Овсяницька Г. В. СИМВОЛІЧНИЙ АСПЕКТ СИЗИГІЇ АНІМИ Й АНІМУСА У РОМАНІ М. КІДРУКА «ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

 

Овсяницька Г. В.
студентка 4 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н., доцент

СИМВОЛІЧНИЙ АСПЕКТ СИЗИГІЇ АНІМИ Й АНІМУСА У РОМАНІ
М. КІДРУКА «ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

Митцям усіх епох і культур завжди був притаманний інтерес до людської природи в її абсолюті. Змінювалися лише акценти, ракурси і спроби виразити невимовне різноманітними художніми засобами, техніками і відтінками, які залежать від особливостей авторського сприйняття. ХХ століття стало переломним еоном для людства, бо запам’яталося не тільки екстремальними історичними подіями світового рівня чи занадто стрімким технічним прогресом, а й – передовсім – ідеями, що перевернули уявлення про людину як носія вічних духовних      цінностей. 

Так, вчення З. Фройда про підсвідоме широко розвилося в наукових працях і медичних практиках його наслідувачів і стало резонансним явищем не лише в психіатрії чи психології.

Одним із найвідоміших учнів автора згаданої теорії є К.-Г. Юнґ – психіатр, засновник аналітичної психології, мета якої – гармонізувати протилежні сторони у свідомості пацієнта і повернути йому втрачену цілість. К.-Г. Юнґу, власне, належить і термін «колективне несвідоме», і концепція цього феномена. Його суть полягає в припущенні про існування спільного для всіх людей психічного коду, наділеного несвідомими  і водночас однаковими для індивідів змістами, який і дістав назву «архетип».

Теорії архетипів і колективного несвідомого в українському літературознавстві й культурології приділяли увагу такі науковці як О. Башкирова, І. Бетко, Л. Гоц, Т. Доній, І. Жиленко, Н. Зборовська, А. Кримський, З. Лановик, О. Любчук, М. Міщенко, С. Ожарівська, І. Процик, Т. Радько, Л. Тарнашинська, О. Тиховська, Т. Урись, В. Шотак.

Творчість М. Кідрука, прозаїка, що працює переважно у жанрі трилера і наукової фантастики, досліджували Т. Бондаренко, Л. Костецька, О. Мороз, О. Огульчанська, І. Пасько.

Мета статті – простежити образне втілення і функціонування юнґівських архетипів Аніми й Анімуса в романі М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» на прикладі символічної єдності двох персонажів.

У працях «Архетипи і колективне несвідоме» [2] й «Aion: Нариси щодо символіки самості» [3] К.-Г. Юнґ неодноразово ставив наголос на припущенні, що психіка, за своєю, майже ефірною, структурою, має два нечітко окреслені виміри. Перший – особистий, який знаходиться ближче до свідомого Я і визначає унікальність індивіда. Другий, за принципом рівноваги чи компенсації, є глибшим, і має риси спільного, загальнолюдського, колективного, що певною мірою зумовлюється як біологічною спадковістю, так і подібністю мисленнєво-психічних процесів серед усіх індивідів. Перший рівень пов’язаний з усвідомленими змістами психіки, інший – із темними, неусвідомленими, витісненими, але так чи інакше наявними. На думку К.-Г. Юнґа, людська психіка, яка хоч і є ефемерною за своїм обсягом і формою, має андрогінну природу [2, c. 482], тобто таку, що містить у собі як чоловічі, так і жіночі змісти. Але проявляються вони в обох статей по-різному і мають компенсаторний характер. Іншими словами, у підсвідомості чоловіка є начало, яке дослідник назвав «Анімою». Цей архетип є сукупністю фемінних змістів та їх мимовільних виражень у психіці мужчини. У свою чергу, в несвідомому жінки міститься маскулінний заживок, Анімус – набір безконтрольних чоловічих рис [4, c. 29–30].

У романі М. Кідрука «Доки світло…» висловлений, описаний і розтлумачений К.-Г. Юнґом, матеріал про особливості ментальної структури та функціювання психіки, досить широко представлений у взаємодії героїв твору на різних рівнях. Йдеться, передовсім, про Якова Демидовича й Анну Ігорівну Чорнаїв, роль яких у романі є не стільки сюжетною, скільки символічно-філософською.

Сизигія (за К.-Г. Юнґом – «єдність» [2, c. 87]) Аніми й Анімуса, двох антитетичних начал, проявляться у вигляді подружньої пари [3, c. 39], що, власне, і спостерігається у житті й характерах згаданих героїв.

Форму цього шлюбу можна було б схематично зобразити у вигляді малюнка Інь-Ян, де біла (чоловіча, активна, позитивна, оптимістична, світла, суха, гаряча, небесна, висока, солярна, цьогосвітня, раціональна, інтелектуальна, духовна) Ян-частина має зародок чорного, а чорна Інь (жіноча, пасивна, негативна, меланхолійна, темна, волога, холодна, земна, низька, лунарна, потойбічна, інтуїтивна, емоційна, матеріальна), у свою чергу, – заживок білого. Про єдність цих персонажів свідчить також і їхній фах: вони обидва – вчителі, які працюють, до того ж, ув одній школі. Але особливості предметів, які вони викладають – різні. Так, Яків Демидович проводить у класі Рути уроки зарубіжної літератури, а Анна Ігорівна – заняття з біології. Характер обох дисциплін настільки ж різний, як і, власне, природа чоловіка і жінки. Література має генетичний зв’язок з емоцією (Еросом, фемінним), а біологія – з думкою (Логосом, маскулінним). Якщо перше є мистецтвом, то друге – наукою.

На сизигію вказують також імена героїв. Впадає в око, що «Анна» починається на першу літеру українського алфавіту, а «Яків» – на останню. У такий спосіб відбувається об’єднання зачину і кінця лінії, й утворюється коло. Варто звернути увагу й на те, що герої перебувають на рівнях, відмінних від тих, що установлені традиційно у гендерній культурі, де жінка грає переважно пасивну, другорядну роль.

Не можна не зазначити, що кожна сторона подружжя разом із тим є тотожною із першим й останнім знаком зодіаку, що також замикають обіг сузір’їв, утворюючи, по суті, мандалу (із санскр. – «коло»), яка в індуїзмі є малюнком сакрального характеру, а в тибетському буддизмі – янтрою, символом концентрації під час медитації, і чітко вказує на єдність протилежностей [2, c. 470, 546].

За сюжетом роману «Доки світло…» Якову Демидовичу відповідає знак Риб, що у ранньому християнстві, в середньовічній алхімії вказував на евхаристичну природу Христа [3, c. 205]. Суть Євхаристії – через прийняття Божої крові і плоті перебувати з Ним у єдності. Самі собою напрошуються слова апостола Івана: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог». У цьому випадку навчальний процес є своєрідною формою причастя до потреби пізнавати. Адже любов до читання, яку розвинув ув обох сестер Яків Демидович, є початками усякого гностичного акту, Логосу, незважаючи на, передовсім, чуттєву природу художньої  літератури.

Що ж до образу Анни, то її роль в романі збігається із характером Овна. Жінка має надзвичайно вольову вдачу і є як наполегливою, так і талановитою в тому, що має відношення до природничих наук. Але подібна символічність вказує і на готовність жінки стати жертвою заради коханої людини (і байдуже, про що йдеться – чи про життя, чи про кар’єру науковця), як Агнець, що вказує на її месіанську сутність – так само, як і Новий Завіт – на Сина Божого, Спасителя. Анна, у свою чергу, теж виконує місію рятівника, і є, власне, також героєм – «дорослою Рутою». Але якщо школярка витягла з того світу Іллю Ісаєва, то Анна Ігорівна – і Якова Демидовича, і Руту. В обох випадках вчителька і її вихованка ніби спустились до пекла, поборовши смерть – по суті, повторили вчинок Христа і таким способом реалізувалися на духовному рівні. К.-Г. Юнґ неодноразово звертався у «Нарисі…» до твердження, що Ісус є символом Самості [3], отже, – ідеалом, до якого прагне наблизитись кожна самосвідома душа, тобто гармонізувати особисті світлі й темні змісти, щоб обмінятися ролями із тими, чия роль жертви стала фатальною випадковістю.

Символіка стихій досить обережно виражена у романі, але вона також може дещо сказати про Якова й Анну. Стихією Риб є вода, яка буває і мертвою, і живою. У першому випадку йдеться про її ревіталістичні властивості. Коли вчителя літератури ховали, земля на цвинтарі була вологою, що опосередковано вказує на можливість відродження чи воскресіння. Образ Якова Демидовича у цьому випадку є своєрідною алюзією на біблійний образ Лазаря, якого Христос (у романі – Анна)  повернув до життя. Але з іншого боку, воскреслий чоловік мало скидався на колишнього, чим і зумовлене занепокоєння Анни, яка у відчаї пише до свого щоденника: «От тільки я тепер сумніваюся, що то був Яків. Кого я повернула до цього світу?» [1, с. 476]. В такому разі може йтися про мотив оживлення мерця – про творчість темного, демонічного характеру, що не має нічого спільного із християнським воскресінням чи буддистською реінкарнацією. Вода є також жіночою стихією, пов’язаною із лунарним культом (у цьому випадку місяць сприймається як потойбічне світило, сонце мертвих).

Зодіакові Овна в астрології відповідає вогняна стихія, що належить до переліку чоловічих символів і пов’язана із солярним, божественним, життєствердним культом. Вогонь є творчим і нестримним, і в алхімії з ним  співвідноситься Дух, що з’єднує тіло з душею [3, с. 328]. Як ми вже зазначили, Анна мала неабиякі здібності до наукової діяльності – і була, по суті, деміургом – як зі своїми іноземними колегами, які вивчали роботу нейронів, так і з унікумами, що перетворювали реальність у снах (до них належить і Рута). З іншого боку, Анні, крім вродженої наполегливості, була притаманна ще й упертість, яка плавно переходила у скажену витримку: «Я не сплю сімнадцяту ніч поспіль, і це вже світовий рекорд» [1, c. 440]. Майже невловимо на символіку вогню вказує така портретна деталь: «Анна Чорнай скидалася на алкоголічку на початку чергового запою» [1, с. 330]. Опосередкована символіка спирту (в алхімії – «живої, вогняної води» [2, с. 317]) означає «Дух» [2. с. 269], яка так чи інакше пов’язана з істинним воскресінням – оберненням зі смерті у життя. Схожий мотив чітко простежується у легенді про Фенікса, який, згораючи, відроджується з власного попелу. У християнській містиці вогонь також пов’язується зі Святим Духом, який загорівся язичками полум’я на плечах у апостолів перед тим, як вони заговорили різними мовами, або ж із єрусалимським вогнем, що сходить перед Великоднем у Храмі Гробу Господнього і свідчить про Божу милість, яка не допустить кінця світу. Жертовний вогонь у багатьох культурах також символізує очищення, але з іншого боку, полум’я може пов’язуватись із муками пекла [2, с. 184–185], а тому нести в собі макабричний зміст. На останнє вказує той факт, що Анна, по суті, згоріла уві сні, так і не повернувшись із безодні власного несвідомого.

Особливістю подружжя Чорнаїв є те, що чоловік і жінка, які його створили, перебувають не стільки в почуттєвій залежності один від одного, скільки в симбіотичній духовно-інтелектуальній єдності, доповнюючи один одного своїми протилежностями як на рівні Я-свідомості, так і на більш низьких сходинках глибоких шарів підсвідомості. Іншими словами, Анна і Яків досить обережно проектують один на одного змісти своїх психік, чим і зумовлюється гармонія їхніх стосунків, коли один бачить себе в іншому і помічає іншого в собі.

Отже, сизигія Аніми й Анімуса, що втілилася у романі М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» в образах Анни і Якова Чорнаїв і реалізувалася у формі їхнього подружжя, насичена прихованими протилежними і суперечливими змістами, які мають символічно-філософську природу, і які, завдяки взаємній проекції чоловіка і жінки один на одного, сприяють утворенню як соціально-психологічної єдності, так і «божественної пари» на метафізичному рівні.

Література

1. Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди: роман. Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного  дозвілля», 2019. 560 с.

2. Юнґ К. Ґ. Архетипи і колективне несвідоме: пер. Котюк К., ред. Фешовець О., 2-ге вид., опрац. Львів, Астролябія, 2018. 608 с.

3. Юнґ К.-Ґ. Aion: Нариси щодо символіки самості : пер. Котюк К., ред. Фешовець О., 2-ге вид. Львів, Астролябія, 2019. 432 с.