Зуєнко Я. М. НАЦІОНАЛЬНА МІФОЛОГЕМА ГЕРОЯ-ПОВСТАНЦЯ В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

 

Зуєнко Я. М.

аспірантка кафедри української літератури

Запорізького національного університету

наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

 

НАЦІОНАЛЬНА МІФОЛОГЕМА ГЕРОЯ-ПОВСТАНЦЯ В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

 

Поняття «герой», «героїзм», «архетип героя» від кін. XIX ст. привертали увагу вчених-гуманітаристів. Їх широко досліджували в контексті соціальної антропології, соціології, політології, культурології, літературознавства, порівняльної міфології й міфокритики.

Особливий інтерес серед учених становила етнонаціональна специфіка реалізації першообразу героя. Наприклад, Дж. Нахбар і К. Лоуз на матеріалі американського суспільства виокремлювали два підтипи – героя-бунтівника і героя-громадянина: «Герої-громадяни – це постаті, що втілюють міфи, пов’язані з панівною течією в […] суспільстві, з традиційними цінностями громади й нації. Герої-бунтівники, навпаки, представляють ідеї та цінності, пов’язані з індивідуальною свободою, з необхідністю кидати виклик панівній течії, коли її потужні потоки загрожують змити права меншості на користь правил більшості» [3, с. 316].

Цю типологію на вітчизняному ґрунті застосовував Т. Шумейко, який зауважував, що «в українському суспільстві спостерігається тенденція до поєднання бунтівливого героя з протилежним типом героя-громадянина […] Відтак, можна говорити про українського “героя-бунтаря” як про комбінований тип “бунтівного громадянина”» [2, с. 86]

І справді: український герой-бунтівник не лише чинить опір дійсній владі (часто – загарбницькій), але й проявляє високу громадянську свідомість, ототожнюючи себе з національною спільнотою, її ідеалами, потребами, цінностями (мовою, віросповіданням, традиціями тощо).

Слід зазначити, що різновид «бунтівного громадянина» поширений у зарубіжній культурі. Серед інших, знаходимо відповідні тези в працях В. Станіли та Р. Шарми, присвячених відповідній міфологемі в балканській культурі [див. 4] та аналізу літературних образів індійського національного героя Міяма Дідо й шотландського Вільяма Воллоса [див. 5], із чого можна зробити висновок, що тип героя-повстанця є властивим для націй, які пережили тривалий період чужоземного панування: недовіра до владних структур, де керівні посади посідають іноземці та колаборанти, унеможливлює співпрацю між ними й поневоленим народом, відсутність координаційного центру породжує спонтанні сплески спротиву, метою котрого є не стільки становлення повноцінної незалежної держави, скільки повалення дійсного ладу. Такі передумови зумовлюють появу «лідера з народу».

Аналізуючи образ національного героя-повстанця на матеріалі міфологізованих постатей Івана Сірка, Тараса Бульби, Нестора Махна, Т. Шумейко виокремлював ключові риси: незалежна позиція, вірність ідеї, непереможність, яка часто виявляється у володінні надприродними здібностями, схильність до стихійного бунту, більше спрямованого на самовираження, ніж на тривалий результат [див. 2].

Такі ж ознаки спостерігаємо і в Юра з роману Л. Кононовича «Тема для медитації». Протягом твору він демонструє незалежність думки і вірність ідеї вільної від комунізму України, причому обидві якості проявлялися в нього змалечку, частково завдяки вродженим рисам характеру, успадкованим від діда (упертості, рішучості, непоступливості), частково – завдяки вихованню баби Чакунки. Відьма, відверто розповідаючи онукові про родинне минуле й дозволяючи бути присутнім при бесіді старших людей про події Голодомору 1932–1933 рр., формувала в нього бінарну картину світу, яка з часом стала осмисленою. 

Характер Юра, вихованого за таких умов, давався взнаки з раннього дитинства героя: спершу він прилюдно звинуватив Леніна в голоді 1932–1933 рр., через що до кінця навчання здобув собі славу петлюрівця й нащадка петлюрівця, пізніше, уже в старших класах, зневажив один із головних радянських символів – бюст Леніна (піддавшись імпульсу, настромив гіпсову голову вождя на палицю й бігав з нею довкола сільського клубу), у зв’язку з чим його ледве не вигнали зі школи. В університеті протагоніст продовжував відверто висловлювати свої антикомуністичні погляди, рекомендувати одногрупникам твори заборонених авторів (наприклад, Б.-І. Антонича), за що неодноразово критикувався на комсомольських зібраннях. Зрештою, Юр вступив до групи, яка поширювала самвидав, і так потрапив до поля зору КДБ. Подальші випробування (допит у КДБ, рік у психіатричній лікарні, примусовий переїзд у віддалений райцентр і постійний нагляд спецслужб) йому вдалося пережити лише завдяки вродженій стійкості й твердості духу.

Саме під час заслання Юр, проаналізувавши історичну шкоду, завдану українцям комуністичною владою, конкретизував та систематизував свої політичні погляди, чого йому бракувало раніше, адже до того комуністична ідеологія і все, що з нею пов’язане, викликало в протагоніста більше підсвідому відразу, асоціюючись із оповідями баби Чакунки про Голодомор та спровоковані ними видіння білої примари, котра переслідувала хлопчика.

Його думки, викладені в щоденнику – роздуми зрілої, радикально налаштованої й водночас глибоко травмованої людини. Політичні орієнтири однозначні: ворога треба знищувати без сумнівів і жалю, так, як сам ворог чинив з українцями: «Аж тоді хід наших думок трохи мінявся, й ми починали здогадуватися, що ніякого діялоґу з цією фашистською владою не може бути; що комуністи – це не люди, і до них не можуть бути застосовані загальнолюдські норми моралі й права; що їх потрібно розстрілювати, вішати, топити, давити гусеницями танків, рубати на шматки й розкидати по вулицях» [1, с. 143–144]. Фактично, протагоніст Юр випередив свій час – на початку двохтисячних Л. Кононович демонструє той тип героя, котрий в українському інформаційному полі з’явився лише після 2014 р. – інтелектуала, готового воювати не лише словом, але й зброєю – чи то в окопах, чи то на барикадах, але, на відміну від персонажів творів про війну на Сході, Україна, що її він би міг захищати, ще не відбулася.

Бунт Юра анархічний. Він спрямований не лише проти радянської системи, а й будь-якої системи в принципі, що визнає й сам герой: «Ти ж ворог усякої держави… навіть у своїй самостійній Україні ти будеш боротися проти існуючого ладу, правда ж? – Правда! – твердо сказав я. – Тому що всяка держава – це зло. Вона плодить величезну кількість чиновників, які паразитують на тілі народу. А такі, як я, розглядають чиновників, як слуг… собак, яких треба держати в нашийниках і на повідках!» [1, с. 147].

Для критичного ставлення до владного апарата в Юра є кілька причин. Насамперед – невідповідність його уявлень про незалежну державу дійсності, про що він неодноразово зазначав у щоденнику. Україна все ще залишалася країною із глибоко травмованою самототожністю: на її теренах існували дві моделі ідентичностей із протилежними наборами вартостей, причому націоналістична модель, яку підтримував і до котрої прагнув Юр, опинилася відтиснутою на маргінеси, а українське майбутнє будували малороси-пристосуванці. Недарма суперник Юра Стоян закидав йому, що «це не ви побудували незалежність – це ми побудували її» [1, с. 220]. Різні цінності й уявлення про майбутнє панівної течії й дисидентів, що пережили репресії часів радянського режиму, позбавило останніх шансу бути зрозумілими й почутими, включеними до державотворчих процесів. Почуваючи себе зайвим на батьківщині, де не поспішали позбуватися спадщини радянського режиму, Юр покинув Україну, аби контрактником на Балканах реалізувати потребу в радикальних змінах.

Ще однією характерною рисою протагоніста є його прагнення повернутися до ідеалізованої (на противагу безрадісному сьогоденню) «золотої доби». Прикметно, що для Юра досконалим минулим постають не часи повноцінного державного утворення Війська Запорозького, а Гайдамаччина – стихійний бунт проти загарбників, що трактується головним героєм як ідеал, до котрого слід прагнути; такий підхід ілюструє загальне анархічне налаштування протагоніста.

Отже, образ Юра є проявом міфологеми героя-повстанця, характерного для країн, які пережили тривалий період чужоземного панування, чим пояснюється його радикальність і непримиренність у ставленні до ворогів України.

Література

1.       Кононович Л. Тема для медитації. Львів : Кальварія, 2005. 236 с.

2.       Шумейко Т. Герої волі та руїни (Іван Сірко, Нестор Махно, Тарас Бульба). Герої та знаменитості в українській культурі. Київ : УЦКД, 1999. С. 85–96.

3.       Nachbar J., Lause K. Popular Culture: An Introductory text. Bowling Green : Bowling Green State University Press, 1992. 504 p.

4.       Sharma R. Folk as Alternate History. A Comparative Study of Mian Dido and William Wallace. A thesis submitted for the degree of Doctorate of Philosophy in English. Jammu, 2016. 235 p.

5.       Stănilă V. The Myth of the Rebel Hero: Identity Issues in the Balkans. URL: https://cutt.ly/RhhHfOv (дата звернення: 17.11.2020).