, В. Чепурний та ін.

Мета дослідження: показати, що у романі «Троща» змальовано Запоріжжя.

Розповідь ведеться від імені головного персонажа. Місяцеві, так його звуть, майже п’ятдесят, із яких двадцять п’ять років він був у неволі, пройшов усі кола радянського пекла і тепер почувається щасливим, бо живе, гостро відчуваючи красу життя навіть у часи смертельної небезпеки. Його прототипом став колишній «командир сотні УПА Мирослав Симчич» [1].

Про псевдо «Місяць» дізнаємося тричі від різних персонажів: від Влодка («‒ Ви друг Місяць. Нє?.. ‒ Може, Місяць, а може, й ні, ‒ сказав я» [3, с. 337]), Сірка («Ого, ‒ тихо здивувався Сірко. ‒ То вас уже двоє? Я повернувся в той бік, куди він наставив свої очиська. Із-за темного обрію виплив тоненький ріжок молодого місяця» [3, с. 365]) і подруги Волошки, яку через двадцять п’ять років, після зради найближчих людей, упізнає на цвинтарі, де побачить і могилу зрадника Броза («‒ Місяць … Звідки?..» [3, с. 407]).

Оповідь про повоєнні роки перемежовується із сьогоденням, що дає змогу зрозуміти причини зради. Письменник указує, що Місяцю заборонили повертатися до рідного краю, тому він прямує на схід. Місцем, у якому вирішив розпочати нове життя, стає «…козацьке місто на Дніпрі» [3, с. 21]. В одній із рецензій на роман «Троща» В. Шкляра В. Чепурний зазначив, що «…Місяць виживає – через допити, табори, повертається в радянський Дніпропетровськ (хоча місто й не назване – це може бути і Кривий Ріг)» [2]. Але з описів нам стає зрозуміло, що йдеться саме про місто Запоріжжя, чому знаходимо підтвердження в тексті: за незмінними назвами вулиць «я доїхав до зупинки Чекістів і пішов у напрямку вулиці Комінтерну» [3, с. 48]. Рішення жити в ньому було миттєвим романтичним поривом, Місяця вабили місця колишньої козацької слави, проте згодом він зрозумів, що «…від козаччини тут не лишилося й сліду» [3, с. 21]. Щоб залишитися жити, за тодішніми радянськими законами, в чужому місті, необхідно було мати прописку, а вже потім працевлаштовуватись. Місяць знайшов роботу за оголошенням – «…на металургійному заводі чи, можна сказати, влаштувався чортом у пеклі» [3, с. 22], й оселився в гуртожитку, який знаходився недалеко від прохідної заводу. Проте думка, що «…в цьому місті на Дніпрі-Славуті ще не все втрачено, що під його чавунним панцером жевріє козацька іскра» [3, с. 90], зігрівала його душу. Чоловіка, пів життя якого пройшло в селі, у криївках, у новому місті дивує все: «…трамваї, гастрономи, неонові ліхтарі, скляні вітрини, метушня, велелюддя» [3, с. 21].

І це не весь перелік подивувань, які він занотовує: «Мене ще дивували тутешні кав’ярні, всі оті забігайлівки, «стікляшки», «хвилинки», яких було густо натикано у всіх мікрорайонах» [3, с. 32]. Упізнавані навіть специфічні назви цих закладів інфраструктури. Письменник не називає місто, але за описами деталей стає зрозуміти, що це – воно. Найважливішим, мабуть, є такий факт: «Головпошта стоїть на довжелезному проспекті Леніна, частина якого свого часу носила ім’я Гітлера» [3, с. 91]. Таким довжелезним проспектом Леніна (нині – Соборний) може похизуватись лише Запоріжжя. А ще й сусід Місяця по кімнаті, Йосип, свідок Єгови, їздить додому в Гуляйполе, одне з примітних махновською історією містечок Запорізької області. Отож, місто на Дніпрі, – Запоріжжя.

Місяць, колишній воїн УПА, опинившись на волі, за його словами, почуває себе «…парубком, котрого змусили грати роль літнього чоловіка в якійсь незрозумілій» [3, с. 23] для нього виставі. Він почувається молодим, хоча витратив чверть віку на роботи у таборах, шахтах, пережив катівні енкаведистів, численні допити. Його внутрішній світ не змінився, настрої такі ж, як і раніше.

У житті Місяця було всього дві жінки: Зоря та Стефа. Ще будучи повстанцем, уперше відчув, що закохався в Улю (Зорю): «У засніженому лісі я відігріваю губами її маленькі холодні руки». Але кохання було коротким: «Зоря впала від ворожої кулі біля Зарваниці, де звужена річка несе швидку течію. Зоря впала на краєчку берега так, що зібрана під шапкою довга коса розгорнулася й лягла на воду» [3, с. 56-57]. Так трагічно закінчилось перше справжнє почуття.

У Запоріжжі Місяць зустрів Стефу, яка стала йому і дружиною, і матір’ю його дітей. Простежуємо оригінальне освідчення персонажа у коханні: «Хтів би-м мати таку дружину, як ви, Стефо» [3, с. 294]. І далі її попереджає: «Стефо, єдине, за що я тебе можу покинути, то є зрада. І не тому, що це ти, я чи ще хтось. Є кодекс честі. Для мене він сталий» [3, с. 295]. Отож, автор змалював образ вольової людини, мужнього воїна. На запитання Стефи, чи зміг би він її вбити у випадку зради, Місяць відповів, що він м’якосердий: «Лісові чорти не такі, якими їх малюють у більшовицьких газетах» [3, с. 295]. Сюжетна лінія Місяць ‒ Стефа щасливо завершується. Місяць дізнався й імена зрадників.

Отже, роман «Троща» написано на основі історичних фактів, наповнених авторським вимислом і домислом. Увага до деталі, що унаочнює місце дії – Запоріжжя, ознака художньої майстерності В. Шкляра та його ідіостилю.

Література

1.            Прототипом роману Шкляра «Троща» став реальний боєць УПА. URL : http://cossackland.org.ua/2017/08/15/prototypom-romanu-shklyara-troscha-stav-realnyj-bojets-upa/.

2.            Чепурний В. Троща міфів. URL : http://bukvoid.com.ua/reviews/books /2017/10/05/073527.html.

3.            Шкляр В. Троща : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. 417 с.