середа, 24 лютого 2021 р.

Даниленко Л. В. ОБРАЗИ ПАМ’ЯТІ У КНИЗІ П. ЯЦЕНКА «СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ РЕЧЕЙ»

 

Даниленко Л. В.

к. філол. н., ст. викладач кафедри мовної підготовки

Запорізький державний медичний університет

 

ОБРАЗИ ПАМЯТІ

У КНИЗІ П. ЯЦЕНКА «СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ РЕЧЕЙ»

 

У сучасній українській прозі концептуально вирізняється література памяті. Потреба проговорити травми минулого, відновити сторінки колишнього життя викликають спогади, зізнання, усвідомлення національної ідентичності й державницького вибору. Знаковими вже стали художні ідеї та образи творів про радянське минуле. Автори, що були свідками доби СРСР, пишуть про пережите по-доброму іронічно або ж викривально сатирично. Подіям і почуттям вони надають правдивості та емоційності.

У контексті памяті про минуле привертає увагу книга П. Яценка «Союз радянських речей» (2020). Текст адресований перш за все підліткам, що виокремлює ідею зв’язку поколінь. Такий художній підхід важливий для виховання усвідомленого погляду на минуле, без сентиментів і упереджень. Автор націлює читача на розбирання «завалів» тенденційних міфів про час «радянів» − уніфікованої моделі громадян СРСР, яких ще називають «совком» чи «гомосовєтікусом».

П. Яценко занурює читача в минуле, пов’язане з «брежнєвським застоєм», «горбачовською перебудовою» та остаточним розпадом Радянського Союзу. Життєві події пов’язані з містом Львів. Це ретропростір дитинства і юності головного героя – Петра. Разом із сином-підлітком Матвієм він проникає в минуле, наповнюючись смішними чи болючими, а то й нестерпно гіркими спогадами.

Екзотика дитинства й повсякденна реальність країни-імперії, якої вже не існує, пояснюють риси «радянів» − споживацтво, заощадливість та постійний неспокій через глобальну загрозу ядерної війни. Адже «Радянський Союз усі хотіли знищити, бо він був занадто чудовим» [1, с. 47], − глузливо зауважує письменник. Художні деталі (металеві погнуті іграшкові вантажівки в дитячому садку; жувальні гумки, в які додавали цукор, бо були несолодкі; «дротове радіо», що називали «брехунцем» [1, с. 89]; телевізор «Берізка», «в якої канали доводилося перемикати плоскогубцями» [1, с. 128]) щільно заповнюють ретропростір, втілюють загальну атмосферу штамованості та одноманітності, бажання створити затишок навіть за складних умов – порожніх полиць магазинів та повсюдних черг.

В основі сюжету – пошуки Матвієм дідового спадку – автомобіля «Жигулі» вісімдесятого року випуску. Виконуючи хитромудрі завдання, керуючись підказками, заготовленими стареньким ще за життя, онук мусить пройти певні етапи ретроспективної подорожі, цілком поринути в атмосферу радянського часу. Поруч із хлопцем батько Петро, який є надійним «гідом» у минуле. Тож розгортання подій у творі вибудувано за принципом квесту. Простір цього квесту – квартири будинків та вулиці мікрорайону, де минуло дитинство Петра. Важливими у планах художньої дійсності є образи речей, роками нагромаджених у помешканнях стареньких львів’ян. На полицях, у шухлядах, у валізах, у коробках з-під взуття бабусі й дідусі зберігають залишки свого колишнього «достатку», роздобутих в умовах тотального дефіциту. Арсенал предметів – свідків колишньої епохи – вражає: двадцять сім посірілих упаковок соди, які бабуся зберігала роками на антресолях; склад коробок сірників, що коштували колись копійку; купа чорних грамплатівок; бракований програвач, що дід отримав «…як приз Виставки досягнень народного господарства» [1, с. 71], а ще звуковий лист з голосом дідуся та багато інших раритетів.

Квестпригоди супроводжується розповідями Петра про особливості радянського повсякдення. Спогади наповнені замальовками, що дають можливість відчути дух часу, побути в обстановці сорокарічної давнини. Картини минулого здаються вже екзотикою: у перукарнях «…стояв важкий нудотний запах і сиділи жінки, яких змусили засовувати голови до дивних торшерів на ніжках» [1, с. 53]; у їдальні у вітрині-холодильнику «…завжди покоїлося кілька обвітрених страв, притрушених підсохлою зеленню» [1, с. 53]; на подвір’ях будинків турніки слугували пристроєм для вибивання килимів, а самі килими існували задля «маскування потворності стін» і заглушування «звуків від сусідів» [1, с. 103]; щоб безкоштовно скористатися вуличним телефоном-автоматом, «…просверлювали в монеті дірочку й після дзвінка діставали назад з автомата за допомогою волосіні» [1, с. 85].

Акценти на особливостях радянського повсякдення іронічні, а інколи й гостро сатиричні. Насамперед це стосується розгортання стосунків людей із державою. Дідо Матвія впроваджував нові технології на заводі й навіть отримував гроші «…за економічний ефект» від їх використання». Але у списку винахідників він був останнім після всіх «…дрібних та великих начальників установ» [1, с. 91]. Також радянським людям заборонялося слухати радіопередачі закордонних станцій. На вежах установлювалися спеціальні «глушилки», а вітчизняні радіоприймачі виготовляли так, щоб вони «…не ловили закордонних станцій» [1, с. 110].

Доступно й переконливо розповідається про таке явище як дефіцит: «У людей гроші були, а товарів у магазинах не було! Купували все, що знаходили, навіть не думаючи, потрібне воно чи ні: ложки, консерви, рушники, лопати, сокири» [1, с. 75]. Пояснює письменник і незрозумілу для сучасного підлітка специфічність держав Чехословаччина та НДР − «Німецька Демократична Республіка»: «Після Другої світової Радянський Союз поставив свою владу у всіх країнах, з яких вибив німецькі війська. Тобто, фактично їх завоював… А Німеччину поділили надвоє: з однієї сторони були війська союзників, а з другої – війська радянів» [1, с. 75].

Особлива увага закцентована на епізоді зустрічі радянських і чехословацьких дітей у піонерському таборі. Викривальна характеристика радянської дійсності відтворюється через сприйняття дитини. Автор докладно розповідає про ганебну пригоду, яка залишилася в пам’яті Петра гірким осадом. Два світи зображені в антитезі: чехословацькі гості «…приїхали наче європейці до туземців, на блискучому лайнері» − красивому автобусі. Радянські діти оточили їх «…щільним кільцем, похмурі та зосереджені» [1, с. 140]. Під час зустрічі діти мали обмінятися сувенірами. Увага жовтенят прикута до закордонних подарунків: жуйок, «фантастичних» фломастерів, кольорових льодяників, які привезли однолітки з іншої країни. Усі ті речі «…були створені на небесах», в СРСР «зявитися щось подібне просто не могло» [1, с. 141]. Радянські школярі мали подарувати гостям жовтенятські зірочки з «…кучерявим Леніним-дитиною». Але дружнього обміну не відбулося: «В одну мить ми напали й почали штовхатися… Хтось вирвав з рук прибульця цілий кульочок жуйок, вони розсипалися… Усе змішалося. Дітей з Чехословаччини уже відверто грабували… Ми в полоні тваринного азарту збирали іноземні артефакти – докази того, що ми тут відрізані від чогось кращого, іншого, повного можливостей і щедрот!» [1, с. 141]. Для Петра це все стало відкриттям незручної правди: «І тоді, власне, я зрозумів, що союз радянів – якась неправильна країна» [1, с. 142]. Сутність дитячих спогадів автор наповнює емоціями сорому, жалю, навіть душевних страждань. Протиставлення образів-символів, деталізація поведінки дітей, відверте проговорення болючих проблем показують минуле рішуче, щиро й виразно.

У художньому змалюванні часу вистачає також душевності та влучного гумору. Для Матвія назва будинків «хрущовок» асоціюється з житлом для жуків, а до ядерної війни, на його думку, «…радяни готувалися, щоб захопити верстати» для заводу швейних машинок, адже вдягатися зі смаком в СРСР було складно.

«Союз радянських речей» П. Яценка розгортає картину минулого в колишній країні душевно й правдиво, так, щоб розвіяти ностальгічні сентименти та радянські міфи про щасливий добробут. Роздуми хлопчика Матвія після ретроподорожі виявляють важку проблему нашого часу: «Деякі люди збирають у себе вдома свої приватні Союзи – союзи радянських речей. Може, вони моляться їм, згадують і прикликають союз радянів назад, наче якогось Ктулху!» [1, с. 149]. Автор наголошує, що повторення радянського минулого неможливе, а старі речі – це лише свідки пережитого. Це память. І кожен може побачити в раритетах свою історію.

Знаковим у творі є образ дороги як символу зєднання минулого й сучасного. Зі столиці, де реалізуються можливості, до міста дитячих спогадів батько й син вирушають на сучасному Інтерсіті. Повертаються ж вони на старенькому дідовому автомобілі «Жигулі» «кольору золоте руно». Обидва світи пов’язані пам’яттю – неперевершеною здатністю людини осмислювати здобутки і втрати часу. «Союз радянських речей» П. Яценка – добрий, пізнавальний твір. Комічне, ліричне й драматичне в ньому доречні, а ідея розвінчання меланхолійних міфів про радянський добробут важлива в час захисту української державності від російського реваншизму.

Література

1. Яценко Петро. Союз Радянських Речей / ілюстрації Насті Омелич. Київ : Портал, 2020. 152 с.

5 коментарів:

  1. Добрий день! Чи, можна, як вважаєте, виокремити в тексті і місця пам'яті? І чи пов'язані вони безпосередньо з аналізованими образами?

    ВідповістиВидалити
  2. Вітаю! Дякую за запитання. У творі згадуються деякі локації Львова - Площа Ринок, Високий Замок. Ці об'єкти лише ідентифікують простір, Місцем пам'яті є сам Львів як образ минулого,з радянським повсякденням містян та специфічними соціальними явищами. Усе ж таки знаковити місцями пам'яті можна вважати помешкання, де минуло дитинство Петра і в яких сконцентровані спогади.

    ВідповістиВидалити
  3. Велике дякую за цікаву та інформативну розвідку!
    Як Ви вважаєте, чи закладена в аналізованих образах пам'яті певна система цінностей? Якщо так, чи відрізняється вона від цінностей сучасного молодого покоління?

    ВідповістиВидалити
  4. Вітаю! Дякую за запитання. Образи книги ілюструють прагнення людей створювати затишне повсякдення навіть у складних умовах. Це риса споживацтва. Вона одна з провідних у системі цінностей радянської людини. Щастя від "діставання" в чергах чи по-блату різних товарів переросло в ностальгічні переживання. Маємо тепер "аргумент" про бажання повернутися в СРСР. Сучасному поколінню не притаманна надмірна любов до речей. Для Матвія побут сорокарічного минулого дивний. Автор акцентує увагу на цьому, минуле й сучасне зображує контрастно.

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.